Поняття та принципи громадянського суспільства

Лекція 6. Теоретичні проблеми визначення місця та суті сучасної держави

Навчальна мета: сформувати уявлення про множинність учасників політичного життя суспільства; дослідити основні закономірності взаємного впливу і взаємодії громадянського суспільства і держави у політичному житті суспільства.

Виховна мета: стимулювати позитивне ставлення до активної громадсько-політичної позиції.

Час проведення лекції: 4 академічних години.

Навчальні питання:

1. Сучасна держава — держава громадянського суспільства.

2. Сучасна держава — головний елемент політичної системи громадянського суспільства.

3. Сучасне держава —демократична, правова та соціальна держава.

Сучасна держава — держава громадянського суспільства

Поняття та принципи громадянського суспільства

Становлення і розвиток громадянського суспільства, як зазначалося, є особливим етапом розвитку людства, держави і права. Суспільство, на відмінну від держави, існувало завжди, проте не завжди воно було громадянським. Воно формується на певному етапі розвитку людської цивілізації, коли інтереси людини врівноважуються чи стають вищими над інтересами держави, а забезпечення прав та обов'язків людини є основним завданням суспільства й держави. Г. Регель у XIX ст. писав, що «громадянське суспільство створене лише в сучасному світі».

Поняття громадянське суспільство все частіше вживається не тільки у юридичних та політологічних дослідженнях, але й у повсякденному житті. На відміну від інших правничих термінів, що мають чітко окреслені межі вживання, цей термін має різну сферу вжитку — від суб'єкта правовідносин до суспільного ідеалу. З огляду на значення громадянського суспільства для розбудови правової держави в Україні, доцільно звернути ще раз увагу на проблемах, пов'язаних з теоретичним осмисленням цього явища.

Як свідчить аналіз літератури, теорія громадянського суспільства активно формується в Україні. Позитивно, що ейфорія від сприйняття ідеї швидкої розбудови громадянського суспільства залишилася в минулому, а це створює можливості для серйозних наукових узагальнень. Проте теорія та ідеї громадянського суспільства залишаються невідомими широкому загалові, вони є тільки виголошеними, але потенційно не задіяними в нашому суспільному розвитку. Тому визначення поняття громадянського суспільства та виокремлення його принципів є важливим завданням сучасної науки. Концептуальне опрацювання зазначеної проблеми дало би змогу вплинути на формування загально-понятійного апарату, який адекватно відображав би зміст відповідного поняття, ліквідував би плутанину в його трактуванні.

У сучасній юридичній науці погляди на громадянське суспільство досить різні, аналіз яких доречно провести у хронології їх оформлення. Згідно з підходами робочої групи Конституційної комісії (1993 р.), громадянське суспільство — це асоціація рівноправних, вільних і незалежних громадян-власників, яка функціонує, гармонійно, поєднуючи інтереси різних верств населення. [5, с. 26]

Принципи (ознаки) громадянського суспільства: 1) головною його цінністю є громадянин, людина, її права й інтереси. Пріоритет людини над усім. Весь державно-правовий і суспільний механізми мають бути спрямовані на захищеність людини; 2) різноманітність, рівноправність і недоторканність усіх форм власності (зокрема, приватної), їх, так би мовити, священність, рівний захист з боку держави; 3) економічна свобода громадян, їхніх об'єднань та інших суб'єктів економічної діяльності. Свобода підприємництва й господарська самостійність на основі ринкових відносин, невтручання держави та політичних партій у суто господарську діяльність. Створення умов для розвитку товарно-грошових відносин; 4) свобода й добровільність праці, вільний вибір трудової діяльності на основі ринку праці, ліквідація «зрівнялівки», створення умов для зайнятості працездатного населення; 5) надійна й ефективна система соціального захисту населення, особливо дітей-сиріт, багатодітних сімей і взагалі сім'ї, інвалідів, людей старшого покоління на основі індексації прожиткового рівня, заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат і допомоги; 6) ідеологічна та політична свобода, розвиток демократії у всіх сферах суспільного життя. Рівноправність і захищеність діяльності будь-яких громадських об'єднань і політичних партій. Має діяти лише один принцип — політична влада досягається тільки через вільні демократичні вибори.

А. Мацюк, виходячи з того, що в центрі суспільства знаходиться людина, котра є його первинною й головною клітиною та основною діючою особою, визначає (1995 р.), що громадянське суспільство — це вся сукупність людських відносин і відповідних формальних та неформальних суспільних інститутів, які опосередковують її приватне життя і через які вона задовольняє свої потреби й інтереси. Серед його сутнісних принципів (ознак) він виділяє такі: 1) людське суспільство; 2) природний суверенітет людини, її свобода й незалежність; 3) добровільна асоціація (союз) вільних і незалежних індивідів; 4) суверенність; 5) вільність; 7) відкритість.

Дещо розширене визначення громадянського суспільства дає О. Богініч (1995 р.): громадянське суспільство — це суспільство, члени якого пов'язані між собою належним їм на правах власності майном (іншою власністю) на засадах рівності й автономності, і які не мають над собою іншого авторитету, окрім власної волі. Держава в цьому випадку спрямовує свої дії лише на захист їх об'єктивних прав, підтримку потрібної рівноваги між приватними та публічними інтересами.

На думку П. Рабіновича (1996 р.), громадянське суспільство — це система відносин, зв'язків між людьми (а також їх спільнотами, об'єднаннями), котрим належать визнані державою формально рівні юридичні можливості бути власниками засобів і результатів своєї праці та брати участь у політичному житті, в управлінні суспільством. Цей підхід ґрунтується на інтерпретації поняття громадянського суспільства крізь призму прав людини.

Дослідником виокремлюються такі ознаки громадянського суспільства: 1) людина з її потребами та інтересами, правами й свободами є центральним суб'єктом суспільства. Вона активно діє в суспільстві, принаймні має необхідні для цього можливості (матеріальні, часові, освітні та ін.). Повага до людини як до найвищої цінності є основним принципом такого суспільства; 2) більшість людей — власники;, 3) ринкова економіка, соціальне орієнтована державою; 4) плюралістичне саморегульоване суспільство політичне активних громадян.

Цікаві думки були наведені професорами В. Селівановим, В. Бабкіним, В. Копєйчиковим, О. Пушкіним під час дискусії 1996 року «Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення» в Інституті приватного права й підприємництва Академії правових наук України.

В. Селіванов, аналізуючи теоретичну спадщину, а також наукові розробки сьогодення, пропонує таке визначення: громадянське суспільство — це суспільство з регульованою ринковою економікою, з її принципами свободи власності та підприємництва, яке формується й розвивається не за встановленням держави, не відповідно до її імперативних політичних наказів, а за власними законами (об'єктивними), з якими повинна свідомо рахуватися держава, розбудовуючи свої механізми правового регулювання.

Серед ознак він виокремлює такі: 1) свобода та ініціативність особистості, спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди його загальним інтересам, визнання невід'ємних суб'єктивних прав людини і громадянського стану. Людина є одночасно приватною особою і громадянином; людина народжується й живе в суспільстві, тому не може бути незалежною від нього; 2) розвиток суспільних відносин відповідно до фундаментального принципу Кантівської філософії, згідно з яким людина завжди має розглядатися як мета, а не як засіб; 3) ліквідація відчуженості людини щодо соціально-економічних структур і політичних інститутів, реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей; 4) послідовний захист прав та свобод людини і громадянина, де громадянське суспільство може діяти як сила, незалежна від держави; 5) власність як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності, бо лише у власності особа може бути розумом і тільки маючи власність людина може бути дійсно вільною, ініціативною особистістю; 6) духовність життя суспільства, в основі якого лежить визнання гуманістичних та демократичних за своєю суттю загальнолюдських цінностей; 7) існування так званого «середнього класу» як соціальної бази громадянського суспільства; 8) відсутність жорсткої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства; існування розвиненої соціальної структури, що гарантує задоволення інтересів різних верств і груп населення; 9) активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних людських цінностей (сім'я, кооперація, корпорації, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етичні, конфесійні та інші об'єднання); наявність суспільних рухів і організацій різних видів, що намагаються покращити своє існування та досягти своїх корпоративних цілей; 10) визнання й матеріалізація ідеї верховенства права, поділ права на публічне та приватне, де основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника, рівний правовий статус у цивільних відносинах інтересів: державних і громадських структур та окремого громадянина; детальне регулювання різних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового регулювання; розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей цивільного права (підприємницьке, банківське, вексельне і т. ін.) тощо.

В. Бабкін, будуючи власні роздуми на тій позиції, що суттєвим елементом сучасних теорій громадянського суспільства є визнання й реалізація пріоритету прав і свобод людини, наводить таке визначення його загального поняття: громадянське суспільство — це суспільство громадян з високим рівнем економічних соціальних, політичних і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; це суспільство рівноправних громадян, що взаємодіє з державою заради них. Таке суспільство є базисом держави, воно ініціює в ній необхідні зміни. [2, с. 226]

Він пропонує такі принципи (ознаки) громадянського суспільства: 1) його економічною основою є різноманітні форми власності та перевага приватного капіталу; 2) у політичній сфері воно забезпечує усім своїм громадянам вільну участь у державних і громадянських справах без будь-яких обмежень; 3) у ньому забезпечується надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина; 4) головним суб'єктом такого суспільства є людина; 5) це соціально-організована структура, що складається за межами політичних структур, але охоплює і їх, бо вони також є частиною цього суспільства й утворені громадянами; 6) існує за умов плюралізму будь-якої, зокрема, і соціально-політичної діяльності, її матеріальних та ідейних основ тощо.

В. Копєйчиков та А. Олійник, критично оцінюючи реалії сьогодення щодо формування громадянського суспільства, існуючі в цьому процесі недоліки, розмірковують головним чином про основу громадянського суспільства — приватну власність, яка може існувати й розвиватись у різних формах.

О. Пушкін, розглядаючи правове поле й економіку громадянського суспільства в Україні, зазначив такі основні його принципи (ознаки): 1) об'єктивну основу громадянського суспільства становлять економічні або майнові відносини, які мають будуватися на рівних засадах для їхніх учасників; 2) в їх утвердженні на перший план слід ставити право, а за державою визнавати лише роль щодо забезпечення права через законотворчість і правоохоронну діяльність.

Власне бачення проблеми через призму принципів права висловлює А. Колодій (1998 р.), на думку якого громадянське суспільство — це така організація людей, згідно з якою кожна людина є вільною у своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішення.

Серед принципів (ознак) громадянського суспільства автор виокремлює такі: 1) свобода та ініціативність особистості, спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди його загальним інтересам; 2) розвиток суспільних відносин відповідно до фундаментальних принципів кантівської філософії, згідно з яким людина повинна завжди розглядатись як мета і ніколи як засіб; 3) ліквідація відчуженості людини, несприйняття нею соціально-економічних реформ та перетворень, економічних і політичних структур та інститутів; 4) реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства; 5) постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства від держави; 6) плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною й незалежною щодо держави особою; 7) існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, здатного бути повноцінним виробником та споживачем і становити соціальну базу громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надто багатих та надто бідних; 8) плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого — визнання й реальне забезпечення гуманістичних і демократичних загальнолюдських цінностей; 9) офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорсткої регламентації й будь-якого втручання в приватне життя членів суспільства; 10) існування і функціонування розвинутої соціальної структури, яка гарантує задоволення різних інтересів різних груп та верств населення; 11) активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільнот (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання); 12) розвиток ринкових відносин, у яких відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності й видів господарської діяльності; 13) визнання і гарантування ідеї верховенства права, що виявляється в його поділі на публічне та приватне, теорії поділу права й закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою — законодавством. Магістральна орієнтація права на людину — трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина; 14) підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, сутність соціальної спрямованості якої виявляється в тому, що держава, використовуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу й суспільну злагоду. Цікавим є погляд щодо громадянського суспільства Ю. Тодики. Він пропонує таку дефініцію (1999 р.): громадянське суспільство — це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів та відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, життєдіяльності соціальної, культурної та духовної сфер, їхнього відтворення й передачі з покоління в покоління. [3, с. 76]

Основними принципами (ознаками), що характеризують громадянське суспільство згідно з цим підходом, є: 1) інтеграція особи й держави відбувається через соціальні інститути, які є незалежними від держави; 2) держава має бути правовою, тобто керуватися правом і визнавати наявність незалежних від неї соціальних інститутів; 3) особа у громадянському суспільстві бере активну участь у суспільному житті, реалізується через соціальні інститути, вільні від державного контролю.

О. Скакун (2000 р.) визначає громадянське суспільство як систему взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їхніх добровільно сформованих об'єднань, що перебувають у відносинах конкуренції й солідарності, поза безпосереднім втручанням держави, яка покликана створювати умови для їхнього вільного розвитку.

На думку дослідниці, принципами (ознаками, рисами) громадянського суспільства в його співвідношенні з державою є: 1) громадянське суспільство не існує до держави й поза державою; 2) воно не містить державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави; 3) громадянське суспільство складається з суб'єктів — вільних і рівноправних громадян та добровільно сформованих об'єднань, які перебувають у відносинах конкуренції та солідарності; 4) воно володіє певним пріоритетом перед державою, однак зацікавлене в добробуті держави і сприяє її розвитку; б) воно здійснює вплив на утворення й функціонування державних органів, з огляду на власні інтереси; 6) громадянське суспільство має право вимагати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їхні приватні інтереси; 7) воно формує право, яке формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує й захищає його від будь-яких порушень. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються через волю держави, яка виражена у формі правового акта; 8) громадянське суспільство розвивається та взаємодіє з державою в межах права, яке як рівний і справедливий масштаб свободи та справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.

О. Скрипнюк (2000) визначає громадянське суспільство як комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом та які прямо не залежать від політичної держави. Основні критерії громадянського суспільства: 1) висока політична культура членів суспільства в поєднанні з високим розвитком політичних, економічних, правових та культурних відносин; 2) включеність до сфери громадянського суспільства всього життя громадян, а також тієї частини суспільного життя, що не регулюється політичними нормами; 3) повнота прав та свобод самостійного громадянина, які захищаються системою загальнодержавного та міжнародного права; 4) широкий розвиток інститутів самоврядування; 5) розвиток економіки на засадах приватної та колективної власності, що уможливлює багатоукладність економіки та регулювання з боку держави відносин власності тільки економічними, а не адміністративно-командними методами й лише з метою поліпшення соціального стану всіх громадян.

В. Тацій (2001), розглядаючи громадянське суспільство, характеризує його як суспільство юридичне рівноправних громадян (приватних фізичних осіб), організацій, що створюються ними, пов'язані між собою обопільними інтересами й вільно діють відповідно до цих інтересів та на власний розсуд, не порушуючи законних інтересів інших осіб і суспільства в цілому. З погляду автора, влада в такому суспільстві має діяти на якісно нових засадах: не намагатись вирішувати за людину всі проблеми, а давати їй засоби та можливості, щоб вона самостійно, якщо здатна, творила своє життя. Заслуговує на увагу й думка дослідника про те, що розбудова громадянського суспільства повинна бути основою реформування законодавства приватноправової спрямованості, передусім цивільного. Отже, приймаючи такі норми, правова держава формує самостійну і незалежну систему відносин між юридичне рівними та вільними партнерами в усіх сферах життя людини.

На думку В. Котюка, громадянське суспільство — це суспільство якому характерні такі основні риси:

1) юридично і фактично закріплено основні права людини і громадянина; це суспільство проголошує людину та її права найвищою соціальною цінністю;

2) принцип рівності й рівноправності різних форм власності, рівності й рівноправності громадян;

3) принцип економічної та політичної свободи й відповідальності громадянина і держави;

4) принцип ринкової економіки, свобода підприємництва і свобода відповідальності за економічну діяльність усіх суб'єктів суспільства і держави;

5) принципи верховенства громадянського суспільства наддержавною владою. Держава й державна влада підпорядковані і служать суспільству, а суспільство допомагає реалізувати основні завдання і функції держави і державної влади;

6) проголошуються і фактично забезпечуються демократичні морально-правові соціальні цінності: природні права людини —право на життя, здоров'я, власність, право на свободу, честь і гідність, принципів верховенства права і правових законів, діалектична єдність представницької та безпосередньої форм демократії, соціальна справедливість, соціальний захист особи тощо;

7) принцип законності та правопорядку на базі правових демократичних законів, які проявляють і захищають демократичні цінності суспільства, потреби та інтереси громадян та юридичних осіб;

8) принцип ідеологічного і демократичного плюралізму, духовної та культурної багатоманітності, свободи і відповідальності засобів масової інформації із дотриманням норм і законів моралі та права, громадянський мир і злагода та багато інших, які висловлені спеціалістами, і які характерні для правової держави або правового суспільства.

Розглянувши підходи відомих вітчизняних вчених-правознавців до поняття «громадянське суспільство» та його принципів, не можна сказати про однозначну правильність чи помилковість певних думок. Усі вони висвітлюють своє бачення різних його аспектів та у своїй сукупності становлять значний внесок у теорію громадянського суспільства. [1, с. 82]

Віддаючи належне кропіткій плідній праці науковців, слід зазначити, що наведений аналіз принципів (ознак) громадянського суспільства дає підстави стверджувати, що автори подають їх у різному наборі — як у кількісному, так і в якісному. Передусім це зумовлено певною неоднозначністю вихідних теоретико-методологічних засад, концептуальних підходів, на яких ці дефініції ґрунтуються. Для того, щоб якось упорядкувати цю сукупність відомостей про предмет дослідження, доцільним буде їх класифікувати. До того ж ставиться мета виокремити принципи (ознаки), притаманні саме суспільству певного якісного стану — громадянському. Для цього за основний критерій можна взяти системи відносин, які існують у будь-якому суспільстві, складаючи його структуру, а вихідною теоретико-методологічною засадою вважати основні права людини і громадянина.

Загальновизнаним є те, що в кожного суспільства наявна така система відносин: економічні — форми власності, виробництво, розподіл, обмін матеріальних благ тощо; соціальні — відносини між різними групами населення; політичні — ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їхніх об'єднань у політиці; ідеологічні (духовні) — культура, свідомість, характер світогляду; правові — комплексні відносини, що впорядковані за допомогою права та спрямовані забезпечити права і свободи людини та громадянина.

Загальновизнаною класифікацією прав людини є їхній розподіл саме за сферою суспільних відносин: фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто життєві) — можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема, права на життя, фізичну недоторканність, вибір місця проживання, безпечне природне середовище; житло, належний рівень матеріального забезпечення, власність на предмети споживання, медичне обслуговування та на інші види соціального забезпечення); особистісні — можливості збереження, розвитку й захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (зокрема, права на ім'я, честь і гідність, свободу сумління, переконань та їхнього прояву й поширення); культурні (гуманітарні) — можливості збереження й розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їхнє засвоєння, використання й участі в подальшому розвитку (зокрема, права на освіту та виховання, користування надбаннями культури і мистецтва, наукову, технічну та художню творчість, авторство); економічні — можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва, здобуття професії, вибір та здійснення трудової або іншої діяльності, сприятливі умови і справедливу оплату праці, відпочинок та дозвілля); політичні — можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, права на громадянство та правосуб'єктність, участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у державному управлінні суспільством, створення й участь у діяльності громадських об'єднань, державний захист від порушень прав і свобод людини). [6, с. 96]

Відповідно пропонуються такі групи принципів (ознак) громадянського суспільства: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, правові.

Економічні принципи (ознаки):

1) економічною основою громадянського суспільства є плюралізм, рівноправність і недоторканність усіх форм власності, серед яких приватна власність у її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької та іншої господарської діяльності, їх рівний захист з боку держави;

2) економічна свобода громадян та їхніх об'єднань, інших суб'єктів економічної діяльності;

3) свобода й добровільність праці, вільний вибір трудової діяльності на основі ринку праці, ліквідація «зрівнялівки», створення умов для зайнятості працездатного населення;

4) більшість людей — власники, реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною й незалежною щодо держави особою;

5) ринкова економіка, соціальне орієнтована державою. Соціальні принципи (ознаки):

1) громадянське суспільство — це людське суспільство;

2) громадянське суспільство — це добровільна асоціація (союз)активних, вільних, рівноправних індивідів та добровільно сформованих об'єднань, які перебувають у відносинах конкуренції та солідарності;

3) існування в абсолютній більшості середнього прошарку, здатного бути повноцінним виробником та споживачем і становити соціальну базу громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на багатих і надто бідних;

4) існування й функціонування розвинутої соціальної структури — соціальних інститутів, вільних від державного контролю, яка гарантує задоволення різних інтересів різних груп і верств населення, через які відбувається інтеграція особи й держави.

Політичні принципи (ознаки):

1) суверенне, відкрите плюралістичне саморегульоване суспільство політичне активних громадян;

2) політична свобода, розвиток демократії у всіх сферах суспільного життя. Рівноправність і захищеність діяльності будь-яких громадських об'єднань та політичних партій. Має діяти лише один принцип: політична влада досягається тільки через вільні демократичні вибори;

3) активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних людських цінностей (сім'я, кооперація, корпорації, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етичні, конфесійні та інші об'єднання); наявність суспільних рухів та організацій різних видів, що намагаються покращити своє існування й досягти своїх корпоративних цілей;

4) забезпечення в політичній сфері усім своїм громадянам вільної участі в державних і громадянських справах без будь-яких обмежень;

5) громадянське суспільство — це соціальне організована структура, що складається за межами політичних структур, але охоплює і їх, бо вони також є частиною цього суспільства й утворені громадянами;

6) громадянське суспільство має певний пріоритет перед державою, однак зацікавлене в добробуті держави і сприяє її розвитку;

7) громадянське суспільство здійснює вплив на утворення й функціонування державних органів, а огляду на власні інтереси;

8) громадянське суспільство має право вимагати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання у їхні приватні інтереси.

Ідеологічні принципи (ознаки):

1) плюралізм духовного життя суспільства, основою якого є визнання й реальне забезпечення гуманістичних і демократичних загальнолюдських цінностей;

2) ідеологічна свобода людини;

3) високий рівень правосвідомості та правової культури суб'єктів.

Правові принципи (ознаки):

1) народний суверенітет;

2) природний суверенітет і свобода людини;

3) людина з її потребами та інтересами, правами та свободами є центральним суб'єктом суспільства, його найвищою цінністю. Пріоритет людини над усім;

4) визнання й матеріалізація ідеї верховенства права, яке формується суспільством, а формулюється державою, його поділ на публічне та приватне;

5) послідовний захист прав та свобод людини і громадянина, де громадянське суспільство може діяти як сила, незалежна від держави, що розвивається самостійно — без безпосереднього втручання останньої;

6) громадянське суспільство розвивається та взаємодіє з державою в межах права, яке є рівним і справедливим масштабом свободи та справедливості, а не як способу нав'язування державної волі;

7) підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, сутність соціальної спрямованості якої виявляється в тому, що держава, використовуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну, політичну духовну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду на підставі реального забезпечення рівних можливостей.

Синтезуючи наведеш принципи (ознаки) пропонуємо таке визначення громадянського суспільства, яке не претендує на завершеність і тому залишається відкритим для подальшого обговорення, конкретизації, критики.

Громадянське суспільство — це вільна асоціація (союз) рівноправних, свідомих громадян-власників та їхніх об'єднань, які в межах правової системи, поза втручанням держави, самоорганізована реалізують свої приватні і суспільні інтереси.