Демократична держава

Розкриваючи суть цієї сторони держави необхідно звернути увагу на те, що демократія (грец. — народ, — влада) багатопланове за своїм змістом поняття. Воно вживається для визначення:

• типу держави і політичної системи суспільства в цілому, певного порядку, що визначає форми взаємовідносин між суспільством і державою, владою і людиною;

• форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу вищим (єдиним) джерелом влади, виборності основних органів держави, забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їхньої реальної участі в управлінні справами держави і суспільства;

• форми устрою будь-якої організації (держави), яка заснована на принципах рівноправності її членів, періодичності виборів органів управління, прийнятті рішень більшістю голосів тощо.

Як видно з наведеного терміну демократія використовується зокрема, для позначення відповідного якісного ставу суспільства, політичної системи та держави. Оскільки безпосереднім предметом вивчення є держава, то розглянемо ті принципи і ознаки, які характеризують її як демократичну.

Демократичною може бути держава яка, по-перше, заснована на народовладді. Основою народовладдя е концепція народного суверенітету, її механізм охоплює народ, владу і законодавство: народ визначає на виборчій основі владу, влада створює адекватні закони і забезпечує їхнє виконання, зобов'язана створити на принципах законності політичні, економічні, організаційні, державно-правові та інші передумови утвердження демократії. Наприклад, політичними передумовами становлення демократичної держави є, насамперед, офіційне визнання народу суб'єктом державної влади, наявність механізмів, через які громадяни беруть участь у формуванні органів влади, здійсненні контролю за їхньою діяльністю, управлінні державою шляхом безпосередньої участі у прийнятті політичних рішень.

По-друге, демократичною держава може бути, якщо організація і діяльність державного механізму базується саме на демократичних принципах. До таких принципів можна віднести: гласність, різноманітність (плюралізм), залучення населення до вирішення питань державного значення, поділ влади, єдність, рівність і гарантованість демократичних прав і обов'язків тощо.

1. Принцип гласності вимагає забезпечення відкритості державного і громадського життя, усіх джерел інформації, можливості її вільного пошуку, отримання і поширення всіма суб'єктами суспільних відносин відповідно до їхніх потреб. Гласність покладає на компетентні державні органи обов'язок систематичного інформування населення щодо подій державного і громадського життя, прийнятих цими органами рішень, ходу їх обговорення і виконання. Необхідною передумовою дії принципу гласності є заборона цензури, розвиток свободи слова і друку, урахування і використання в інтересах прийняття державних рішень громадської думки.

2. Принцип різноманітності (плюралізму) поширюється на всі сфери життя суспільства.

В економічній сфері він проявляє себе в існуванні і рівноправності різних форм власності, в політиці — в існуванні багатьох політичних центрів, діяльність яких пов'язана з їхньою боротьбою і взаємодією на базі підтримання контактів між ними і державою.

Політичний плюралізм передбачає однакове ставлення держави до проявів волі як більшості, так і меншості. Він виключає будь-яку дискримінацію меншин етнічних, релігійних, політичних. Державні рішення в умовах розвиненої демократії не повинні прийматися механічною більшістю голосів, без попереднього вивчення і врахування інтересів меншості, проведення відкритих дискусій. Більшість не повинна тиснути на меншість, права меншості — етнічної, релігійної, політичної, — не можуть бути скасовані голосами більшості. В інтересах меншості прийняття найважливіших рішень згідно з законом відбувається кваліфікованою більшістю голосів. Урахування прав меншості є важливим засобом посилення відповідальності більшості під час підготовки, прийняття і виконання певних рішень. В умовах демократії більшість зобов'язана рахуватися з поглядом меншості, консультуватися з нею, прагнути до компромісів, а краще до консенсусу, уважно розглядати і обґрунтовано відповідати на критичні зауваження меншості.

Щодо ідеологічного плюралізму, то він є безпосереднім продовженням плюралізму політичного. Категорично відкидаючи будь-яку ідеологічну монополію, ідеологічний плюралізм передбачає можливість різних ідей, думок, ідеологічних підходів і вільного їхнього висловлення, різного трактування окремих явищ суспільного життя. Відкрите проголошення певної інформації, що відображає певну ідеологію, може бути обмежене лише в разі, коли про заборону її проголошення зазначено в законі в інтересах охорони прав громадян і суспільної моралі та безпеки. Ідеологічний плюралізм, водночас, не виключає можливості існування в демократичному суспільстві державницької ідеології, яка має певні особливості.

3. Принцип залучення населення до участі в роботі державних органів може відбуватися різними способами. Це може були в рамках як безпосередньої, так і представницької форм здійснення народовладдя.

Безпосереднє народовладдя полягає у владній діяльності громадян, спрямованій на вирішення певних питань державного і суспільного значення, прийняття відповідних рішень та їхнього втілення в життя. Воно передбачає обговорення і вирішення суспільне значущих питань самими громадянами, що сприяє підвищенню їхньої політичної активності, дає змогу їм здійснювати свою владу без будь-яких посередницьких інстанцій. Історичними формами прояву прямого народовладдя були народні збори в Афінах, народні ради і віче республік періоду середньовіччя, козацькі збори в Україні.

На сучасному етапі наявність інститутів безпосереднього народовладдя створює найбільш сприятливі умови для використання громадянами своїх демократичних прав. Як головні форми здійснення народовладдя Конституція України закріплює вибори та референдуми. Окрім них вона дає змогу здійснити народне волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема, дорадчі опитування, народні обговорення, створення за ініціативою громадян будинкових, квартальних, вуличних та інших органів самоорганізації населення тощо.

Сутність представницької (непрямої) форми здійснення народовладдя полягає у тому, що громадяни визначають певні групи своїх представників, яким від свого імені доручають вирішувати більшість питань, що мають загальне значення. Отже, при непрямому народовладді більшість загальнодержавних питань уже вирішується не всіма громадянами держави, а лише певними їхніми групами. У свою чергу, представницька або непряма демократія реалізується через парламент, виборчі органи державної влади і місцевого самоврядування, інститут народних засідателів і присяжних.

На практиці найбільш ефективним є поєднання представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою формою, що є свідченням взаємозв'язку і взаємодії обох головних форм народовладдя. Розвиток і досконалість форм демократії (від реальної до квазі- і псевдодемократії) суттєво залежить від духовно-морального чинника, що домінує у суспільній свідомості, від традицій народу, національної ідеї тощо.

4. Принцип побудови влади на засадах її поділу на різні гілки (законодавчу, виконавчу та судову). Влада здійснюється спеціально уповноваженими державними органами за умови невтручання кожної з гілок влади у сферу діяльності іншої. За цієї умови, враховуючи існування системи стримувань і противаг між різними гілками влади, виключається можливість узурпації влади якимось органом чи особою. Отже, створюються сприятливі умови для забезпечення реальних прав людини, зокрема її залучення до вирішення державних справ.

5. Принцип рівності прав і обов'язків людини та їхньої гарантованості. Права і обов'язки в такому суспільстві встановлюються на основі рівності всіх перед законом. Права кожної особи органічно доповнюються відповідними обов'язками. До того ж обов'язки щодо прав є гарантіями їхньої реалізації і захисту. Демократія не припускає прав без відповідних обов'язків, як і обов'язків без прав. Так, наприклад, права на таємницю листування забезпечуються встановленням для державних органів заборони перегляду ними поштової кореспонденції і правом особи звертатися у разі порушення цих обов'язків до компетентних державних органів, зокрема судових.

Рівність прав і свобод особи пов'язана із цілеспрямованою діяльністю держави на забезпечення поєднання свободи однієї людини зі свободою всіх і кожного. Передумовою цього є те, що жодне право особи не може вважатися подарованим їй державою. Усі конституційні права є невідчужуваними, такими, що не можуть бути обмеженими, скасованими (ст. 22 Конституції України), є рівними і гарантованими, обмежують державну владу. Головними напрямами гарантування прав є можливість звернення людини до компетентних органів для їхнього поновлення, відшкодувань завданої шкоди тощо. Йдеться про звернення до судових органів, зокрема в Україні, Конституційного Суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до органів прокуратури, послуг адвокатів.

Побудова держави на зазначених принципах є запорукою успішного застосування багатьох інших принципів — пріоритету прав людини, урахування громадської думки, співробітництва різних політичних сил, узгодження їхніх інтересів, взаємоконтролю Органів, що належать до різних гілок державної влади, підзвітності і підконтрольності посадових осіб і управлінських органів перед представницькими органами і населенням тощо.

По третє, демократичною є держава, де конкретні форми і шляхи утиснення демократи знаходять прояв в її інститутах — юридичне оформлених самостійних структурних або функціональних елементах організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя. В одних інститутах превалюють структурні елементи (сесії представницьких органів, їхні постійні комітети, депутатські фракції, коаліції тощо), в інших — функціональні (депутатський запит, правотворчість, соціально-економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права громадян, вибори, громадська думка тощо). Можливе й існування структурно-функціональних інститутів (наприклад, територіальної або національної автономії). У сучасних умовах підвищується значення процедурної регламентації порядку реалізації інститутів демократії, що багато в чому обумовлює ефективність їхніх дій. Особливо велике значення має процедурна регламентація виборів, діяльності органів народного представництва, порядку прийняття законів, проведення референдумів.

Інститути демократії розрізняються за сферами діяльності: економічні (декларування доходів), політичні (президентське вето), соціальні (оплачувані відпустки). За формами державної діяльності існують інститути, що діють у сфері прийняття державних рішень (законодавча ініціатива, розгляд законопроектів), забезпечення охорони прав і свобод громадян, виконання ними обов'язків (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини); у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду). Інститути демократії можуть мати імперативний (свобода преси, вільне голосування під час виборів) і консультативний (всенародне обговорення, опитування населення) характер.

Якщо спробувати визначити демократичну державу через призму більш конкретних ознак, що її характеризують, то демократичною буде держава, де:

— вищим джерелом державної влади є народ. Проявом цього є насамперед те, що органи державної влади формуються на основі волевиявлення народу шляхом виборів;

— владні повноваження поділені між державним органами, взаємини яких будуються на принципі поділу влади та системі стримувань і противаг;

— представницькі органи влади посідають провідне місце у системі державних органів, оскільки безпосередньо формуються народом і можуть виступати від його імені.

— права і свободи особи гарантуються і реалізуються;

— меншість підкоряється інтересам більшості, але водночас влада більшості над меншістю обмежена конституційними межами;

— право має верховенство у державних справах та у суспільному житті;

— армія, поліція й інші «силові» структури функціонують у суворо визначених правових межах, а їхня діяльність спрямована на охорону особи та країни від усяких зазіхань, на забезпечення суспільної безпеки та громадського порядку;

— судова влада — незалежна, здійснює справедливе правосуддя;

— громадяни і їхні об'єднання реально беруть участь у державному і суспільно-політичному житті, територіальним громадам забезпечено широке самоврядування, партійно-політичним силам — плюралізм;

— позадержавні та неполітичні (нелегітимні) соціальні сили відстороненні від процесу здійснення політичної влади;

— основні способи вирішення виникаючих у суспільстві соціальних і політичних конфліктів: компроміс, переговори; такі методи як примус та насильство можуть застосовуватись у виняткових та суворо окреслених законом випадках.

Синтезуючи основні з наведених ознак можна дійти висновку, що демократична держава — це заснована на принципах народовладдя держава, яка сприяє участі громадян у рішенні державних справ та забезпечує права і свободи людини і громадянина.