Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Перші книги у Британії з'явились за часів римського господарювання у І ст. (латинські манускрипти), але початок розповсюдження книги пов'язаний із просвітницькою діяльністю місіонерів-бенедиктинців і починається у VI ст., коли центрами рукописної книги стали монастирі. З XIII ст. посилюється роль університетів у популяризації книги і у створенні світських скрипторіїв.
Часом початку книгодрукування в Англії вважають 70-ті роки XV ст. Саме тоді вийшла перша англомовна книга - переклад французької книги «Історія облоги та захоплення Трої» Р. Лефевра, здійснений англійською мовою Уільямом Кекстоном. Пізніше, у 1476 p., У. Кекстон відкриває друкарню у Вестмінстерському абатстві і випускає першу власне англійську книгу зі своїм переднім словом - «Висловлювання філософів».
Книготоргівля в Англії була зосереджена в містах, центром став Лондон. Визначальним європейським фактором доступу до книг було географічне розташування, у XVI ст. ринок книг був локальний, а не загальноєвропейський. Із самого початку вибір текстів для друку робився церквою, особливо книг для щоденного читання та популярних церковних повчань для дорослих. Друкарі були механічними виконавцями замовлень. Торгівля та виготовлення книг не були тісно пов'язані, система розповсюдження товару зосереджувалась на ринках та ярмарках.
У 1558 р. був офіційно затверджений перелік книготорговельних організацій, що були об'єднані у Товариство книговидавців і книготорговців. Гільдія книготорговців була заснована в центральному районі Лондона й об'єднувала людей, які займались продажем книг. У 1586 р. спеціальним декретом Зіркової палати Товариство книговидавців і книготорговців отримало право надавати ліцензії на видавничу діяльність.
У 1559 р. королева Єлизавета запровадила Королівську систему ліцензування, згідно з якою книги до публікації мають бути представлені королеві, королівській раді або церковним комісарам у Лондоні. З 1586 р. книги підлягали ліцензуванню архієпископа Кентерберійського і єпископа Лондона. Видавнича справа не виходила за межі Лондона і двох британських університетів. У XVI ст. існувало декілька прибуткових сфер у видавничій справі, де друк книжок не визнали державною монополією: дозволялося вільно видавати Біблію, тексти молитовників, катехизи, псалми, Псалтирі, граматики, альманахи. Друк художньої та політичної літератури був офіційно заборонений для приватних видавців.
Для запобігання розквіту підпільних друкарень Товариство книговидавців та книготорговців заснувало нову систему, яка полягала у реєстрації власників друкарських пресів. Реєстрація надавала право робити копії книжок, сприяла веденню обліку з боку уряду, який міг слідкувати за тематикою та частотністю видання літератури. Була зроблена перша спроба встановити систему копірайтів (авторських прав). Авторські права були описані у Хартії Товариства книговидавців та книготорговців. Відповідно до цього документа, усі книги мали бути подані для перегляду наглядачеві, внесені до списку опублікованих книг перед тим, як надійти у продаж. Основна мета закону полягала у спробі захистити авторське право та капітал, вкладений у видання рідкісної літератури. Реєстр був фіксатором прав на текст, що надавались видавцеві на необмежений термін.
Цензорські обмеження в Англії діяли і в XVII ст. Друкарі могли видавати книги лише в Лондоні, Оксфорді, Кембриджі та, пізніше, в Йорку. Зокрема, в Лондоні у 1637 р. право працювати було надано лише двадцяти друкарям і чотирьом словолитникам. Незважаючи на жорстокі обмеження, протягом усього століття друкарі Англії все ж таки видавали національну літературу: лондонський друкар Вільям Джаґґард друкує у 1620 р. «Декамерон» Дж. Боккаччо, а у 1623 р. – драми В. Шекспіра. За підтримки О. Кромвеля провідний англійський друкар Томас Ройкрофт видав лондонську багатомовну (9 мов) Біблію у 6-ти томах.
Природно, що в таких умовах англійське книгодрукування не мало майбутнього. Тому у 1693 р. королівська влада скасувала усі цензорські заборони. Наприкінці XVII ст. друкарні виникли майже у всіх містах Англії. Окрім друкарень, у цей час було засновано багато словолитень і паперових фабрик. Активний розвиток книгодрукарської справи, на жаль, не супроводжувався піднесенням друкарського мистецтва – друкарям ще бракувало досвіду, необхідного технічного обладнання та хороших вітчизняних друкарських шрифтів. Лише у 1720 р. англійський майстер шрифту Вільям Кезлон у Лондоні побудував словолитню, де почав виготовляти друкарські шрифти У 1734 р. він надрукував видання, в якому подав 52 зразки нових антиквених та деяких східних шрифтів.
XVIII ст. позначилося різким збільшенням аудиторії, що читала книги та пресу, кількість друкованих книжок у країні збільшилась у чотири рази. З'явилися нові заклади, де можна було позичити книгу на деякий час - громадські бібліотеки, що послабило ринок видавничої продукції. Громадські бібліотеки мали систему передплати для читачів, таким чином збираючи з них кошти. Перші безкоштовні бібліотеки з'явилися лише у XIX ст., незважаючи на те, що вже у 1753 р. була заснована перша національна бібліотека, яку у 1759 р. було названо Британський музей-бібліотека. У 1725 р. Алан Рамсей відкрив у Шотландії та Единбурзі першу бібліотеку, де видавались книги додому. Річний абонемент коштував близько 10 шилінгів та однієї гінеї, а за разове прочитання книги брали кілька пенсів. Ці публічні заклади працювали в основному з літературою масового вжитку.
Використовуючи рекламу, видавці збільшували свої прибутки. Вони завжди лишали вільні площі у періодичних виданнях та книгах для того, щоб розмістити інформацію про нові видання чи серії. Рекламували нову літературу у спеціальних колонках, які називалися «Огляди», тут подавали відомості про літературні новинки. У «Джентельменському журналі» зазвичай подавався список книг, які знаходились у друці, з тією ж метою заснували Лондонський книжковий каталог.
У середині XVIII ст. став широковідомим ще один майстер книги – Джон Баскервілл. У 1750 р. у Бірмінгемі він заснував друкарню разом зі словолитнею та млином для виготовлення паперу. Він виготовив свої шрифти, крім цього, Баскервілл удосконалив склад чорної друкарської фарби та першим серед європейськіх друкарів почав використовувати веленевий папір. Це гладкий і шовковистий папір. Після семирічної підготовчої роботи, Баскервілл надрукував новими антиквеними шрифтами на веленевому папері свої перші видання – твори Вергілія, «Втрачений рай» Дж. Мільтона. Антиквені шрифти Баскервілла науковці класифікують як шрифти так званої перехідної форми. На основі графіки цих шрифтів були розроблені шрифти класицистичного напряму. Після смерті Баскервілла його друкарське обладнання придбав французький драматург П. Бомарше. Серед відомих англійських друкарів XVIII ст. слід відзначити й таких, як Вільям Боуер, Вільям Бал мер і Томас Бенелі.
В. Боуер спеціалізувався на виготовленні подарункових видань і, навіть, друкував книги на замовлення Королівської академії. Т. Бенелі прославився завдяки видрукуваній ним п’ятитомній «Історії Англії» Девіда Гюма. У XVIII ст. плідно працювали університецькі друкарні в Оксфорді та Кембриджі. Крім навчальної та наукової літератури, в Оксфорді побачило світ 16-томне видання В. Шекспіра
Засновано видавничі доми: Constables, Единбург (1807 р.); Chapman and Hall (30-ті pp.ХІХ ст.); А&С Black, Шотландія (1807 р.); Collins, Глазго (1819 р.); Macmillan (1843 р.); Cassell (1846 р.).
Найпоширенішим видом друкованої продукції в Англії були малотиражні видання, цінова політика залежала від популярності імені автора книги. Клас так званої низькопробної літератури представляли «пені дредфулс», що в перекладі означає «копійчані страхіття». До цього виду видань належали мелодрами, еротична література, готичні романи, детективи, репринти популярних раніше творів та книги за зниженими цінами, які довго не продавалися. Випуском таких книжок займалися такі видавці: Томас Тег випускав репринти та скорочені версії класичних творів, Джон Кук запровадив практику розділення твору на частини для друку, Генрі Чарльз Бонн заснував серію «стандартна бібліотека», скуповував авторські права на книги, що довго не продавалися, Чарльз Тілт та Девід Бог випускали класичні твори у новому форматі, вони додали книгам ілюстрацій, а також зробили дешеву бібліотечку мініатюрної літератури.
9.6. Ассоціації книговидавців
Publishers Association (Асоціація видавців Великобританії) - http://www.publishers.org.uk - заснована у 1896 p. у Лондоні, впливає на рішення уряду, пов'язані з розвитком видавничої галузі і є добровільним об'єднанням. Мета асоціації - заохотити до широкого розповсюдження друкованих англійських книг, захистити інтереси видавців, охороні авторського права і налагодити міжнародні контакти. В першому оргкомітеті асоціації були представники видавництв «Лонгман», «Макміллан», «Муре», «Рутледж», «Хайнеман», «Бентлі», «Блеквуд» та «Сміт». Кількість членів організації постійно зростає, зараз тут нараховують 3 тисячі членів.
The Booksellers Association (Асоціація книготорговців Великобританії та Ірландії) - http://www.booksellers.orq.uk - заснована у 1895 р. Головне завдання - співпраця з авторами з метою встановлення на видавничу продукцію мережевих цін та забезпечення торговцям знижок при купівлі літератури. Асоціація почала випуск свого журналу під назвою «Книготорговець», видання існує і зараз та є найпотужнішим професійним виданням у галузі видавничої справи.
Periodical Publishers Association (Асоціація періодичних видань) - http://www.ppa.co.uk - захищає інтереси редакцій наукових, фахових, ділових та споживчих журналів.
Newspaper Publisher Association (Асоціація газетно-журнальних видань) - http://www.nnpa.org - захищає інтереси редакцій газет та журналів, книжково-журнальних видавництв;
The Independent Publishers Guild (Гільдія письменників) - http://www.ipg.uk.com - заснована у 1884 р. і представляє інтереси авторів у взаєминах з видавництвами;
BPIF - British Printing Industries Federation (Федерація друкарської промисловості) - http://www.britishprint.com.
Видавці здебільшого не проводять своїх маркетингових досліджень, аби виявити коливання попиту на різні види літератури. Вони купують звіти маркетингових компаній, що укладаються щомісяця, щороку або проводяться на індивідуальне замовлення клієнта. У 1988 р. в межах «Асоціації видавців» була організована «Рада з питань маркетингу книжок», яка проводила дослідження ринку. Члени Асоціації за користування звітами цієї ради мали платити додаткові внески. Звіти Ради давали детальну інформацію проте, які книги купувалися найчастіше, які книги брали читачі в бібліотеках. Давались рекомендації з приводу видання книг на наступний рік. Останнім був звіт за 1990 р., після якого Рада була розформована. Натомість організували нову, незалежну компанію «Маркетинг книги» - http://www.bookmarketing.co.uk, яка вже на комерційних засадах робила дослідження ринку. Організація робить детальні щорічні звіти на основі опитування споживачів. Інформацію купують біля 20 компаній. Кожного місяця виходить дайджест новин, і щороку - дослідження з різних сфер, наприклад, дитячі видання, подарункові видання, книги для подорожей тощо. Також публікуються каталоги видавництв.
Британський ринок книжкової продукції сегментовано за двома принципами. «Євромонітор» використовує поділ на художню та нехудожню літературу, а «Асоціація видавців» виділяє галузі споживацької, шкільної та академічної (професійної) книги.
Дата публикования: 2015-04-10; Прочитано: 4092 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!