Історія книговидання

Питання про походження друкування книг, тобто про те, коли, де, коли, ким, за яких обставин воно винайдене, належить до найбільш складних і спірних історичних питань. Більш менш загальноприйнята в історичній або бібліографічній науці точка зору визнає винахідником книгодрукування Іоганна Ґутенберґа.

Точної відповіді на питання «Ким і коли було винайдено книгодрукування» немає і не може бути, принаймні, поки не виявлені відповідні документи. Жодне джерело, що дійшло до нас, не дає прямої відповіді на це питання, вимушуючи дослідників будувати свої гіпотези лише на підставі непрямих доказів. Більшість дослідників і обивателі привласнюють винахід книгодрукування саме Ґутенберґу, проте, скептики стверджують, що це швидше традиція, чим непорушна істина – надто багато загадок таїть Іоган Ґутенберґ. До цих пір не відома точна дата народження Іогана Гейнсфлейша (його справжнього імені, Ґутенберґ – лише прізвисько, прізвисько похідне від маєтку в одній версії батька, в іншій – матері). Історіографія проблеми повна протиріч викликаних різними тлумаченнями джерел. Основна маса матеріалів по Ґутенберґу пов'язана з описом судових процесів з його участю. Але в протоколах не завжди ясний предмет процесу, оскільки діла, якими займався Ґутенберґ, не підлягали розголосу у зв'язку з їх секретністю і договорами з компаньйонами про не розголошування.

Мистецтво рукописної книги було монополією церкви, за сприянням якої утворювались скрипторії, де переписувались богослужебні та богословські книги. Найбільший розквіт книгописання припадає на кін. VIII-IX ст. - період Каролінгського відродження, коли відкрилися численні школи та скрипторії. Найдавнішим рукописом вважають «Пісню про Хільдебрата» (датована поч. IX ст.).

У І пол. XV ст. розповсюджуються перші друковані ксилографічні видання, виконані в техніці гравюр на дереві, наприклад, «Біблія бідних», «Пісня пісень».

1440 р. ознаменувався винаходом друкарського станка і рухомих літер Й. Гутенбергом, який протягом 1452-55 рр. надрукував 42 і 36 строкову Біблію.[1] Вона має 1300 сторінок, художнім оформленням наслідує рукописні книги того часу. Текст друкували на верстатах, але розмальовували вручну, тому кожен примірник цієї Біблії є унікальним.

У 1460 р. - «Католікон» Іоанна Бальби (вперше введений колофон - післямова, де йдеться про винайдення книгодрукування). 1445 р. у Майнці відкривається друкарня Фуста-Шеффера, діяльність якої тривала понад 100 років. Найбільш популярними стали видання «Майнцького Псалтиря» (1457 р.) і 48-рядкової Біблії (1462 р.). «Майнцький Псалтир» - вперше видрукувані рубрики та двоколірні ініціали, у колофоні вміщені видавнича марка та вихідні дані. З 1479 р. П. Шеффером запроваджена практика створення каталогу книг - було надруковано список виготовлених ним книг, який складався з 21 назви. 1484-85 рр. позначились виданням латиною і перевиданням німецькою мовою книги «Гербарій», що привертала увагу своїм багатим ілюстративним матеріалом (386 ілюстрацій), виконаними технікою гравюри на дереві та розфарбованих вручну.

З 1462 р. центр німецького книговидання перемістився до м. Страсбург. Така зміна пов'язана з діяльністю Йоганна Ментеліна, який у 1458 р. заснував тут типографію, ремеслу друкар навчався у Й. Гутенберга. Здобутком майстра було виготовлення округлого шрифту готичного накреслення. Проте в історію видавничої справи країни він увійшов, надрукувавши дві Біблії: 1460 р. латиною у 2-х томах і у 1466 р. першу у Німеччині Біблію розмовною німецькою мовою. Як стверджують вчені, Й. Ментелін поставив книговидавничу справу на широку основу: збільшив тиражі своїх видань, друкував рекламні листівки з назвами книг і вказівками, де їх можна придбати.

До кінця XV ст. у м. Страсбурзі працювало понад 20 друкарів, що видавали як світську (твори гуманістів, фольклорну літературу), так і релігійну літературу. Місто Бамберг відзначилося діяльністю А. Пфістера, який 1457 р. відкрив друкарню. Основним досягненням друкаря було застосування техніки відтворення ілюстрацій друкарським способом, їх можна побачити у книгах «Чотири історії» (1462 р.), збірці байок У. Бонера «Коштовний камінь» (1461 р.).

Вперше про бібліографію заговорили у зв'язку з появою оголошень мандрівних книготорговців, що вивішували плакати або афіші, в яких зазначались: назва книги, адреса книготорговця, перелік складався з двадцяти видань.

У XV ст. видатним типографом став А. Кобергер, що створив найбільшу в Німеччині типографію, яка налічувала 24 станка та 100 майстрів. У 1483 р. видав Біблію прикрашену численними гравюрами та «Всесвітню хроніку» Шеделя. У Східній Німеччині центром книгодрукування став Любек.

У XV ст. було надруковано 11 800 видань, що за тематикою поділялись на: релігійну літературу, навчальну літературу, календарі, медичну літературу.

Криза книговидання, що тривала протягом XVI ст., була пов'язана з політичною ситуацією у країні, посиленням церковної і політичної цензури. У 1548 р. тимчасова цензура перетворилась у імперський заклад. У 1502 р. у Віттенберзі був заснований університет, який сприяв розвитку місцевого книгодрукування.

У II половині XVI ст. одним із провідних осередків книгодрукування став Франкфурт-на-Майні. З XVI ст. з'явились ярмаркові каталоги, що вперше були впроваджені на Франкфуртському ярмарку і належали торговцю Г. Віллеру, видавались щорічно з 1564 по 1627 рр. Книги ділились за мовами, в їх межах - за науками, після заголовку подавались прізвища. З 1577 р. їх видає і фірма Ербера та Лутса. З 1598 р. Рада м. Франкфурт теж починає видавати каталоги. Книги класифікуються за науками, а всередині - за мовами. Нерозпродані книги з попередніх ярмарок включались до каталогів наступних під іншою назвою.

Наприкінці XVI ст. з'явилась праця Драуда, який згрупував книги спочатку за мовними ознаками, потім поділив їх на класи за факультетськими ознаками (наприклад, філософія, політика), класи розбивались на рубрики в алфавітному порядку. Вказувався автор, назва, місто і рік видання, формат. Розвивається ілюстрування книги (дерев'яні гравюри Дюрера, Гольбейна, Кранаха).

У 1742 р. започатковано видання бібліотечного обліку «Загальний європейський книжковий лексикон» Теофіля Георгі, ретроспективний бібліографічний покажчик Хейнзіуса, а також створено систему поточних бібліографічних видань та національної бібліографії. У XVIII ст. значно зменшилася кількість книг релігійного змісту, зросло видання книг науково-популярної та художньої літератури. З'явилась літографія - друк з пласкої нерельєфної друкарської форми, яку винайшов Зенефельд, виклавши технологію у книзі «Повний підручник літографії» (1818 р.).

У 1867 р. створена «Універсальна бібліотека реклами», що популяризувала розповсюдження дешевих малоформатних видань класиків німецької та світової літератури. Початок XIX ст. характеризується виникненням двох потужних видавничих фірм, що спеціалізуються на випуску енциклопедичних видань. У 1805 р. створено видавництво «Брокгауз», у 1826 р. - видавництво Йозефа Майєра «Бібліографічний інститут», з метою випуску серії дешевих видань німецьких класиків.

Книжкова культура кін. XVIII ст. - поч. XIX ст. не піднімалася вище середнього рівня. Книгодрукування страждало від постійних утисків князівської та церковної цензури. Обмежені можливості книговидавців були спричинені здешевленням книжкової продукції через численні підпільні перевидання книг популярних авторів - без ілюстративного матеріалу і з низьким рівнем художнього оформлення.

У 1825 р. в Лейпцигу створено «Біржовий союз німецьких книготорговців», який веде боротьбу проти піратства, цензури, наполягає на створенні інституту авторських прав. Вийшов у 1834 р. «Біржовий листок німецької книжкової торгівлі», спочатку раз на місяць, потім щоквартально, під час ярмарків видавався щоденно. З 1844 р. часопис набув іншого структурного вигляду, був розділений на офіційну частину, де розміщувались оголошення офіційного характеру та неофіційну, де були новини іноземного книговидання.