![]() |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
|
До складу лісопромислового комплексу входить чотири галузі — лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова і лісохімічна промисловості і десятки виробництв.
Лісозаготівельна промисловість є галуззю лісового господарства, що здійснює заготівлю деревини та її вивезення. До основного виробництва належить рубка (валка) лісу, трелювання і первинна обробка зрубаних дерев, розкряжування стовбурів, сортування і штабелювання сортиментів, вантажно-розвантажувальні роботи, вивезення деревини до шляхів загального користування або до місць споживанння, а також переробка лісосічних відходів, низькоякісної деревини та ін.
Заготівля деревини є завершальною фазою лісогосподарського виробництва і в країнах з обмеженими запасами лісів звичайно проводиться підприємствами лісового господарства. У країнах з великими лісовими ресурсами, переважно природного походження, лісозаготівлі набувають рис добувної промисловості і виступають як самостійна лісозаготівельна галузь, що входить до складу промисловості.
Таблиця 3.52
ДИНАМІКА ВИВЕЗЕННЯ ДЕРЕВИНИ В УКРАЇНІ у 1913—2000 pp.
Вивезення деревини, всього млн м3 | 4,5 | 7,8 | 9,3 | 10,0 | 10,5 | 8,0 |
у т. ч. ділової деревини | 2,7 | 5,2 | 7,0 | 8,4 | 8,9 | 6,5 |
*Примітка. Вивезення деревини — термін, що означає обсяг заготовленої деревини, яка спрямовується для запезпечення загальнодержавних потреб.
Основним лісозаготівельниками в Україні є підприємства — держлісгоспи та інші суб'єкти галузі, частка яких у загальному обсязі лісозаготівель становить майже 80 %. Решта — підприємст-
ва інших відомств і організацій, яким надані у користування землі лісового фонду, а також підрядні колективи, які проводять лісозаготівлі за договорами. Держлісгоспи — комплексні лісові підприємства, що виконують усі роботи з лісового господарства, охорони й захисту лісів, лісоексплуатації та первинної обробки
деревини.
Обсяг заготівель деревини в Україні становить понад 11 млн м3,
в тому числі вивезення 8 млн м3 (табл. 3.52).
Заготівля лісу належить до найбільш трудомістких галузей, де багато операцій ще й тепер виконуються вручну. Крім того, робота в лісі ускладнюється природно-кліматичними умовами, особливо в гірських лісах. До XX ст. лісозаготівельні роботи виконувались примітивним способом і, по суті, були промислом селян. Сьогодні ж лісозаготівельна промисловість є високомеханізова-ною галуззю, в якій основні виробничі операції на лісосічних, лі-сотранспортних і нижньоскладських роботах виконуються із застосуванням машин і механізмів: трелювальних тракторів, автонавантажувачів, спеціального лісовозного транспорту, підйомних кранів, ручних моторних інструментів. На підприємствах з великим обсягом рубок у рівнинних лісах використовуються валочно-трелювальні і валочно-пакувальні машини, а на великих нижніх складах — напівавтоматичні і автоматичні лінії, верстати і механізми для первинної обробки деревини і переробки лісосічних відходів. У гірських лісах Карпат для трелювання і спуску деревини з гір застосовуються підвісні канатні установки. Однак, незважаючи на високий рівень механізації лісозаготівельних робіт, досить помітна їх частка виконується ще вручну. Це пояснюється недостатньою механізацією окремих виробничих процесів (обрізка гілок, підготовчо-допоміжні роботи), використанням застарілої техніки, недостатньою забезпеченністю підприємств відповідним устаткуванням, а також і тим, що лісозаготівельна техніка в процесі експлуатації вимагає ще досить значних витрат ручної праці. Основними виробництвами деревообробної промисловості є лісопильне, фанерне, будівельних деталей із деревини і плит на деревній основі, меблеве та ін.
Лісопильне виробництво. Лісопиляння належить до найдавніших методів механічної обробки деревини. Воно виникло в XVI ст. у вигляді так званих тартаків, а згодом лісопильних млинів, перетворившись у наші часи у високомеханізоване і автоматизоване виробництво. Тепер на лісопильно-деревообробних підприємствах, поряд з лісопильними рамами, що були основним лісопильним устаткуванням протягом останнього століття, використовуються
прогресивні стрічкопильні і круглопильні верстати, фрезерно-пильні і фрезерно-брускові установки, системи навколорамного устаткування, сушильні камери, автоматизовані засоби контрольно-технічного процесу, лінії для торцювання, бракування, сортування пиломатеріалів, формування транспортних пакетів тощо. Останніми роками впроваджується агрегатний метод переробки пиловної сировини, що дозволяє одночасно одержувати обрізні пиломатеріали і технологічну тріску (сировину для виробництва деревних плит і целюлози) і довести рівень комплексного використання деревини до 94—97 %. Значна частка пилорам, верстатів та іншого обладнання зношена і застаріла. Знос лісопильних рам, наприклад, перевищує 70 %. На більшості підприємств відсутні спеціалізовані лінії і переробка деревини здійснюється переважно на позиційному устаткуванні. Більшість підприємств відзначається недосконалістю технології переробки деревини, відсутністю обладнання для окорювання сировини, що різко знижує придатність деревних відходів для використання їх у виробництві целюлози і деревних плит. Наявність великої кількості дрібних лісопильно-деревообробних підприємств, їх відомча розосередженість негативно позначається на ефективності виробництва, впровадженні нової техніки і технології, серйозно гальмує організацію комплексного використання деревини, завантаження встановленого устаткування.
Виробництво деревних плит — порівняно нове і високоефективне виробництво деревообробної промисловості, з високими темпами зростання. Розвитку цього виробництва сприяє низка економічних і технологічних чинників, зокрема, висока споживна вартість плит, високомеханізований і автоматизований спосіб їх виробництва, наявність дешевої сировини. Виробництво деревних плит практично не має обмежень щодо специфічних особливостей деревної сировини — тут можна використовувати низькоякісну, дрібнотоварну деревину будь-яких порід, відходи деревообробки і лісозаготівель.
Деревні плити належать до індустріальних і ефективних матеріалів з широкою сферою застосування в промисловості та будівництві, їх виробництво дозволяє вирішувати проблему як підвищення рівня використання деревини, так і одержання матеріалів з новими властивостями, які здатні замінити традиційні пиломатеріали в 3—4-кратному співвідношенні. Для збільшення випуску продукції і поліпшення її якості удосконалюється технологія і впроваджуються нові технологічні процеси. Серед них значного поширення набула технологія облагороджування поверхні дерев-
ностружкових плит ламінуванням, імітаційної обробки методом друкування рисунка на поверхні плит, які не вимагають додаткової обробки. Все це зробило можливим ще більше розширити сферу
застосування плит.
Разом з тим слід зазначити, що більшість підприємств дерев-ностружкових плит оснащено устаткуванням, строки експлуатації якого досягають 30—40 років і перевищують нормативні у 2—З рази. Діючі лінії з виготовлення плит, за винятком кількох, встановлених за останні 10—15 років, повністю вичерпали свій ресурс щодо точності, застарілі, зношені і підлягають демонтажу. Зношене обладнання, що експлуатується 25 і більше років та дві-чі-тричі модернізоване, призводить до порушення технологічного процесу, різкого зниження обсягів виробництва, особливо якості плит, збільшення матеріальних і паливно-енергетичних витрат.
Фанерне виробництво, як і виробництво деревних плит, належить до високоефективних галузей деревообробної промисловості. Фанерна продукція характеризується досить широким асортиментом: клеєна, стругана і пиляна фанера, лущений сухий шпон, столярні плити, гнутоклеєні деталі. Як конструктивний і обробний матеріал фанера використовується майже в усіх галузях промисловості та будівництві і значною мірою сприяє економному використанню деревини. Однак виробництво клеєної фанери стримується нестачею сировини і певними труднощами її
імпорту.
Основне устаткування з виробництва клеєної фанери складається з лущильних верстатів, сушарок, пресів для склеювання фанери, завантажувально-розвантажувального обладнання, обрізних і шліфувальних верстатів та ін. Стругану й пиляну фанеру одержують шляхом стругання колод на фанеростругальних і спеціальних пильних верстатах.
Меблеве виробництво посідає провідне місце в деревообробній промисловості. Його частка в загальному обсязі продукції деревообробки займає 40 % (2000 р.). На меблевих підприємствах створено потужності з виготовлення понад 900 тис. наборів меблів для загальної кімнати, спальні, кухні, передпокою, відпочинку, майже 15 млн стільців, столів, ліжок, диванів, шаф, крісел та інших виробів. Відповідно до попиту систематично відбувається оновлення асортименту меблів. Лише за останні роки знято з виробництва сотні виробів застарілих форм і моделей, збільшено випуск меблів у наборах і гарнітурах.
Технічний рівень меблевих підприємств значною мірою визначає наявність автоматизованих ліній та прогресивного пози-
ційного обладнання, переважно зарубіжних фірм, зокрема: ліній для розкрою плит, форматної обрізки личкування крайок, оздоблення меблевих щитів; комплектів обладнання для виготовлення профільних погонажних деталей, пружинних блоків і м'яких елементів меблів тощо. Проте надходження нового устаткування через високі ціни і нестачу у підприємств валютних коштів останніми роками зменшилось, що спричинило зростання рівня зносу діючого обладнання.
В основу організаційної структури меблевого виробництва покладено або повний технологічний цикл виготовлення меблів на одному підприємстві, або принцип поділу виробничого процесу на заготовчий і складально-опоряджувальний (комплектувальний) підрозділи. За принципом поділу виробничого процесу заготівля та обробка деталей і вузлів здійснюється на спеціалізованих деревообробних підприємствах, а складання і опорядження — на складально-опоряджувальних меблевих фабриках. Технологічна спеціалізація дозволяє перейти на масове виготовлення меблевих виробів із уніфікованих елементів, які застосовують у виробництві різних, але конструкційно близьких типів меблів. Спеціалізація меблевого виробництва розширює можливість застосування нової техніки і технології, сприяє раціональному розміщенню меблевих підприємств.
Целюлозно-паперова промисловість — одна з найбільш прогресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплексу. Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної маси, різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Сфера застосування паперово-картонної продукції загальновідома.
Виготовлення паперу в Україні виникло на початку XVII ст., а машинне виробництво — у XIX ст. Переважна більшість сучасних паперових і картонних підприємств існують з XIX або початку XX ст. і лише шість-сім з них побудовано і введено в дію після 1950 р. Основою целюлозно-паперової промисловості є підприємства з виробництва целюлози, деревної маси, паперу і картону. Решта — численні підприємства, які переробляють папір і картон на різноманітні вироби.
Технічний стан підприємств характеризується значним старінням виробничого устаткування, яке тривалий час підтримувалося за рахунок відновлювального ремонту, певної модернізації і лише зрідка — заміною новим. Зараз у галузі налічується 40 папероробних і 13 картоноробних машин, більша частина яких експлуатується понад 40 років і відзначається застарілістю та високим рівнем зносу.
Вузьким місцем целюлозно-паперової промисловості є вкрай недостатнє виробництво напівфабрикатів. У галузі експлуатується лише один варочний апарат потужністю 45 тис. т целюлози на рік, строк експлуатації якого понад 40 років, а виробництво деревної маси здійснюється на дефібрерах, які експлуатуються 50 років. Обладнання фізично зношене, застаріле і підлягає демонтажу. Якість деревної маси, виготовленої на цьому обладнанні, не відповідає вимогам технології виробництва паперу. Високоякісним напівфабрикатом, який широко застосовується для виготовлення паперу і картону в зарубіжних країнах, є термомеханічна і хіміко-термомеханічна маса. Для її виробництва придатна деревина не лише хвойних, а й м'яколистяних порід.
Через нестачу напівфабрикатів стримується виробництво паперу і картону: завантаження потужностей паперових фабрик не перевищує 35 %, а картонних — 50 %.
Лісохімічна промисловість — галузь лісопромислового комплексу, яка об'єднує виробництва з хімічної переробки деревини:
• виробництва, що грунтуються на сухому термічному розкладанні деревини (піроліз деревини) і виготовляють деревне вугілля, оцтову кислоту, деревну смолу, спирти, численні продукти переробки оцтової кислоти і смоли;
• каніфольно-скипидарне і смоло-скипидарне виробництва, що виготовляють каніфоль, скипидар, смоли, ефірні масла і продукти їх вторинної переробки.
Лісохімічні продукти використовуються майже в усіх галузях промисловості, посідають важливе місце в органічному синтезі різноманітних речовин, зокрема, камфори, терпінгідрату, пахучих речовин, флотаційних масел, інсектофунгіцидів.
Устаткування лісохімічних підприємств відзначається високим рівнем зносу (80 %) і вимагає модернізації, а то й повної заміни. Сировиною для них служить дров'яна деревина листяних порід, соснові пні, живиця.
Структурні підрозділи лісопромислового комплексу, що випускають продукцію основної номенклатури (пиломатеріали, деревні плити, фанеру, меблі, целюлозу, папір, картон), займають домінуюче положення в галузі. Проте темпи їх розвитку різні і залежать від попиту на продукцію, умов її реалізації, можливостей виробництва (наявності потужностей, сировини) тощо. Про зміни у виробничій структурі лісопромислового комплексу протягом 19Ш —2000 pp. свідчать дані табл. 3.53. Це, насамперед, стосується різкого зниження питомої ваги меблевого виробництва і лісохімічної промисловості. У структурі лісоромислового комплек-
су збільшилася частка целюлозно-паперової промисловості, виробництва фанери, буддеталей і деревних плит. Різке скорочення дерев'яної тари і нарощування виробництва паперової і картонної тари також є позитивним результатом удосконалення структури лісопромислового комплексу. Передбачається, що й надалі в структурі лісопромислового комплексу зростатиме частка виробництв, які виготовляють продукцію на основі глибокої механічної та хімічної переробки деревини. Одночасно зменшиться питома вага виробництв, продукція яких має обмежений попит, відзначається високою матеріаломісткістю, недостатнім рівнем використання деревної сировини. Від поліпшення структури виробництва, зокрема, прискореного розвитку целюлозно-паперової і меблевої промисловості, виробництва деревних плит та інших, продукція яких здатна найбільш повно забезпечити потреби внутрішнього ринку і збільшити експортні можливості, значною мірою буде залежати підвищення ефективності лісопромислового комплексу. Удосконалення структури виробництва сприятиме економному і раціональному використанню лісосировинних ресурсів.
Таблиця 3.53
ДИНАМІКА ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ у 1980—2000 pp.
Галузь, виробництво | |||
Лісозаготівельна промисловість | 10,3 | 10,3 | 13,2 |
Деревообробна промисловість | 73,3 | 70,0 | 45,9 |
у тому числі: лісопильне виробництво | 9,2 | 9,4 | 9,3 |
виробництво будівельних деталей із деревини і плит на деревній основі | 6,6 | 7,4 | 11,0 |
виробництво фанери | 0,9 | 0,8 | 1,3 |
меблеве виробництво | 44,3 | 43,2 | 17,6 |
виробництво дерев'яної тари | 5,4 | 4,0 | 0,4 |
Целюлозно-паперова промисловість | 14,4 | 18,1 | 40,8 |
у тому числі виробництво целюлози, деревної маси, паперу і картону | 10,0 | 13,7 | 20,6 |
виробництво паперової і картонної тари | 2,2 | 2Д | 11,4 |
Лісохімічна промисловість | 2,0 | 1,6 | 0,1 |
У деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості за останні роки відбулися докорінні зміни у відносинах власності. У 2000 р. підприємствами колективної форми власності вироблено
90 % усієї продукції галузі, в тому числі 67 % — підприємствами акціонерних товариств, і лише 3 % — державними підприємствами. В лісозаготівельній промисловості, навпаки, на державні підприємства припадає 80 % обсягу виробленої продукції. За ефективністю виробництва, зокрема виробітком продукції на одного працюючого, кращого результату досягнуто в колективних підприємствах, де він перевищує показник державних підприємств на 30—35 % у деревообробній промисловості, і більше ніж у 2 рази — у целюлозно-паперовій.
Лісопромисловий комплекс посідає одне з провідних місць серед інших галузей промисловості за розвитком малих форм підприємництва. Частка продукції малих підприємств і кооперативів досягає майже 7 % загального виробництва малих підприємств України і 12 % виробництва продукції деревообробної і целюлозно-паперової промисловості.
Дата публикования: 2014-10-25; Прочитано: 1445 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!