Роль агропромислового комплексу в народному господарстві. Форми територіальної організації АПК

Агропромисловий комплекс (АПК) України — це виробничо-територіальна система, яка, поєднуючи продуктивні сили (при­родні ресурси, працю і капітал), забезпечує виробництво сільсь­когосподарської продукції, її закупки, транспортування, зберіган­ня, промислову переробку і торгівлю продовольчими (і непродо­вольчими) товарами на всій території держави та за її межами.

Характерною ознакою АПК є ланцюгова залежність його галузей у виробничих циклах, наявність регіональних, ринкових, техноло­гічних, ресурсних та економічних зв'язків.

Регіональний агропромисловий комплекс — сукупність роз­ташованих на певній території підприємств, що беруть безпосе­редню участь у виробництві сільськогосподарської продукції, її заготівлі, транспортуванні, зберіганні, промисловій переробці, а також у сфері реалізації продуктів харчування. У складі регіональ­ного агропромислового комплексу є продовольчий комплекс, який виокремлює частину галузей АПК у регіоні, функціонально спрямованих на виробництво продовольчих товарів. Інша части­на АПК складається з підприємств луб'яної, шкіряної, шовкової, парфумерної та інших галузей переробної промисловості, які ви­користовують сільськогосподарську сировину для виробництва непродовольчих товарів.

Виробництво продовольства — основна функція системи га­лузей АПК. Його розвиток є важливою народногосподарською проблемою, а критерій ефективності — продовольча безпека України. Наявність і доступність продовольства (насиченість рин­ку) і стабільність виробництва — це основні принципи оцінки про­довольчої безпеки. Соціальним індикатором розвитку АПК є рі­вень споживання продуктів харчування на душу населення.

М. М. Паламарчук і О. М. Паламарчук¹ є розробниками ідеї формування територіальних агропромислових комплексів і систем. Географічний простір (територія) є носієм соціально-економіч­них чинників розвитку поселенської структури. Продуктивні сили природи і суспільства виступають передумовами такого розвитку. Принцип комплексності розвитку трактується з огляду на пріори­тетність суспільного розвитку, забезпечення регіонів необхідними ресурсами.

Загальновизнаною є пріоритетність продовольчого комплексу для держави. Це об'єктивно структурує АПК на три сфери². Перша сфера представлена галузями промисловості, які забезпечують сіль­ське господарство і харчову промисловість матеріально-техніч­ними ресурсами (тракторне і сільськогосподарське машинобуду­вання, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив, засо­бів захисту рослин тощо). Друга — сільське господарство. Третя

Паламарчук М. М., Паламарчук А. М. Агропромышленные комплексы: географичес­кие аспекты. — М., 1988.

Лебединский Ю. П. Эффективность агропромышленной интеграции в производстве пищевых продуктов. — К.: Об-во «Знание», 1980.

охоплює галузі, які здійснюють заготівлю, транспортування, збе­рігання, переробку сільськогосподарської продукції і реалізацію продовольчих товарів.

Деякі автори виокремлюють п'ять функціональних ознак АПК: 1) виробництво сировинних ресурсів (сільське господарст­во); 2) промислова переробка сировинних ресурсів; 3) виробницт­во засобів виробництва; 4) заготівля, транспортування, зберігання і реалізація продовольства; 5) управління, підготовка кадрів, науко­ві дослідження¹.

За визначенням Л. Г. Чернюк², АПК — це система розміщених на території регіону галузей і виробництв, об'єднаних спільною метою задоволення потреб населення у продуктах харчування. Географічний підхід тут доповнено ознаками формування міжга­лузевих зв'язків, визначаючи такі галузі та їх функції:

• сільське господарство: виробництво готової продукції (кар­топля, яйця, мед) і сировини для харчової і легкої промисловості (продовольчої і непродовольчої сировини);

• рибне господарство: морський промисел (вилов риби і море­продуктів);

• лісове господарство: збирання грибів, ягід, горіхів тощо;

• добувна (соляна), харчова і легка (переробна) промисловість;

• виробнича інфраструктура — галузі, які забезпечують АПК послугами і первинними ресурсами — вантажний транспорт; тех­нічний і будівельний сервіс, оптова торгівля, підприємства палив­но-енергетичного комплексу (електроенергія, нафтопродукти, піч­не паливо); водне господарство (водопостачання, меліоративне обс­луговування), складське і тарне господарство, холодильники і схо­вища тощо;

• інформаційний і діловий сервіс: зв'язок, інформація (реклама), маркетинг, консультативне обслуговування та проекти; сфера за­безпечення тимчасових потреб у робочій силі тощо;

• торгівля продовольчими товарами.

До складу АПК включають також підприємства оптової торгів­лі сировинними ресурсами і продовольчими товарами³. Мета функ­ціонування АПК реалізується через торгівлю і споживання, а тому ринок продовольства є важливим елементом регіональної системи. Такий підхід дозволяє дослідити технологічні і економічні скла-

Олійник Я. Б. Економіко-екологічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування. — К.: Лібра, 1996.

Чернюк Л. Г., Зеленський С. А/., Зеленська О. О Територіальна організація регіо­нальних продовольчих комплексів України. — К.: РВПС України НАН України, 1999.

Усов В. В. Торговля в агропромышленном комплексе. — М.: Экономика, 1982.

дові ланцюга господарських взаємовідносин від виробництва про­дукції сільського господарства до реалізації її домашнім госпо­дарствам (споживачам).

Усі ці та інші визначення АПК розкривають його зміст і функ­ціональну структуру. Проте для розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, найбільш важливим є вивчення процесів розширеного відтворення з урахуванням соціальних, економічних, екологічних чинників для розв'язання завдань мети розвитку АПК.

Основною метою розвитку АПК є задоволення потреб насе­лення України в продовольчих і промислових товарах. Обсяг і структура кінцевої продукції повинні відповідати суспільним пот­ребам. Пропорції виробництва кінцевої продукції об'єктивно визна­чені пропорціями споживання.

Продовольча проблема в її фізіологічному розумінні вважаєть­ся вирішеною остаточно. Проте було б неправильно вважати, що продовольчої проблеми взагалі не існує. Вона існує, але не в фі­зіологічному, а в соціально-економічному розумінні. Загальний за­довільний стан забезпечення населення продовольством не виклю­чає явно недостатнього рівня споживання продуктів тваринництва. Ефективність функціонування АПК оцінюється за допомогою системи показників. Показники рівня життя відображають обсяг національного доходу на душу населення, суспільний рівень спо­живання продукції АПК тощо. Показники добробуту населення є індикаторами національного багатства на душу населення, забез­печення його природними, зокрема земельними ресурсами.

Серед економічних показників вирізняють рентабельність та факторні доходи територіальних систем АПК. Рентабельність (по­ходить від слова рента) є співвідношенням залишкового доходу (ренти) до сукупних витрат АПК. Вона показує ефективність тех­нологічної та економічної політики. Вимірювання витрат і отри­маної виручки за сукупністю інтегрованих підприємств різних га­лузей дає змогу не тільки оцінити ситуацію в спеціалізованих комп­лексах, а й визначити конкурентоспроможність продукції, а також стимулювати вибір оптимального варіанта аграрної політики.

Факторний дохід — це виручка від реалізації кінцевої продук­ції АПК, яка припадає на одиницю капітальних, земельних, тру­дових та інших ресурсів. Капітальними ресурсами є інвестиції та інновації довгострокового характеру, первинні витрати енергії, пального, мінеральних добрив, кормів, молодняка худоби і птиці. Показник характеризує рівень покриття витрат коштів в АПК ви­ручкою. Іншими словами, йдеться про розподіл ціни попиту між інтегрованими виробниками продукції АПК.

Територіальна структура АПК формується на конкретній те­риторії у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури: вирізняють локальні і регіо­нальні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невели­ких територіях на основі поєднання агропромислових підпри­ємств з переробки малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них вирізняють:

• агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку одного виду сільськогосподарської сировини місцевої сировинної зони;

• агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарсь­кої сировини;

• агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що характе­ризується компактним розміщенням на невеликій території агро­промислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

• агропромисловий вузол — складне територіальне агропро­мислове утворення, яке розглядається як система компактно роз­міщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці зумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

У межах природно-економічних зон виокремлють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і ра­йонами та спеціалізованими агропромисловими зонами і района­ми. Інтегральна агропромислова зона — це територіальне зосере­дження всіх агропромислових підкомплексів у межах однієї при­родно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромисло­вої зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які форму­ються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (на­приклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромис­ловий район — територіальне зосередження агропромислових під­приємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво). Інтегральний агропромис­ловий район — це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися переваж­но під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних чинників формувалися азональні — інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.