Поняття, зміст і форма договору майнового найму. 9 страница

за невчасне отримання речі від хранителя (ст. 948 ЦК Україні) поклажодавець зобов'язаний не тільки внести плату за весь фактичний період її зберігання (ч. 3 ст. 946 ЦК України), а і відшкодувати всі збитки, пов'язані з тим, що він не забрав річ після закінчення терміну договору зберігання;

за збитки, заподіяні властивостями речі, переданою на зберігання (ст. 952 ЦК України). Дана відповідальність наступає тільки у випадку, якщо поклажодавець не попередив про ці властивості хранителя або якщо хранитель знав або повинен був знати про ці властивості речі.

Що стосується хранителя, то його відповідальність наступає:

за відмову від ухвалення речей на зберігання. Хранитель звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її збереження (ст. 940 ЦК України);

за втрату (недостачу) або пошкодження речей, прийнятих на зберігання (ст. 950 ЦК України). Дана відповідальність дифференцируется залежно від того, яка особа є хранителем. Так, якщо хранителем є непрофесійний хранитель, то і відповідатиме він тільки у разі своєї провини, тоді як професійний хранитель відповідатиме незалежно від провини. Проте законодавець встановлює також і умови звільнення професійного хранителя від даної відповідальності, до яких слід відносити випадки, коли втрата (недостача) або пошкодження речей з'явилося наслідком непереборної сили, або через такі властивості речі, про які хранитель, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або унаслідок наміру або грубої необережності поклажодавця (ч. 2 ст. 950 ЦК України). Окремо слід виділити випадок, коли втрата (недостача) або пошкодження речі відбулися після закінчення терміну зберігання. В цьому випадку хранитель відповідає за втрату або пошкодження речі після закінчення терміну хранения тільки за наявності його наміру або грубої необережності (ч. 3 ст. 950 ЦК України). Слід зазначити, що хранитель зобов'язаний відшкодувати у разі втрати (недостачі) речі розмір її вартості, а у разі пошкодження речі — розмір суми, на яку знизилася її вартість (ч. 1 ст. 951 ЦК України).

Якщо унаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана по первинному призначенню, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і зажадати від хранителя відшкодування її вартості.

Відповідальність наступає також і за невиконання інших обов'язків сторін, проте оскільки спеціальними нормами вони не передбачені, то і порядок і підстави цієї відповідальності є загальними або такими, які встановлені в договорі сторонами.

Договір зберігання, слід відмежувати від суміжних по конструкції договорів. Так, наприклад, договір зберігання по тих ознаках, що річ передається в тимчасове володіння, слід відмежовувати від договору оренду і позики. Основною відмінністю між цими договорами є їх мета: при зберіганні — це збереження цілісності речі і її споживчих властивостей, а при оренді і позиці — використання даної речі.

Договір зберігання по своєму сенсу (особливо іррегулярний) є досить близьким до договору позики, проте по останньому отримують не ту річ, яку передають, а річ тієї ж кількості і якості. Відмінність між ними полягає в тому, що позичальник наділяється правом власності на передані йому речі, а хранитель зобов'язаний зберігати ці речі і не має права розпоряджатися ними.

Крім того, зберігання часто виступає складовою частиною іншого договору, наприклад підряду, перевезення, комісії і тому подібне. Тому в цьому випадку, окрім застосування положень основного зобов'язання, слід дотримуватися положень розділу 66 ЦК України.

Спеціальні види договору зберігання. Цивільне право, окрім загальних положень про зберігання, виділяє також і спеціальні види зберігання, які відмежовуються по цілому ряду ознак, основним з яких є суб'єкти і об'єкти зберігання. До таких видів спеціальних договорів зберігання цивільне законодавство (§ 3 розділ 66 ЦК України) відносить: зберігання речі в ломбарді; зберігання цінностей в банці; зберігання речей в камерах схову організацій, підприємств транспорту; зберігання віщої в гардеробі організації; зберігання речей пасажира при його перевезенні; зберігання речей в готелі; зберігання речей, які є предметом суперечки (секвестр); зберігання транспортних засобів; договір охорони.

Слід відмітити, що це лише основні види спеціальних видів збереження. У інших законодавчих актах можуть бути передбачені і інші спеціальні види зберігання.

Зберігання речі в ломбарді. Зберігання, яке здійснюється ломбардами, не є основним видом їх діяльності і відноситься до факультативних до заставних операцій. Зберігання речі в ломбарді носить характер двостороннього і відшкодувального зобов'язання. Характеризуючи возмездность даного зобов'язання, слід відмітити, що ціна послуг щодо зберігання може і не встановлюватися окремо, а включатися в загальні суми ломбардних операцій.

Суб'єктами зберігання речі в ломбарді, з одного боку, є ломбард (хранитель) як юридична особа, а з іншою, — фізична особа (поклажодавець). У законі чітко не визначається об'єкт договору, проте аналіз відповідних правових норм дає підстави зробити вивід, що об'єктом цього зберігання може бути тільки індивідуально певна рухома річ.

Форма договору зберігання в ломбарді передбачена письмова і оформляється видачею поклажодавцеві іменної квитанції (ч. 1 ст. 967 ЦК України).

Існує специфіка наділу правами і обов'язками сторін за договором. Так, хранитель (ломбард) зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання в повній сумі їх оцінки (ч. 3 ст. 967 ЦК України), що визначається за домовленістю сторін. У випадку, якщо поклажодавець не виконає свого обов'язку забрати річ, ломбард зобов'язаний протягом трьох місяців з дня закінчення терміну договору зберігати її. Після цього ломбард має право продати цю річ в порядку, визначеному законом. З суми виручки, отриманої ломбардом від продажу речі, віднімається плата за збереження і інші платежі, які необхідно зробити хранителеві. Залишок суми виручки повертається поклажодавцеві.

Зберігання цінностей в банці. Зберігання, яке здійснюється банками, має ряд особливостей, порівняно з іншими видами спеціального зберігання. Так, хранителем за даним договором є виключно банк, правовий статус якого визначається спеціальним законодавством. Окрім цього, об'єктом даного виду зберігання є не будь-яка річ, а лише документи, цінні папери, дорогоцінні метали, камені, інші цінності і коштовності (ч. 1 ст. 969 ЦК України).

Певні вимоги ставить законодавець і до форми укладення даного договору, який полягає у письмовій формі, і його висновок упевняється видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві (ч. 3 ст. 969 ЦК України).

Законодавець дозволяє сторонам по загальній згоді уповноважити хранителя (банк) на здійснення правочинов, проте тільки з одним з передбачених об'єктів — цінними паперами, прийнятими на зберігання (ч. 2 ст. 969 ЦК України).

Іншою особливістю цього договору є виділення окремих його видів, до яких належать зберігання з наданням індивідуального банківського сейфа, який охороняється банком, і зберігання з наданням індивідуального банківського сейфа, який не охороняється банком (статті 970-971 ЦК України).

Так, в першому випадку банк передає поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частина або спеціальне приміщення) для зберігання в нім цінностей і роботи з ними. При цьому на підтвердження виконання банком договору він зобов'язаний видати поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, яка ідентифікує поклаждателя, інший знак або документ, який засвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа і отримання з нього цінностей (ч. 2 ст. 970 ЦК України). Проте даний договір не передбачає самостійного користування поклажодавцем виділеним сейфом. Тільки банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх приміщення в сейф і отримання їх з сейфа. Тобто банк несе повну відповідальність за переданих йому на зберігання цінності.

У другому випадку банк зобов'язаний тільки надати індивідуальний банківський сейф і не несе відповідальності за його вміст, оскільки не охороняє його (ст. 971 ЦК України). Даний різновид договору є змішаним, оскільки містить в собі не тільки зобов'язання по зберіганню, але і зобов'язання по майновому найму (оренда), що і зумовлює необхідність застосовувати до цих відносин положення про майновий найм (оренда).

Зберігання речей в камерах схову організацій і транспортних підприємств. Даний договір носить публічний характер, оскільки камери зберігання загального користування, які знаходяться у веденні організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів і інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів (ч. 1 ст. 972 ЦК України).

Особливим суб'єктом даного договору є хранитель, яким може виступати тільки організація, підприємство транспорту. Поклажодавцем по цьому різновиду зберігання може бути тільки фізична особа.

Законодавець виділяє два види даного зберігання: зберігання в камерах схову і зберігання в автоматичних камерах схову. При цьому законодавець указує на те, що зберігання речі в автоматичних камерах схову носить змішаний характер і до нього слід застосовувати положення про майновий найм (оренда).

Укладення договору і факт ухвалення речей на зберігання в камері схову підтверджується видачею поклажодавцеві квитанції або номерного жетона (ч. 2 ст. 972 ЦК України).

Дані документи не видаються покладавцеві у разі зберігання речей в автоматичних камерах схову. Виконання обов'язку хранителя видати річ за цим договором здійснюється після пред'явлення хранителеві вказаних документів. Втрата цих документів не робить неможливою видачу покладавцеві речі, він лише може надати хранителеві доказу приналежності йому цій речі (ч. 5 ст. 972 ЦК України).

Істотну роль в даному договорі грає термін, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати річ. Даний термін встановлюється правилами, які відповідають транспортним кодексам (статутам), або за домовленістю сторін. Якщо поклажодавець не забрав річ в зазначені терміни, камера схову зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Із закінченням цього терміну річ може бути продана в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 972 ЦК України).

Законодавець нічого не говорить про можливість хранителя відшкодувати з вирученої суми власні витрати, проте в цьому випадку слід застосовувати аналогію закону про зберігання в ломбарді і надати вказану можливість хранителеві.

Ще однією специфікою даного договору є те, що у разі втрати, недостачі або пошкодження речі, зданої в камеру зберігання, заподіяні поклажодавцеві збитки відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої сторонами при передачі її на зберігання (ч. 3 ст. 972 ЦК України).

Зберігання віщої в гардеробі організації. Специфічними ознаками цього спеціального виду зберігання є місце зберігання, до якого належить гардероб організації. Під поняттям «гардероб» слід розуміти спеціально відведене і обладнане місце (частина приміщення) організації для зберігання верхнього одягу, головних уборів і інших речей.

Хранителем речей є юридична особа, яка має в наявності відповідний гардероб (ч. 1 ст. 973 ЦК України). Об'єктом за договором зберігання, як правило, є верхній одяг, головні убори, взуття, валізи (сумки), портфелі, кейси, інша ручна поклажа.

Хранитель речі, зданої в гардероб, незалежно від того, чи здійснюється зберігання за плату або безоплатно, зобов'язаний прийняти всі заходи щодо забезпечення збереження речі. Висновок договір і факт передачі речі на збереження в гардероб може упевняться легітимаційним знаком (номерним жетоном).

Іншою особливістю цього договору є те, що правила зберігання речей в гардеробах розповсюджуються і на спеціально відведені місця для зберігання верхнього одягу, головних уборів в установах охорони здоров'я і інших установах (ч. 2 ст. 973 ЦК України).

Зберігання речей пасажира при його перевезенні. Особливостями цього договору є те, що він носить змішаний характер і застосовується одночасно з договором перевезення пасажира і багажу. Хранителем за цим договором є власник відповідного транспортного засобу (літак, поїзд, судно, рейсовий автобус, таксі і тому подібне). Поклажодавцем може бути тільки пасажир, який уклав відповідний договір перевезення.

Об'єктом за цим договором може бути валіза (сумка), особисті речі пасажира, які при його перевезенні повинні знаходитися в спеціально відведених для цього місцях (багажне відділення, багажник і тому подібне). До об'єктів цього зберігання не належать дорогоцінні метали і гроші (ст. 974 ЦК України).

Укладення цього договору і факт передачі речі хранителеві може упевнятися відповідними квитанціями або іншими документами, але така умова є необов'язковою.

Зберігання речей в готелі. Готелі, як і гуртожитки, мотелі, удома відпочинку, пансіонати, санаторії і інші подібні організації, в приміщеннях яких особа тимчасово проживає, відповідають за збереження майна, внесеного до них (його) (частини 1, 4 ст. 975 ЦК України). При цьому річ вважається такою, яка внесена до готелю або іншої організації, якщо вона передана працівникам готелю або іншої організації (носій, портьє, покоївка, комендант) або знаходиться в приміщенні, відведеному для особи.

Об'єктом цього зберігання можуть бути як особисті речі поклажодавця (валіза, сумка, автомобіль і тому подібне), так і інші речі, які знаходяться при нім. На відміну від попереднього договору, у разі зберігання речей в готелі об'єктом цього зберігання можуть бути також і цінності (цінні папери, коштовності) лише за умови, що вони були окремо передані готелю або іншій організації на зберігання (ч. 2 ст. 975 ЦК України).

Специфікою цього виду зберігання є той факт, що у разі втрати або пошкодження речі поклажодавець зобов'язаний негайно повідомити про це готелю або іншій організації. Також він повинен довести факт внесення цієї речі в готель або іншу організацію.

У випадку, якщо до закінчення терміну проживання особа не пред'явила свої вимоги до готелю або іншої організації, то законодавець припускає, що його речі не були втрачені або пошкоджені (ч. 3 ст. 975 ЦК України).

Зберігання речей які є предметом суперечки (секвестр). Специфікою цього договору є те, що об'єктом зберігання в порядку секвестру буде річ, яка складає предмет суперечки. Аналіз відповідних статей дає всі підстави вважати, що об'єктом договору секвестру може бути як рухома, так і нерухома річ. Закон виділяє два види секвестрів: договірний і судовий.

По договірному секвестру два або більш особи, між якими виникла суперечка про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка зобов'язується після рішення суперечки повернути річ особі, якій вона буде присуджена судом або вирішена її доля за погодженням всіх осіб, між якими виникла суперечка (ч. 1 ст. 976 ЦК України).

По судовому секвестру річ, яка є предметом суперечки, може бути передана за рішенням суду на збереження особі, призначеній судом, або особі, визначеній за домовленістю осіб, між якими виникла суперечка (ч. 2 ст. 976 ЦК України). При цьому особа, якій передається річ на зберігання по судовому секвестру, може висловити свою згоду, якщо інше не встановлене судом. Слід зазначити, що судовий секвестр передбачається відшкодувальним. Хранитель має право на плату за рахунок сторін, між якими виникла суперечка.

Зберігання автотранспортних засобів. Новий вигляд зберігання, передбачений в ЦК України, — це зберігання автотранспортних засобів. Специфікою цього договору є його публічність у випадку, якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 977 ЦК України).

Форма укладення цього договору письмова. Укладення договору і факт ухвалення автотранспортного засобу на збереження упевняється квитанцією (номером, жетоном).

Існує специфіка зберігання транспортного засобу, яка полягає в тому, що це зберігання здійснюється в боксі, гаражі і на спеціальних стоянках (ч. 2 ст. 977 ЦК України). В цьому випадку хранитель зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб на першу вимогу поклажодавця.

Договір зберігання транспортного засобу розповсюджується також на відносини між гаражно-будівельними і гаражними кооперативами і їх членами, якщо в законі або статуті цих кооперативів не встановлюється інше.

Договір охорони. Спеціальним різновидом договору зберігання, яке виділяє ЦК України, є договір охорони (ст. 978 ЦК України). Специфікою цього договору є те, що його суб'єктом буде не хранитель, а охоронець, яким може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Об'єктом даного права є майно або недоторканність особи. Договір охорони носить відшкодувальний характер.

Даний договір ділиться на два основні підвиди: договір охорони майна (як правило, нерухомого) і договір охорони особи (сек’юрити).

При цьому охоронець зобов'язується, на відміну від договору зберігання, де хранитель забезпечує збереження майна, забезпечити недоторканність особи або майна, які охороняються. Певними особливостями наділяються також і обов'язки власника майна або особи, які охороняються. Вони наділяються двома основними обов'язками: 1) виконувати передбачені договором правила особистої і майнової безпеки; 2) щомісячно платити охоронцеві встановлену плату.

ТЕМА 16 «СПАДКОВЕ ПРАВО»

План лекції:

1. Поняття і значення спадкового права.

2. Поняття спадкоємства і спадкового правонаступництва.

3. Об'єкти спадкового правонаступництва.

4. Час і місце відкриття спадку.

5. Спадкоємство по заповіту.

6. Спадкоємство згідно із законом.

7. Здійснення права на спадкоємство.

8. Спадковий договір.

ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

Підручник «Цивільне право України» під редакцією О. Ст. Дзери, Н. С. Кузнецової 2002 рік.

Підручник Цивільне право України під редакцією Я. М. Шевченко 2003 рік.

1. Поняття і значення спадкового права. Спадкове право — це якнайдавніший інститут права, яке було і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку і удосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини. Такий інтерес науки до питань спадкоємства природний, адже в процесі свого життя чоловік переважно накопичує певну кількість матеріальних благ і цінностей, якими він бажає задовольнити не тільки свої потреби, а і потреби своїх рідних і близьких. Саме норми спадкового права покликані врегулювати перехід тих, що належать людині права і обов'язків у разі його смерті. Крім того, особливо у наш час спадкове право стало актуальним не тільки для фізичних, але і для юридичних осіб, оскільки воно істотним чином впливає на формування і склад їх вищестоящих органів, їх діяльність, особливо це стосується питань спадкоємства акцій, доль (паїв) в статутному фонді. З розвитком відносин приватної власності, які у свою чергу зумовили появу нових об'єктів цього права, з'явилася необхідність в розвитку і удосконаленні норм спадкового права.

Поняття спадкового права можна розглядати як в об'єктивному, так і в суб'єктивному значенні.

Спадкове право в об'єктивному значенні — це сукупність встановлених державою правових норм, які регулюють умови і порядок переходу після смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав і обов'язків.

Під спадковим правом в суб'єктивному значенні розуміють права особи, яка заклякається до спадкоємства, і права особи, яка вже прийняла спадок. Таких осіб називають спадкоємцями.

Принципи спадкового права. Оскільки спадкове право — це окремий інститут цивільного права, то природно, що його норми базуються на властивих лише цій галузі права принципах.

Принцип універсальності спадкового правонаступництва полягає в тому, що акт ухвалення спадку розповсюджується на весь спадок, незалежно від того, у кого воно знаходиться, і що певні його об'єкти невідомі спадкоємцеві у момент ухвалення спадку. Крім того, універсальність виявляється і в тому, що до спадкоємця переходять не тільки права, а і обов'язки. Причому неприпустимо ухвалення спадку часткове, під умовою або з певними обмеженнями.

Вказаний принцип також означає, що перехід права і обов'язків не повинен мати ніяких проміжних ланок, окрім випадків, передбачених законом, він може здійснюватися безпосередньо від спадкодавця до спадкоємця.

Принцип свободи заповіту. Цей принцип тісно пов'язаний із загальногромадянським принципом диспозитивності цивільно-правового регулювання і означає, що спадкодавець може розпорядитися своїм майном на випадок смерті, склавши заповіт, або взагалі цього не робити. У заповіті він може визначити як спадкоємців будь-яких суб'єктів цивільного права, поділивши між ними на свій розсуд майно, яке йому належить.

Складання заповіту, його відміна — виняткове волевиявлення спадкодавця, ніхто не має права примусово впливати на його дії.

Проте законодавством встановлений ряд положень, які направлені на захист так званих обов'язкових спадкоємців (ст. 1241 ЦК України) і які мають пріоритет над правилами, встановленими самим спадкодавцем. У цьому полягає принцип забезпечення права і інтересів, необхідних спадкоємців.

Наступний принцип — принцип обліку не тільки відповідної дійсності, а і допустимої волі спадкодавця полягає в тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіту, то закон встановлює круг спадкоємців і порядок спадкоємства з урахуванням допустимої волі спадкодавця — до спадкоємства закликаються найближчі до спадкодавця особи. Даний принцип можна охарактеризувати як принцип сімейно-спорідненого характеру спадкоємства.

Норми спадкового права надають свободу волевиявлення не тільки спадкодавцям, а і спадкоємцям, які можуть прийняти спадок або відмовитися від нього по різних міркуваннях. Така диспозитивність складає зміст принципу свободи вибору у спадкоємців, які закликаються до спадку.

Два інших принципу — принцип захисту основ правопорядку і моралі, інтересів спадкодавця, спадкоємців, інших фізичних і юридичних осіб щодо спадкоємства і принцип охорони самого спадку від будь-яких протиправних або аморальних посягань мають охоронний характер. Ці принципи чітко виявляються в нормах, які регламентують порядок усунення від спадкоємства недобросовісних спадкоємців (ст. 1224 ЦК України), забезпечення збереження таємниці заповіту, виконання волі спадкодавця, реалізації тих, що належать спадкоємцям спадкових прав, охорону і управління спадком до моменту передачі його належним спадкоємцям і тому подібне.

До вказаного переліку принципів, можна додати ще один — принцип матеріально-забезпечувального призначення спадкоємства. Вже само назву принципу виражає його суть: мета переходу права і обов'язків від спадкодавця до спадкоємців забезпечує задоволення матеріальних інтересів спадкоємців і кредиторів спадкодавця. І навіть те, що згідно ст. ст. 1231, 1282 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадок, відповідає по боргах спадкодавця, не ставить його в невигідне і скрутне положення, оскільки згідно цій статті така відповідальність спадкоємця обмежується розміром дійсної вартості спадкового майна.