Виникнення у фізичних осіб права власності по договорах і інших угодах

По цих похідних правовим підставам формується переважна частина власності громадян. Законодавство надало фізичним особам нарівні з юридичними особами майже однакові, за незначними виключеннями, можливості в отриманні майна в приватну власність на основі угод. Основною умовою виникнення у фізичних осіб права приватної власності на основі угод, є дотримання ними і їх контрагентами загальних і спеціальних правил відносно чинення операцій, оскільки по угодах, визнаних недійсними, право власності на отримане ними майно не виникає.

Виникнення у громадян права приватної власності в результаті спадкоємства майна. Умови переходу майна у власність по даній юридичній підставі визначаються нормами інституту спадкового права. Ним, зокрема, передбачається, що спадкоємство здійснюється по заповіту і згідно із законом, особами (як фізичними, а в певних випадках і юридичними), визнаними спадкоємцями. Право на спадкоємство майна виникає лише у разі смерті фізичної особи-спадкодавця за умови ухвалення спадку спадкоємцями.

Майно юридичних осіб, діяльність яких припинена в результаті реорганізації або ліквідації, переходить до інших осіб або держави по правилах, встановлених їх статутами і чинним законодавством, тобто в порядку правонаступництва.

Виникнення у громадян права приватної власності в результаті приватизації об'єктів державної власності. Умови отримання громадянами державного майна у власність по даній юридичній підставі були визначені Державною програмою приватизації майна державних підприємств, законами України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизацію державного житлового фонду", Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" і іншими законодавчими актами.

Приватизаційним законодавством передбачалося приватизувати певну частину державної власності по відповідних приватизаційних паперах, які є особливим видом державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безвідплатне отримання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери").

У зв'язку з виникненням в Україні права колективної і приватної форми власності на землю, Верховна Рада України прийняла 13 березня 1992 року ухвалу "О прискоренні земельної реформи і приватизації землі", яке зобов'язало місцеві ради народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57 і 67 Земельного кодексу України, а починаючи з 15 травня 1992 року Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року, сільським, селищним, міським радам народних депутатів було доручено забезпечити передачу громадянам в приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будівництва протягом 1993 року. Така безвідплатна передача громадянам України у власність земельних ділянок проводиться лише один раз, про що обов'язково робиться відповідними радами відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

Новим законодавством про власність були передбачені спеціальні підстави придбання права власності членами кооперативів і суспільств, наймачами житлових приміщень. Так, відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного або іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Унікальність даної правової ситуації полягає в першу чергу в тому, що в ній забезпечується виникнення у громадянина права власності поза його волею, тобто підставою для цього служить сам закон, що є достатньо рідкісним явищем для якої-небудь правової системи.

Серед інших підстав виникнення у фізичних осіб права власності слід виділити такі:

а) отримання дивідендів від цінних паперів і внеськів в кредитних установах;

б) отримання пенсій, іншої державної допомоги, стипендій і так далі;

в) отримання грошових сум або іншого майна в порядку відшкодування шкоди;

г) отримання коштів по аліментних зобов'язаннях;

д) правомірне заволодіння дарами природи;

е) отримання різних премій (наприклад, за досягнення в галузі науки, мистецтва), виграшів (наприклад, лотерейних), призів (наприклад, від участі в конкурсах, спортивних і інших змаганнях).

Для виникнення по перерахованих і іншим можливими підставами права власності також необхідна наявність тих або інших умов.

4. Право власності юридичних осіб. Поняття юридичної особи розкривається в ст. 80 ЦК України, де юридичні особи - це організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, які можуть бути позивачами і відповідачами в суді.

Згідно Закону України «Про власність» всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені до колективної форми власності, хоча в ЦК України ця форма власності не знайшла свого віддзеркалення. Колективна власність — це власність окремих юридичних осіб.

Як суб'єкти права власності, приватні юридичні особи мають певні права щодо формування, володіння, користування і розпорядження майном. Це залежить від організаційно-правової форми юридичної особи і прав її учасників, акціонерів або членів.

Разом з тим можна назвати загальні закономірності, які характеризують право власності юридичних осіб:

Юридична особа є єдиним власником майна, що належить йому.
Засновники (учасники) юридичної особи мають на його майно лише зобов'язальні права, якщо мова йде про господарських товариствах або кооперативах, або взагалі не мають майнових права, якщо мова йде про суспільних об'єднаннях, релігійних організаціях, фондах і тому подібне.

Власністю юридичної особи є майно, передане йому як внесок(внесок) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і придбане юридичною особою по інших підставах в процесі діяльності.

Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, які не протиречать закону і не порушують інтереси інших осіб, що охороняються законом. Зміст права власності, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб залежать від об'єму їх правоздатності.

Юридична особа набуває цивільних прав і берета на себе цивільні зобов'язання через органи, які діють відповідно закону, інших правових актів і засновницьких документів. Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається засновницькими документами. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав і брати на себе громадянські обов'язки через своїх учасників.

У засновницьких документах визначаються джерела формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, розділу прибутків і збитків і тому подібне.

Юридичні особи відповідають по своїх зобов'язаннях всім майном, що належить ним. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає по зобов'язаннях юридичної особи, а юридична особа не відповідає по зобов'язаннях засновника (учасника), за виключеннями, передбаченими законодавством або засновницькими документами юридичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осіб (господарських суспільств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань і тому подібне) передбачені в ЦК України, законах України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про об'єднання громадян» і ін.

Право власності кооперативів. Згідно ст. 163 ЦК України виробничий кооператив як один з видів підприємницького товариства є добровільним об'єднанням громадян на початках членства для загальної виробничої або іншій господарській діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі і об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу і законом може бути передбачене участь в діяльності виробничого кооперативу на початках членства також інших осіб.

Майно, яке знаходиться у власності виробничого кооперативу, ділиться на паї його членів відповідно статуту кооперативу.

Згідно ст. 165 ЦК України член виробничого кооперативу зобов'язаний внести на день державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частини, яка залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший термін не встановлений статутом кооперативу.

Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і законом.

Прибуток виробничого кооперативу, а також майно, яке залишилося після його ліквідації і задоволення вимоги кредиторів, ділиться між членами кооперативу відповідно їх трудовій участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Як єдиний власник майна, що належить йому, кооператив відповідає по зобов'язаннях всім майном, що належить йому. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність по зобов'язаннях кооперативу в розмірах і порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.

Правовий статус виробничих кооперативів, права і обов'язки їх членів встановлюються ЦК України (п. 4 ст. 163).

Правове регулювання діяльності виробничих кооперативів на сьогодні обмежується однією статтею в Законі України «Про власність» і Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Правові основи діяльності споживчих суспільств визначає Закон України «Про споживчу кооперацію» від 17 липня 1997 року. Суб'єктами права власності в сільськогосподарській угоді є сільськогосподарські кооперативи (виробничі і обслуговуючі) і кооперативні об'єднання. Згідно п. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 року власність споживчої коугоди складається з власності споживчих суспільств, союзів, підлеглих ним підприємств і організацій і їх загальної власності. Взаємини між споживчими товариствами і їх союзами базуються на початках членства і договорів.

Об'єктами права власності кооперативу відповідно ст. 24 закони України «Про власність» є будівлі, споруди, грошові і інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, отримані від її реалізації і іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, і інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У разі ліквідації споживчого товариства його майно, яке залишилося після сплати членам товариства пайових і інших внесків і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками і іншими кредиторами, розрахунків з союзом, ділиться між членами, які входили до складу споживчого товариства (п. 1 ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію»). Майно сільськогосподарського кооперативу, яке залишилося після розрахунків з бюджетом, банками і іншими кредиторами, ділиться між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 37 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). У разі ліквідації об'єднання (союзу) майно, яке залишилося після розрахунків з оплати праці,, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками і іншими кредиторами ділиться між членами об'єднання (союзу) (п. 2 ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію»; п. 5 ст. 37 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).

Право власності господарських суспільств. ЦК України надає можливість одній людині створити господарське товариство, окрім повного і командитного.

Як суб'єкти права власності, господарські товариства згідно ст. 12 закону України «Про господарські товариства» і ст. 115 ЦК України є власниками: майна, переданого їм засновниками і учасниками суспільств у власність як внесок в статутний капітал; продукції, проведеній товариством унаслідок господарської діяльності; отриманих доходів; іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Отже, суб'єктом права власності в господарських товариствах виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники або учасники. Учасники набувають лише зобов'язальних прав вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, яка залишилася після ліквідації товариства (ліквідаційну квоту).

Основною особливістю, по якій товариство відрізняється від інших суб'єктів права і яка представляє основну межу майнових відносин в господарських товариствах, є можливість добровільного об'єднання майна і зусиль учасників для створення ними нового суб'єкта господарської діяльності.

Первинним способом формування майна господарського товариства є внески його учасників.

Згідно ст. 26 закону України «Про власність», ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» і пункту 2 ст. 115 ЦК України внесками учасників і засновників товариства можуть бути удома, споруди, устаткування і інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права (зокрема на інтелектуальну власність), грошові кошти, зокрема в іноземній валюті.

Внесок, оцінений в гривнах, представляє частку учасника і засновника в статутному (складеному) капіталі. Оцінка внесків здійснюється в порядку, передбаченому статутними документами, якщо інше не передбачене законодавством України.

Юридичними підставами виникнення права власності господарських суспільств є відповідні договори, згідно яким утворюється статутний капітал товариства.

У акціонерному суспільстві засновники вносять свої внески згідно з угодою про створення акціонерного товариства, інші акціонери - на умовах договору купівлі-продажу акцій. Але майно товариства виникає не тільки унаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а ще і в результаті власної господарської діяльності, інших дій, не заборонених законом.

Майно, яке знаходиться у власності господарського товариства, ділиться на фонди.

Статутний капітал - це виражена в грошах сукупність внесків учасників в майно при створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених засновницькими документами.

Для окремих видів господарських суспільств законодавець встановив певні розміри і порядок створення статутного капіталу.

Розмір резервного фонду встановлюється засновницькими документами, але згідно ст. 14 Закону України «Про господарські товариства» він не може бути меншим 25 відсотків статутного капіталу.

Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку, і використовується для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний капітал формується при створенні товариства, його учасники зобов'язані вносити внески в порядку і розмірах, способами і в терміни, передбачені засновницькими документами.

Так, до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в засновницьких документах внеску, який підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій внесок не пізніше за рік після реєстрації товариства.

Статутний капітал АТ на етапі підписки повинні бути сплачений певною сумою - як мінімум 10 відсотків, на момент проводки засновницьких зборів – 30 відсотків у ВАТ і 50 відсотків в ЗАТ, а повністю - до закінчення першого року з моменту установи (державній реєстрації).

Слід зазначити, що статутний капітал в товариствах характеризує межі відповідальності власністю товариства і його учасників.

У повних товариствах всі учасники несуть повну солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства всім своїм майном.

У командитному суспільстві її несе певний відсоток вкладників, а в суспільстві з обмеженою відповідальністю для членів товариства розмір їх відповідальності по боргах товариства пропорційний відсотку їх внеску в статутний капітал товариства.

Акціонери несуть ризик відповідальності по зобов'язаннях товариства в межах акцій, що належать ним.

Отже, відповідно вимогам Закону України «Про господарські товариства» статутний капітал товариства має такі функції:

створення майнової основи для діяльності товариства шляхом внесення внесків до статутного капіталу або оплати акцій;

визначення розміру частки учасників товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю і кількості акцій, якими володіє акціонер.

Право власності господарських об'єднань. Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 3) надає підприємствам право об'єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну і інші види діяльності, якщо це не противречить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним і іншими принципами.

Об'єднання діють на підставі договору або статуту, які його затверджують їх засновники або власники. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні в об'єднання зберігають права юридичної особи.

Господарське об'єднання — це складна організація, створена на основі об'єднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі засновницького договору або статуту і реєструється як юридична особа.

Як юридична особа господарське об'єднання є власником майна, яке юридичне відокремлене від майна його членів.

Особливістю відносин власності господарських об'єднань полягає в тому, що майно, яке стає власністю об'єднання, належить суб'єктам власності - окремим юридичним особам. Тобто власність господарських об'єднань виникає на основі власності їх членів.

Інша особливість цих відносин - добровільний порядок їх виникнення. Об'єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданою в його власність.

Право власності господарського об'єднання закріплює приналежність майна, добровільно переданого юридичній особі його засновниками, іншими юридичними особами.

Отже, суб'єктами права власності виступають господарські об'єднання як новоутворені юридичні особи.

Об'єктом права власності об'єднання є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також придбане в результаті господарської діяльності і на інших підставах, не заборонених законом (ст. 27 Закону України «Про власність»). Оскільки підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об'єктів права власності господарського об'єднання.

З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає по зобов'язаннях своїх членів, а останні не відповідають по зобов'язаннях об'єднання і один одного.

Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені виключення з цього правила.

За рахунок майна засновників, отриманих доходів об'єднання може не тільки набувати майна, а і створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об'єднання залежно від засновницьких документів об'єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об'єднання

Об'єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження закріпленим за ним майном, яке складається з основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно меті своєї діяльності і призначення майна.

Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося, ділиться між підприємствами і організаціями, які входили в нього (п. 5 ст. 27 Закону України «Про власність»).

Право власності громадських об'єднань. Об'єднання громадян ЦК України (ст. 86) віднесені до непідприємницьких суспільств, які не мають на меті отримання прибули для його наступного розділу між учасниками.

Об'єктами права власності громадських об'єднань є майно культурно-освітнього і оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, житлові будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, устаткування, транспортні засоби і цінне майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (ст. 28 Закону України «Про власність»). Об'єднання громадян набуває право власності на засоби і інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, придбане від вступних і членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами і організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних засобів або на інших підставах, не заборонених законом.

Громадські організації мають право на майно і засоби, придбані унаслідок господарської і іншій комерційній діяльності створених ними господарських установ і організацій, заснованих підприємств. Засоби і інше майно об'єднань громадян не можуть перерозподілятися між їх членами (навіть у разі ліквідації) і використовуються для виконання статутних завдань або на добродійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду прямують в дохід держави.

Згідно ст. 23 закони України «О об'єднанні громадян» право власності об'єднань реалізують їх найвищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди і тому подібне) в порядку, передбаченому законодавством України і статутними документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено найвищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано союзам об'єднань громадян.

Одним з видів об'єднань громадян є політичні партії, які створюються і діють на підставі Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року.

Особливим видом суспільних об'єднань є професійні союзи, які створюються з метою здійснення представництва і захисту трудових, соціально-економічних прав і інтересів громадян.

Особливості правового регулювання, основи створення, права і гарантії діяльності професійних союзів визначені Законом України «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року.

Особливим видом об'єднань громадян є творчі союзи, які створюються і діють на підставі Закону України «Про професійних творчих працівників і творчі союзи» від 7 жовтня 1997 року.

Одним з видів непідприємницьких юридичних осіб є добродійні організації, які створюються і діють на підставі Закону України «Про добродійність і добродійні організації».

Згідно ст. 18 закону у власності добродійної організації можуть знаходитися рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні активи, засоби, а також інше майно, придбане на законних підставах.