Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах

Можливість участі держави в цивільних відносинах випливає з Конституції України та зокрема приписів чинного законодавства. Також ст. 2 ЦК встановлює, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна.

У держави знаходиться вагома частка майна. Це, зокрема, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та органів державного управління; майно Збройних сил, правоохоронних органів; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; транспортна система загального користування державного значення; кошти державного бюджету; майно вищих закладів освіти тощо.

До держави в ряді випадків надходять знайдені скарби. Зокрема, у разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Ст. 41 Конституції України передбачає можливість примусового відчуження об’єктів права приватної власності, яке може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановленими законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Реквізиція також передбачена ст. 353 ЦК. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). Конфіскація майна може бути застосована винятково за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Конфіскація регламентована ст. 354 ЦК. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безплатно. В цьому аспекті держава також виступає суб’єктом майнових відносин, що виникають.

Держава може емітувати цінні папери: облігації внутрішньої чи зовнішньої позик тощо і при цьому також вступає в цивільні зобов’язальні відносини з іншими суб’єктами.

Ст. 352 ЦК передбачає викуп державою пам’яток історії та культури. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури робить власнику пам’ятки відповідне попередження. Якщо власник пам’ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема, у зв’язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам’ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред’явлено без попередження. Викуплена пам’ятка історії та культури переходить у власність держави. Викупна ціна пам’ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.

До держави може переходити також успадковане майно.

Специфіка АРК і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб публічного права.

Ст. 2 ЦК України встановлює, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, Автономна Республіка Крим та територіальні громади.

За Автономною Республікою Крим закріплено певне майно. Зокрема, ст. 138 Конституції України вказує, що до відання Автономної Республіки Крим належить управління майном, що належить Автономній Республіці Крим.

Ст. 171 ЦК встановлює, що Автономна Республіка Крим набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи влади АРК у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Ст. 172 ЦК встановлює, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов’язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Така конструкція є досить цікавою перш за все тому, що суб’єкт цивільного права, який не має традиційних ознак (територіальна громада), утворює через представницькі повноваження юридичну особу — місцеву раду. Думається, що тут діє спеціальний публічно-виборний порядок утворення юридичних осіб як суб’єктів цивільного права.

Можлива участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах через представників. Це закріплено у ст. 173 ЦК України. У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Слід відмітити, що така тенденція характерна для законодавства й інших пострадянських республік, аналогічна норма закріплена, наприклад, у ч. 3 ст. 125 ЦК Російської Федерації (1995 року).

Ст. 142 Конституції України також створює передумови для участі органів місцевого самоврядування у майнових відносинах. Адже матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою, що випливає з Конституції України.

Ст. 140 Конституції України встановлює, що сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Певний розподіл майна юридичних осіб публічного права почав існувати ще за часів Давнього римського права. Так, В. Я. Мотильова відзначає, що у класичну епоху поряд з республіканською скарбницею (aerarium) з’являється імператорська скарбниця (fiscus). Остання спочатку вважалася приватним майном принцепса, а тому на неї поширювалося і приватне право. Із зміцненням імператорської влади fiscus поступово витиснув aerarium, зберігши в той же час свій приватноправовий режим. Тим самим fiscus, власне кажучи, зробився відособленим суб’єктом цивільного права на зразок приватної особи, від якої відрізнявся низкою привілеїв (privilegia fisci): державне майно не могло перейти у власність приватних осіб за давниною володіння; зобов’язальні вимоги держави задовольнялися переважно перед вимогами інших кредиторів тощо[91].