Влаштування монолітної стіни в траншеї

Послідовність робіт при влаштуванні монолітних конструкцій за методом «стіна в ґрунті» наведена на рис. 1.10: розробка ґрунту в піонерній траншеї і укріплення її уст’я (якщо потрібно); забурювання торцевих свердловин на захватці; розробка траншеї ділянками або послідовно на всю довжину при постійному заповненні відкритої порожнини бентонітовим розчином з обмежувачами, що розділяють траншею на окремі захватки; встановлення обмежувачів між захватками; монтаж на повністю відритій захватці арматурних каркасів й опускання на дно траншеї бетонолітних труб; укладання бетонної суміші методом вертикально переміщуваної труби з витисненням глинистого розчину в запасну ємкість або на сусідню, розроблювану ділянку траншеї.

Рис.1.10 – Технологічна схема влаштування стіни в ґрунті:

1 − влаштування форшахти (зміцнення верху траншеї); 2 − риття траншеї на довжину захватки; 3 − установлення обмежувачів (перемичок між захватками); 4 − монтаж арматурних каркасів; 5 − бетонування на захватці методом вертикально переміщуваної труби

Арматура - просторовий каркас зі сталі періодичного профілю має бути вужче траншеї на 10...12 см. Перед опусканням арматурних каркасів у траншею стержні доцільно змочувати водою для зменшення товщини налипної глиняної плівки й збільшення зчеплення арматури з бетоном.

Бетонування здійснюють методом вертикально переміщуваної труби з безперервним укладанням бетонної суміші й рівномірним заповненням сумішшю всієї захватки знизу вгору.

Бетонолітні труби - металеві труби діаметром 250...300 мм, товщина стінок 8...10 мм, горловина - на обсяг труби, знімний клапан нижче горловини, пижі з мішковини.

Обмежувачі розмірів захватки:

· при глибині траншеї до 15 м труби діаметром, меншим ширини траншеї на 30...50 мм; їх витягають через 3...5 год після закінчення бетонування на захватці, і порожнину, що утворилася, одразу заповнюють бетонною сумішшю;

· при глибині траншеї до 30 м установлюють обмежувач у вигляді сталевого листа, що приварюється до арматурного каркасу; при необхідності лист підси-люють приваркою швелерів.

При довжині захватки більше 3 м бетонування звичайно здійснюють через дві бетонолітні труби одночасно. Для підвищення пластичності бетону і його зручного укладання застосовують пластифікуючі добавки - спиртову барду, суперпластифікатори.

Перерви в бетонуванні - до 1,5 год влітку й до 30 хв - взимку.

Бетонну суміш укладають до рівня, що перевищує висоту конструкції на 10...15 см для наступного видалення шару бетону, забрудненого глинистими частками. При використанні віброущільнення вібратори укріплюють на нижньому кінці бетонолітної труби. При трубах довжиною до 20 м застосовують один вібратор, при більших довжинах - два вібратори.

Труби на межі захваток обов'язково витягують. Раннє витягування приводить до руйнування крайок сферичної оболонки, які утворилися, що небажано, а пізніше приводить до защемлення труби між бетоном і землею й тому потрібні значні зусилля для її видобування. Тому часто просто ставлять не витягуючі перемички з листового заліза, швелерів або двотаврів, які обов'язково приварюють до арматурних каркасів споруди.

Іноді для зміцнення устя траншеї від руйнування та опадання влаштовують зі збірних елементів або металу форшахти- оголовки глибиною до 1 м для зміцнення верхніх шарів ґрунту або траншею з укріпленими на глибину до 1 м верхніми частинами стінок.

Недоліки монолітного рішення «стіни в ґрунті»: погіршується зчеплення арматури з бетоном, тому що на поверхню арматури налипають частки глинистого розчину; багато складностей виникає при провадженні робіт у зимових умовах, тому, коли дозволяють умови, використовують збірний і збірно-монолітні варіанти.

Застосування збірного залізобетону дозволяє: підвищити індустріальність проведення робіт; застосовувати конструкції раціональної форми: пустотні, таврові й двотаврові; мати гарантії якості зведеної споруди.

Недоліки збірного залізобетону: потрібне спеціальне технологічне оснащення для виготовлення виробів, щоразу свого перерізу й довжини; складність транспортування виробів на будівельний майданчик; потрібні потужні монтажні крани; вартість збірного залізобетону значно вище, ніж монолітного.

Вертикальні зазори між збірними елементами заповнюють цементним розчином при сухому способі провадження робіт. При мокрому способі зовнішню пазуху траншеї заповнюють цементно-піщаним розчином, а внутрішню - піщано-гравійною сумішшю. Зовнішнє заповнення далі служитиме як гідроізоляція.

Застосовують два варіанти збірно-монолітного рішення: перший - нижня частина споруди до певного рівня складається з монолітного бетону, конструкції, що лежать вище, - зі збірних елементів; другий - збірні елементи застосовують у вигляді опалубки - облицювання встановлюють до внутрішньої поверхні траншеї, зовнішня порожнина заповнюється монолітним бетоном.

Після влаштування стін ґрунт витягають із внутрішньої частини споруди і відвозять у відвал, бетонують днище або влаштовують фундаменти під внутрішні конструкції.