Додаток 3. Специфічні діагностичні критерії для визначення стану дитини і планування допомоги для неї.За матеріалами Американської психіатричної асоціації

Специфічні діагностичні критерії для визначення стану дитини і планування допомоги для неї. За матеріалами Американської психіатричної асоціації

Депресія

Депресія у дитини трапляється, коли вона у відчаї, чимось засмучена або переживає втрату у своєму житті. Ці діти не можуть побороти почуття смутку протягом довгого часу. Родинне оточення дуже впливає на її стан. Деякі «неблагополучні» батьки не завжди можуть реагувати на потреби дитини.

Депресію можуть спричинити втрата близької людини через розлучення чи смерть, довготривале захворювання одного з батьків, брата або сестри, чи самої дитини. Особлива поведінка у дитини може виникнути, якщо один з батьків або працівників у закладі чинить фізичне, психологічне чи сексуальне насильство над дитиною.

Деякі особливості поведінки, що вказують на депресію:

o зміни апетиту

o втрата інтересу до будь-яких занять

o безпомічність

o надмірна втомлюваність

o нездатність до концентрації

o зміна моделей сну

o несподіване зниження успіхів у навчанні

o нездатність сидіти спокійно, безперервне ходіння

o неспокійні рухи руками, почісування волосся, обсмикування одягу, тощо; або навпаки – уповільнені рухи тіла, монотонне мовлення або мовчанка

o вибухи крику, скарг або незрозуміла дратівливість, плач

o висловлення страху або тривожності

o агресія, відмова від спільної діяльності, антисоціальна поведінка

o скарги на біль у руках, ногах чи животі, коли виявити причину неможливо

Синдром дефіциту уваги

Цей синдром пов’язаний із здатністю дитини до концентрації, навчання та підтримки нормального рівня діяльності. Його ще називають гіперактивність, мінімальна мозкова дисфункція, мінімальне ураження мозку, гіперкінетичний синдром.

Деякі особливості поведінки дитини з синдромом дефіциту уваги:

o не може довести до завершення будь-яку діяльність удома, в школі чи в ігровому середовищі; переключається від одного виду діяльності на інший;

o здається, не слухає, що йому говорять;

o спочатку робить, потім думає, є надмірно активним, увесь час бігає та рухається; часто буває неспокійним під час сну.

o потребує ретельного та постійного нагляду, часто збуджує клас, йому дуже складно дочекатися своєї черги під час гри чи групового заняття.

Тривожність, страх

У дітей часто виникає відчуття страху. Майже усі діти бояться темноти, жахливих створінь, відьом чи інших створінь. З часом, у більшості дітей ці страхи проходять.

Страхи у дітей з інтелектуальною недостатністю можуть бути настільки сильними, що впливають на нормальне щоденне життя і навчання. Іноді дитина відмовляється виходити з дому, бувати в гостях у друзів, йти до закладу, спати сама. Вдома дитина може не відходити від батьків, ходити за ними “хвостиком”. Часто такі діти скаржаться на біль у животі, головний біль, рвоту та неприємні відчуття. Вони можуть мати часте серцебиття, почувати головокружіння та втрачати свідомість. Багатьом дітям із цією хворобою важко засинати, вони намагаються заснути у ліжку своїх батьків. Коли їх розлучають із батьками, вони переповнюються смертельними страхами.

Страх перед розлученням із батьками може призвести до синдрому, який називається “шкільна фобія”. Діти відмовляються ходити до школи через страх розлучення з одним із батьків, а не через страх перед навчанням. Іноді зустрічаються змішані страхи – страх розлучитися із батьками поєднується зі страхом перед шкільним оточенням.

В усіх цих випадках дитина потребує допомоги психологів та фахівців сфери психічного здоров’я.

Первазивні проблеми розвитку

Від 10 до 15 дітей на кожні 10 000 потерпають від первазивних проблем розвитку, які вважаються найбільш тяжкими психіатричними захворюваннями.

Розлади стосуються інтелектуальних здібностей, реакцій на знаки, звуки, запахи, здатності розуміти мову та звернення.

Діти можуть виконувати дивні рухи або набирати дивних поз. Вони можуть застосовувати безсистемні моделі споживання їжі, рідини а також сну.

Найбільш поширеним із первазивних розладів розвитку є аутизм. У хлопчиків аутизм зустрічається втричі частіше, ніж у дівчаток.

В ранньому дитячому віці аутичні діти не тягнуться до батьків і можуть навіть протистоять виявам любові.

Щоб виробити підходи і зрозуміти, як поводитися з аутичною дитиною, необхідно отримати консультації спеціалістів у цій сфері, дізнатися у батьків про усі особливості поведінки дитини, особливі реакції, речі, що викликають роздратування а також уважно спостерігати за дитиною. Необхідно запобігати ситуацій, які можуть спричинити агресивну чи неадекватну поведінку дитини з артизмом.