Поради фахівцям у виконанні різних професійних ролей

Для дитини з інтелектуальною недостатністю фахівець, який з нею працює, постійно виконує ролі товариша, захисника, повідомлювача, наставника. В залежності від ситуації, ці ролі виявляються в більшому або меншому значенні. Проте, завжди дитина має право на допомогу фахівця у будь-якій ролі.

Наприклад, якщо Ви помітили прояви насильства чи зловживання, Ви повинні захистити дитину. У цьому випадку Ви виступаєте в ролі захисника або представника інтересів дитини. Ви можете повідомити органи опіки та піклування про свої спостереження або в територіальне управління захисту прав дитини (колишні управління у справах неповнолітніх).

У ролі повідомлювана Ви можете допомогти дитині створити індивідуальну мережу підтримки для кращого вирішення проблем та задоволення потреб. Наприклад, надати інформацію про заклади, де організовано спілкування, послуги із соціальної реабілітації, дозвілля, фізичної реабілітації, літнього оздоровлення, трудової реабілітації. Можливостей отримувати невеличку допомогу від окремих державних та недержавних закладів дуже багато: можна стати клієтном банку одягу, отримувати гуманітарну допомогу від благодійних фондів. Ви можете домовитися про відвідання культурних заходів – кульпоходів, концертів, екскурсій.

Особливої відповідальності перед дитиною вимагає роль товариша. Якщо дитина довіряє Вам свої таємниці, залишає за Вами право на прийняття вірного рішення, то вона вірить, що це рішення буде для неї найкращим. Тому у ролі товариша будьте щирими, терпимими, вмітйте слухати та розуміти дитину. Користуйтеся мовою, яка зрозуміла дитині. Уважно спостерігайте та аналізуйте її слабки та сильні сторони. Ви повинні знати, які ситуації мають для неї найбільший ризик небезпеки. Вам необхідно володіти усєю необхідною інформацією щодо усіх аспектів здоров’я, значущого оточення, досвіду спілкування та перебування у попередньому закладі, симпатій та антипатій, мотивацій та особливостей поведінки дитини. Спілкуйтеся з дитиною завжди, коли вона виявлятиме ініціативу щодо такого спілкування. Поважайте її захоплення і ділиться з нею своїми. Ніколи не використовуйте її відвертість проти неї. Давайте лише користні для дитини поради, підтримуйте, залучає до ігор та проведення вільного часу.

Висновки по розділу

У будь-якому випадку дитина має право на любов близьких людей, на спілкування, свою власну думку. Вона має право, щоб її запитали, вислухали і, що дуже важливо, почули, перш ніж прийняти рішення щодо її життя. А ще дитина з інтелектуальною недостатністю покладається на допомогу та захист з боку фахівців.

Вагомий внесок у справу реалізації прав людини дітьми з інтелектуальною недостатністю в закладах можуть внести фахівці, які безпосередньо працюють з ними і в достатній мірі володіють необхідними знаннями та навичками. Дотримання рекомендацій, які надані в цьому розділі, забезпечить дитині відчуття власної гідності, поваги до моральних цінностей, усвідомлення нею своїх прав як людини.

Загальні висновки

Проблема дотримання правових гарантій щодо дітей з інтелектуальною недостатністю стоїть в Україні надзвичайно гостро. Система державної допомоги потребує вдосконалення відповідно до міжнародних рекомендацій та принципів рівності прав дітей на освіту, на розвиток, на виховання в сім’ї, на гідне існування, на догляд в умовах благополуччя, на працевлаштування, на соціальні послуги у громаді.

Мають місце неузгодженості та протиріччя між законодавчими та підзаконними нормативно-правовоими актами. Деякі базові вимоги міжнародних актів щодо дітей з особливими потребами досі не знайшли відображення в українському законодавстві. До сьогодні законодавство використовує термінологію, орієнтовану на медичну модель. Всупереч конституційним гарантіям та текстам законів, підзаконні акти не регламентують дітям з інтелектуальною недостатністю інклюзивної освіти, соціальних послуг для дитини та родини у громаді, працевлаштування та денної зайнятості, соціального супроводу при самостійному проживанні, забезпечення незалежним житлом.

Державна політика щодо допомоги дітям з інтелектуальною недостатністю підтримує небажані сьогодні пріоритети, а саме: відрив від сім’ї, утримання в закритих інституційних закладах, на перевагу допомоги у громаді. Бюджетні затрати на допомогу родині на догляд за дитиною-інвалідом (сьогодні це становить 270 грн), у п’ять разів нижчі, ніж затрати на догляд у будинку-інтернаті системи соціального захисту (до 1 500 грн). У той же час не передбачено державного фінансування соціальних послуг у громаді для дітей з інтелектуальною недостатністю та їхніх родин, що демонструє безальтернативний характер допомоги цим дітям. Зрозуміло, що такі економічні важелі „підштовхують” родину віддавати дитину в інтернат на повне державне утримання і є однією з причин соціального сирітства дітей з інтелектуальною недостатністю.

Однак, само по собі вдосконалення законів не вирішить проблему повністю, оскільки порушення прав відбувається також через неналежне дотримання норм законодавства виконавчою владою на місцях та персоналом в закладах.

Особливе непокоєння викликає стан дотримання прав дітей з тяжкою та глибокою розумовою відсталістю, які не потрапили в систему освіти і перебувають у дитячих будинках-інтернатах на утриманні держави. Такі діти позбавлені виховання та допомоги у розвитку із-за відсутності відповідного штату працівників та необхідних знань та навичок у персонала. Відсутність педагогів у цих закладах порушує право дітей на виховання та навчання, призводить до поступової втрати дитиною розвиткового потенціалу, життєвих і, часто, функціональних навичок. Саме по відношенню до таких дітей найбільше проявляються зловживання щодо засобів фіксації, насильства, недбалого догляду, недоступності лікування, неналежного догляду та харчування тощо.

Окрім того, в будинках-інтернатах знаходиться значна кількість дітей, які не лише не втратили здатність до самообслуговування, а й використовуються як безоплатна робоча сила.

Типовою є практика пожиттєвого перебування дітей в інтернатній системі, оскільки після досягнення повноліття вони, здебільшого, направляються до психоневрологічних інтернатів для дорослих. Їхнім правом на майно, власність, соціальну пенсію пожиттєво розпоряджається адмінастрація інтернатів на праві опікуна. Опікуни також вирішують питання щодо відвідувань і зустрічей з дитиною, в тому числі можливості громадського контролю.

Дослідження стану дотримання прав осіб з інтелектуальною недостатністю в психоневрологічних інтернатах виявило недотримання таких базових прав людини як: право на повагу до гідності людини, на свободу та особисту недоторканність, на рівність, на інформацію, на розвиток своєї особистості, на свободу пересування, на гідні матеріальні умови та право на працю. Інтернати не забезпечені достатньою матеріально-технічною базою для задоволення індивідуальних потреб для розвитку особистості. Практично не здійснюється спілкування дитини із зовнішнім світом [70].

Однією з головних причин незахищеності дітей в дитячих будинках-інтернатах є їхня закритість, відсутність зовнішнього контролю за дотриманням прав дитини.

Можна стверджувати, що відсутність координації діяльності із захисту прав дитини і відсутність контролю в інтернатнах породжує неналежне ставлення фахівців і службовців до прав дитини. У значній мірі, порушення прав дитини спричинено особливостями самої системи інституційних закладів: діти потрапляють туди не за своєї волі та не можуть піти з інтернату за власним рішенням, розклад життя дітей повністю визначається адміністрацією закладу, дитина не має власності і абсолютно залежна від догляду та працівників [71].

З огляду на сучасний стан захисту дітей з інтелектуальною недостатністю в Україні, можна зробити висновок: проблема дотримання прав дитини з інтелектуальною недостатністю є дуже гострою і потребує особливої уваги та заходів з боку держави.

З метою усунення причин порушення прав цих дітей рекомендується вирішити на національному рівні наступні завдання:

o впровадити регулярний правовий та громадський контроль за дотриманням прав дитини в закладах, особливо, в інтернатах, покращити систему судового захисту цих дітей,

o змінити фінансову політику держави у напрямі підтримки родинного виховання та соціальної адаптації,

o реформувати систему освіти, діагностики і консультування дітей з метою забезпечення їх навчання та виховання в загальноосвітніх закладах за місцем проживання,

o вдосконалити систему підготовки педагогічних кадрів та навчання спеціалістів (спеціальних педагогів, логопедів, соціальних працвників, реабілітологів) шляхом включення курсів з прав дітей з особливими потребами у програми підготовки фахівців,

o переглянути інструкції і правила, які обмежують доступ дітей з інтелектуальною недостатністю до освітніх і соціальних закладів у громаді, надати цим закладам необхідне державне фінансування.

Суттєвим внеском у розв’язання проблеми може стати залучення недержавних організацій, які надають соціальні послуги у громаді. Громадські об’єднання, в тому числі батьків та фахівців, повинні мати доступ і здійснювати громадський контроль за станом дотримання прав дітей в закладах. На національному та місцевому рівнях можуть бути створені громадські колегії з прав дитини при органах управління, які б мали вплив на прийняття рішень.

Усі заходи мають спиратися на правову ідеологію рівності усіх дітей незалежно від статусу, стану здоровя, раси тощо. Подолання негативного ставлення суспільства та стереотипів щодо людей з інтелектуальною дозволить забезпечити кожній дитині місце в соціумі, школі, дитячому садку, гуртку, майстерні і це місце буде найкращим для нього у поєднанні з вихованням у родині.