Терміни та поняття інтелектуальної недостатності

Термінологія щодо визначення розладів, пов’язаних зі зниженим інтелектом, має свою історію розвитку. Вона формувалася на підставі негативних стереотипів щодо людей з вадами, які мають давні витоки. У часи середньовіччя їх вважали грішниками, представниками злих сил або носіями прокляття. Їх боялися, вбивали, проганяли з громади. Згодом, в Англії, Німеччині та інших країнах Європи розвинулася теорія чистоти рас і необхідності очищувати людство від таких „помилок природи”. У часи нацистського режиму людей з фізичними, психічними та розумовими вадами стерилізували, масово знищували, особливо, в роки другої світової війни 1939 – 1945 р.р. Щодо них поширювалася інформація негативного спрямування. Наприклад, вважалося, що „дефективні” в розумовому розвитку є носіями уголовної поведінки, тому інших людей треба захищати від постійної загрози з їх боку [4].

В Україні, на початку ХХ століття діти з розумовою відсталістю утримувалися в державних закритих закладах і майже не потрапляли на очі пересічним громадянам. Така практика вважалася цілком гуманною по відношенню до родини і відповідала рівню суспільної свідомості та матеріальної культури тих часів. Дитяча смертність у ті роки була вищою, а рівень розвитку медичної допомоги та побутової культури – нижчі. Тому дитина з особливими потребами в той період була для родини надто великим тягарем.

Розвиток демократичних суспільств та активна діяльність громадських організацій інвалідів проти дискримінації висунули нові вимоги щодо гуманного ставлення і зменшення стигматизації, в тому числі, у термінах та їх формулюванні. Так, у світі у 80-х роках на заміну класифікації ступенів розумової відсталості „ідіот”, „імбецил”, „слабоумний” а також „розумова недостатність” та „розумові порушення”, які використовувалися в Європі та Америці наприкінці ІХ – початку ХХ століття, прийшли такі як “розумова відсталість” та «труднощі у навчанні». Наприклад, провідний британський тематичний часопис називається «Британський журнал з питань інвалідності, пов’язаної з труднощами у навчанні» (British Journal of Learning Disabilities). Цей терміни зафіксований і в Акті про психічне здоровя 1983 р. Об’єднаного Королівства. Термін „розумова відсталість” (Mental Retardation) використовується на Американському континенті [5]. Визначення цих термінів охоплюють окрім медичного, соціальний та пізнавальний аспект проблеми.

В нашій країні офіційно використовується словосполучення “розумова вада”, навіть в текстах офіційних перекладів міжнародних документів.. У чинному законодавстві України про освіту вживаються терміни „діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку” та „особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах” [6,7]. Такі терміни самі по собі несуть стигму щодо „неправильності” розвитку дитини і необхідності „виправити” його із застосуванням методів корекції або певних медичних заходів. Також у самому визначенні міститься твердження нездатності „не можуть навчатися”. При активному застосуванні фахівцями таких термінів ще більше накладається тавро на дитину з інтелектуальною недостатністю.

Протягом двох останніх десятиліть термінологія зазнала певних змін. Головне, в чому полягає відмінність – це соціальна орієнтованість визначень. Так, сьогодні чітко розмежовано поняття ''інвалідність'' і ''ваду''. Сучасна термінологія спрямовується на відображення адекватності умов у суспільстві та можливостей особи з інтелектуальною недостатністю.

У Стандартних правилах щодо урівняння можливостей інвалідів наведене таке пояснення термінів:

„Термін ''вада'' вбирає велику кількість різних функціональних обмежень, які трапляються серед населення в усіх країнах світу. Люди можуть бути інвалідами через фізичні, інтелектуальні недоліки, через порушення функцій органів чуття, стан здоров'я чи розумову хворобу, Такі недоліки, стани чи хвороби можуть мати постійну або тимчасову природу.
Термін ''інвалідність'' означає втрату або обмеження можливостей брати участь у житті суспільства на рівні з іншими. Він описує зіткнення між інвалідом і довкіллям. Цей термін має на меті наголосити на недоліках у довкіллі та в багатьох видах організованої діяльності в суспільстві, наприклад, в інформації, спілкуванні та освіті, що заважають участі інвалідів на рівних умовах [8].

Безумовно, термінологія та її визначення викликають певні асоціації. В залежності від слів, які використовуються для визначення групи – такі асоціації можуть бути і негативними. Наприклад, такі слова як «дефект», «ідіот», «відсталість», «вади» несуть негативний відтінок і можуть образити будь-яку людину.

Сьогодні у світі найбільше використовують терміни “інтелектуальна недостатність” (Mental Disability) та „діти з труднощами у навчанні”(Learning Disabilities) [9]. Ці визначення спрямовані на розуміння вади здоров’я дитини та, пов’язаних з цим потреб, як соціальної проблеми. Тут вже на перший план виходять не потреба у виправленні розвитку, а необхідність пристосування соціального середовища до її потреб, позитивного ставлення з боку оточення, створення умов для інтеграції та включення. У наступних розділах цєї брошури використовуєтья термін „інтелектуальна недостатність”.

На жаль, медичний підхід до проблем людей з інтелектуальною недостатністю поки що домінує в нашій країні. У більшості національних нормативних документів застосовується термін “розумова відсталість”, згідно медичного діагнозу. Усі громадяни України з розумовою відсталістю перебувають на обов’язковому обліку у психо-неврологічних диспансерах, допуски на право працювати видаються на підставі медичних показників, отримання офіційного статусу інваліда у зв’язку з розумовою відсталістю здійснюється медико-соціальними експертними комісіями системи охорони здоров’я. [10].

Працівники охорони здоров’я в України користуються критеріями класифікації розумової відсталості, які сформульовані Всесвітньою організацією охорони здоров’я у Міжнародній класифікації захворювань десятого перегляду. У цій класифікації розумову відсталість визначено як результат затриманого або незавершеного розвитку свідомості, при якому особливо порушуються здібності, які формують повний рівень інтелекту, тобто пізнавальні, мовні, моторні і соціальні здібності [11].

Розумова відсталість може поєднуватись з будь-якими іншими психічними або фізичними розладами, які зустрічаються у дітей з розумовою відсталістю значно частіше, ніж у інших дітей. Тому у медичній статистиці інформація про людей з розумовою відсталістю може міститися в категорії психіатричних або неврологічних хвороб, або загальних захворювань, що супроводжуються порушеннями інтелектуальних фукцій.

Розгляд проблем людей з розумовою відсталістю суто з медичної точки зору значно звужує як саму проблему, так і організацію допомоги цим людям. При такому підході, звичайно, суспільство розумітиме, що таким людям потрібне лікування, соціально-медична реабілітація і певні соціальні виплати.

Але ж розумова відсталість (інтелектуальна недостатність) мають дві основні характеристики: знижений рівень функціонування інтелекту на 20 і нижче відсотків та порушення адаптативних навичок. Зниженення інтелекту може виникнути при народженні або в період дорослішання. При цьому, у дітей виявляються труднощі у засвоєнні та використанні складних та абстрактних понять, мовлення, калькуляції, читання, письма, знижена здатність опрацювання інформації, засвоєння досвіду.

Порушення адаптативних навичок означає знижену здатність адаптуватися до вимог суспільства і культури. Таким дітям складно набувати та застосовувати комунікативних, побутових, трудових навичок, самообслуговування, пристосування оточуючих предметів до власних потреб [12]. Внаслідок значної дезадаптації і складностей усвідомлення ситуацій діти зі зниженим інтелектом підлягають великому ризику експлуатації, психологічного та фізичного/сексуального насильства.