Розділ 1. Стигма: етичні та професійні аспекти

Значною мірою реалізація прав людини по відношенню до дітей з інтелектуальною недостатністю залежить від соціально-культурного середовища, особливо, існуючих в суспільстві стереотипів щодо проблем людей з інтелектуальною недостатністю. Відносно таких людей існує стигматизація, несприйняття з боку суспільства.

Слово „стигма” походить з грецької мови і означає „тавро, клеймо, пляма”. Це поняття стало широко використовуватися фахівцями із захисту прав людини, як таке, що має місце відносно багатьох вразливих груп людей. Суть стигматизації полягає у нав’язуванні певного статусу особам, поведінка яких не підпадає під суспільні норми. Маються на увазі умовні норми або кодекс поведінки, який формується правом, релігією, культурою, звичаями даного суспільства [3].

Зазвичай, поведінка людей з діагнозом „розумова відсталість” викликає побоювання у більшості громадян. Традиційно до них ставляться як до непередбачуваних, душевно хворих, агресивних осіб, насильників.

Загальне ставлення суспільства до таких людей відображається у державному законодавстві, термінах, які застосовують національні документи та фахівці. Відповідно, формується політика щодо системи допомоги та захисту людей з інтелектуальною недостатністю у сегрегаційних умовах для навчання та догляду. Наприклад, фахівець, який сприймає людину з інтелектуальною недостатінстю як на носія хвороби, фокусує своє ставлення на порушеннях та нездатності. Як наслідок – впевненість, що така людина не може навчатися, працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей. Таке ставлення ще більше поглиблює стигму щодо «наздатності» такої людини.