Економіка

усієї промислової продукції Російської імперії вироблявся в Україні. Економічний розвиток України мав ряд особливос­тей. По-перше, темпи розвитку деяких галузей (гірничої, мета­лургійної, кам'яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у цен­трі. По-друге, в Україні існувала нерівномірність розвитку ок­ремих регіонів. Найвищим цей рівень був на Півдні України. Значно відставало Правобережжя; у південно-західних районах переважало дрібнотоварне виробництво. По-третє, розвиток

Гречёнко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

економіки та культури стримувався сильним політичним, со­ціальним та національним гнобленням, залишками кріпосниц­тва. По-четверте, Україна не була окремим, самостійним еконо­мічним регіоном, а входила до складу загальноімперської еко­номічної системи.

Деякі головні риси економічного розвитку України були такими ж, як і в цілому в Росії. Так, в Україну, як і в інші ре­гіони імперії, широко проникав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося в Донецько-Криворізькому районі, де значна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Як і в Центрально-промисловому районі, в Україні створила­ся висока концентрація виробництва. На початку століття на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. зосе­реджувалось близько 50 % загальної кількості робітників. Це створювало передумови для кращої організації робітничого руху, що відіграло потім суттєву роль у подальших револю­ційних подіях.

Особливістю важкої індустрії Донбасу було комбінуван­ня металургійних підприємств з вугільними, коксовими, за­лізорудними, хімічними. Такі комбінати виявилися набагато вигіднішими в господарському сенсі. При цьому ключові по­зиції (як базові підприємства) займали не кам'яновугільні, а металургійні або машинобудівні заводи. На початку століття в Україні з'являються перші монополії — синдикати «Продуголь», «Продамет», «Продруда», які концентрують значну частину виробництва в окремих галузях і отримують надприбутки за рахунок високих цін, котрі вони могли дик­тувати.

У сільському господарстві України на початку століття відбувалася боротьба двох тенденцій: американського (фер­мерського) і прусського (буржуазно-поміщицького) шляхів розвитку. Незважаючи на підтримку царським урядом помі­щиків, селянська земельна власність зростала. У самому селі значно прискорився процес диференціації селянства: земля та засоби виробництва належала заможним селянам. Це призво­дило до збіднення та обезземелювання значної частини селян­ства. У 1905 р. в Україні частка безземельних та малоземельних селян складала близько 56 %.

Розвиток економіки супроводжувався посиленням експлу­атації робітників і селянства, погіршенням становища знач­ної маси населення. Тяжке соціальне становище, політичне безправ'я, національний гніт призвели до активізації робітни­чого, селянського та національно-визвольного рухів. У 1903 р. з великим розмахом пройшов загальний політичний страйк