Проблема періодизації історії філософії

Філософська думка не рухається прямолінійно, нерідко «кружляє», звертаючись до тих самих питань; нові й старі ідеї перегукуються й доповнюють одні одних. Тому здається, що простежити періоди розвитку філософії неможливо. Але це поверхове враження є помилковим. По-перше, рух філософської думки, безперечно, відмічається виникненням нових ідей. По-друге, звертання до ідей давніх не є безсистемним і безплідним повторенням уже пройденого. У такому поверненні до старого є своя логіка – щоб зрозуміти це, досить задатися питанням, чому з минулого «викликані» ті, а не інші ідеї. Нарешті, існують т.зв. «вічні» філософські питання (приміром, питання про сенс життя), на які свою відповідь шукає кожне покоління.

Як поява нових філософських ідей, так і звертання до старого віддзеркалює еволюцію суспільства в цілому – ті проблеми, можливості, надії й страхи, що встають перед ним на черговому етапі історії. Звичайно, філософування – інтелектуальні пошуки окремих філософів – є, як і всяка творчість, діяльністю сугубо індивідуальною; його не можна прямо вивести із соціальних умов тієї або іншої епохи. Однак і в «вакуумі», у відриві від навколишнього світу, філософська думка виникнути й розвитися не може. Отже, етапи розвитку філософської думки специфічно відбивають той шлях, що у своїй еволюції проходить суспільство в цілому. Але філософія справляла й справляє на суспільство зворотний вплив: на стику з наукою, релігією, політикою, мистецтвом вона узагальнює накопичений досвід, формулює нові проблеми, бере участь у створенні системи особистих і суспільних цінностей.