Патристика й схоластика – основні етапи розвитку філософії Середніх віків

В історії середньовічної філософії виділяють два основних етапи: патристику й схоластику.

Патристика (від лат. pater – отець) – 2-8 ст. «Отцями церкви» називали перших релігійних мислителів, що заклали основи християнського віровчення – Афанасія Олександрійського, Василя Великого, Августина Аврелія та ін.

В епоху патристики оформляється світоглядний стандарт середньовічної християнської думки, створюється нова система наук на чолі з теологією (від гр. theos – бог і logos – вчення).

Для всієї середньовічної філософії актуальним було питання про співвідношення розуму й віри. В епоху патристики розуму приділялася підлегла роль, панувало одкровення. Це відбито в знаменитій формулі Августина Аврелія (5 ст.) «вірю, щоб розуміти». Філософія розглядалася як елемент теології.

Схоластика (від лат. scholastikos – шкільний, учений) – 9-14 ст. Схоластами називали середньовічних учених – богословів (таких, як Іоанн Скотт Еріугена, П’єр Абеляр, Ансельм Кентерберійський, Вільям Оккам і ін.). Фома Аквінський (13 ст.) висунув ідею гармонії віри й розуму, відповідно до якої одкровення й інтелект не повинні суперечити один одному, тому що виходять із однієї й тієї ж основи – Божественного Розуму як першоджерела вищих істин.

У цілому філософія Середніх віків мала теоцентричний характер. Теоцентризм – така система поглядів на світ, для якої характерне уявлення про бога як єдину й безумовну цінність, творця світу й людини.