Ціна та вартість. Поточна вартість. Ринкові та неринкові бази оцінки. Вибір бази оцінки та практичні аспекти його здійснення. 3 страница

Відповідно до цієї Методики оцінюються цілісні майнові комплекси, у тому числі їх необоротні та оборотні активи, індивідуально визначене майно, частки, паї, акції, у тому числі пакети акцій, об'єкти незавершеного будівництва, що не входять до складу цілісних майнових комплексів і приватизуються окремо, а також будь-яке інше майно, що належить державі або господарському товариству, в якому держава володіє часткою не менше 25 відсотків статутного фонду. Методика застосовується для оцінки державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Методика не поширюється на оцінку вартості земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт приватизації (відчуження, застави тощо), а також надр та інших складових природного середовища (за винятком прав користування ними, що оцінюються як нематеріальні активи). Згідно з Методикою визначається розмір статутного фонду господарського товариства, початкова вартість майна у разі його продажу на конкурентних засадах, ціна майна у разі його викупу та в інших випадках.

В основу експертної оцінки майна, у тому числі цілісних майнових комплексів, покладаються загальновідомі в світовій практиці базові принципи. Враховуються фактори попиту і пропонування на аналогічні об'єкти, ліквідності, впливу зовнішнього середовища та наявності ринків збуту продукції; ризики, пов'язані з діяльністю об'єкта оцінки, отриманням прибутків та інвестуванням коштів для його придбання; ступінь контролю над бізнесом, що є об'єктом оцінки; поточна та прогнозована прибутковість діяльності тощо.

Для проведення експертної оцінки майна використовуються такі загальновідомі методичні підходи:

Ø витратний (майновий);

Ø підхід, що базується на капіталізації доходів (пряма капіталізація доходу та дисконтування майбутніх грошових потоків);

Ø порівняльний (аналогів продажу).

Використання зазначених підходів та вибір виду вартості ґрунтується на визначеній меті оцінки, яка залежить від способу відчуження майна, що є об'єктом оцінки. Вибір підходів до оцінки та вид вартості майна, що визначається, обов'язково обґрунтовуються експертом у звіті про експертну оцінку майна. Під час проведення експертної оцінки майна експертом використовуються кілька підходів з подальшим узагальненням результатів оцінки, отриманих з їх використанням. Неможливість або недоцільність застосування певного підходу експертом також обґрунтовується у звіті.

1. Порядок переоцінки необоротних активів підприємств, що перетворюються у відкриті акціонерні товариства в процесі приватизації (корпоратизації).

Порядок переоцінки необоротних активів підприємств, що перетворюються у відкриті акціонерні товариства в процесі приватизації (корпоратизації) здійснюється Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої Постановою КМ України від 12 жовтня 2000 р. №1554.

Оцінка вартості майна (крім об'єктів незавершеного будівництва, майна радгоспів, інших державних сільськогосподарських підприємств та підприємств рибного господарства, холдингових компаній) під час приватизації (корпоратизації) з метою визначення розміру статутного фонду проводиться у такому порядку:1) утворення державним органом приватизації (органом, уповноваженим управляти державним майном) інвентаризаційної комісії у складі працівників підприємства та визначення дати попередньої інвентаризації необоротних активів з метою складання їх основного переліку, згідно з яким проводитиметься незалежна оцінка на дату оцінки;2) визначення цими органами дати оцінки розміру статутного фонду ВАТ;3) проведення інвентаризаційною комісією попередньої інвентаризації необоротних активів та затвердження її результатів у термін, що не перевищує 15 календарних днів від встановленої дати попередньої інвентаризації, але не пізніше ніж за 10 календарних днів до визначеної дати оцінки;4) складання та затвердження державним органом приватизації (органом, уповноваженим управляти державним майном) основного переліку необоротних активів, що підлягають незалежній оцінці, у 5-денний термін від дати надання інвентаризаційною комісією результатів їх попередньої інвентаризації;5) відбір державним органом приватизації на конкурентних засадах експерта, що проводитиме незалежну оцінку необоротних активів, та укладання з ним договору на проведення незалежної оцінки у тритижневий термін, але не пізніше ніж за п'ять днів до визначеної дати оцінки;6) уточнення інвентаризаційною комісією у 20-денний термін після визначеної дати оцінки результатів попередньої інвентаризації необоротних активів на дату оцінки, проведення повної інвентаризації інших активів та зобов'язань і схвалення протокольним рішенням комісії з приватизації (корпоратизації) зведеного акта інвентаризації та додаткового переліку необоротних активів, що підлягають незалежній оцінці і передання їх до державного органу приватизації;7) проведення експертом незалежної оцінки необоротних активів згідно з основним та додатковим переліками і подання у термін, що не перевищує 35 календарних днів від дати оцінки, висновків про вартість майна та звіту про оцінку майна до державного органу приватизації для рецензування їх відповідності встановленим законодавством методичним вимогам;8) проведення державним органом приватизації рецензування матеріалів незалежної оцінки необоротних активів та надання експерту висновків рецензування у 10-денний термін від дати надходження цих матеріалів;9) усунення в 3-денний термін експертом зауважень державного органу приватизації та подання доопрацьованих матеріалів незалежної оцінки до державного органу приватизації для здійснення контролю та підписання акта приймання-передачі робіт;10) надання державним органом приватизації до комісії з приватизації (корпоратизації) матеріалів незалежної оцінки необоротних активів та акта приймання-передачі робіт для затвердження висновків експерта не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення терміну підготовки та затвердження акта оцінки вартості майна підприємства; у разі надання зазначених матеріалів пізніше встановленого терміну або виникнення необхідності додаткового рецензування звіту про оцінку майна термін складання та подання на затвердження акта оцінки вартості майна продовжується за рішенням державного органу приватизації (органу, уповноваженого управляти державним майном);11) розгляд та затвердження протокольним рішенням комісії з приватизації (корпоратизації) висновку про вартість майна та надання матеріалів незалежної оцінки підприємству для коригування даних бухгалтерського обліку в частині вартості необоротних активів та підготовки передавального балансу;12) складання підприємством у 5-денний термін з дати отримання затверджених матеріалів незалежної оцінки передавального балансу на дату оцінки за наслідками інвентаризації та відповідно до результатів незалежної оцінки необоротних активів і подання його разом з висновками аудиторської перевірки та іншими матеріалами, що вимагаються для проведення оцінки, комісії з приватизації (корпоратизації);13) складання комісією з приватизації (корпоратизації) та затвердження державним органом приватизації (органом, уповноваженим управляти державним майном) акта оцінки вартості майна підприємства, в термін, що не перевищує 2 місяців від визначеної дати оцінки.

1. Об’єкти оцінки та їх класифікація відповідно до вимог положень (національних стандартів) оцінки майна. Особливості застосування основних підходів та принципів оцінки залежно від виду майна в сучасних мовах розвитку ринкових відносин в Україні.

Об’єкт оцінки – майно та майнові права, які підлягають оцінки. Об’єкти оцінки класифікуються за різними ознаками, зокрема:

Ø об’єкти оцінки у матеріальної формі;

Ø об’єкти оцінки у нематеріальної формі;

Ø об’єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу.

Об’єкти оцінки у матеріальної формі – майно, яке існує фізично та поділяється на нерухоме майно (нерухомість) та рухоме майно.

Об’єкти оцінки у нематеріальної формі – об’єкти оцінки, які не існують в матеріальній формі, але характеризуються певною корисністю, у тому числі дозволяють отримувати певні вигоди. До об’єктів у нематеріальної формі відносяться нематеріальні активи, фінансові інтереси, а також інші майнові права.

Об’єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (цілісний майновий комплекс) – об’єкти, сукупність активів яких дозволяє провадити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об’єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні підприємства.

1. Загальні поняття оцінки та їх визначення (база оцінки, дата оцінки, принципи оцінки, подібне майно, спеціалізоване майно, надлишкове майно).

База оцінки – комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур, що відповідають певному виду вартості. При визначенні бази вартості майна враховуються мета оцінки та умови використання її результатів.

Дата оцінки – дата (число, місяць та рік), станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається їх вартість.

Принцип оцінки – засади оцінки майна, покладені в основу методичних підходів оцінки майна та відображають соціально-економічні чинники та закономірності формування вартості майна.

Подібне майно – майно, яке за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне об’єкту оцінки або має таку саму інвестиційну привабливість.

Спеціалізоване майно – майно, яке як правило не буває самостійним об’єктом продажу на ринку і має найбільш корисність та цінність у складі цілісного майнового комплексу.

Надлишкове майно – майно, що не використовується в господарської діяльності підприємства та максимальна цінність якого досягається внаслідок відчуження.

Вихідні дані та вимоги до інформаційних джерел, які використовуються в процесі проведення оцінки майна. Термін дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна. Порядок зберігання документів з оцінки майна.

Оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких має забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та викладання обґрунтованих суджень. При цьому оцінювач повинен розглядати всі інформаційні джерела, пов’язані з об’єктом оцінки, тенденції ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються при застосуванні порівняльного підходу, та іншу суттєву інформацію. Якщо зазначена інформація обмежена або відсутня, у звіті про оцінку майна аналізується вплив цього факту на результати оцінки майна.

Залежно від обраних методичних підходів та методів оцінки під час збирання та обробки вихідних даних оцінювач повинен:

1. Зібрати та проаналізувати всі суттєві відомості про об’єкт оцінки, зокрема вихідні дані про його правовий статус, відомості про його склад, технічні та інші характеристики, інформацію про стан ринку стосовно об’єкта оцінки та подібного майна, відомості про економічні характеристики оцінюваного об’єкта (прогнозовані та фактичні доходи та витрати від використання об’єкта оцінки, у тому числі від його найбільш ефективного використання та існуючого використання);

2. Проаналізувати існуючий стан використання об’єкта оцінки та визначити його найбільш ефективне використання;

3. Зібрати необхідну інформацію для обґрунтування ставки капіталізації та (або) ставки дисконту;

4. Визначити правові обмеження щодо об’єкта оцінки та врахувати їх вплив на вартість об’єкта оцінки під час оцінки;

5. Обґрунтувати застосування методичних підходів, методів та оціночних процедур, у разі необхідності – застосування спеціальних методів оцінки та оціночних процедур, сутність яких полягає у комбінуванні декількох методичних підходів або методів.

Зібрані оцінювачем вихідні дані та додаткова інформація повинні наводитися у звіті про оцінки майна з посиланням на джерело їх одержання та додаватися до нього, із забезпеченням режиму конфіденційності.

Термін дії висновку про вартість майна та звіту про оцінку майна становить 6 місяців від дати оцінки (абзац пункту 25 в редакції Постанови КМ № 585 від 24.04.2002р.).

Документи та інші інформаційні матеріали, зібрані оцінювачами в процесі проведення оцінки майна, разом зі звітом про оцінку майна, зберігається в архіві суб’єкта оціночної діяльності. Термін зберігання матеріалів оцінки в архіві не повинен бути менше п’яти років, якщо інше не встановлено договором на проведення оцінки майна.

Ціна та вартість. Поточна вартість. Ринкові та неринкові бази оцінки. Вибір бази оцінки та практичні аспекти його здійснення.

Ціна – фактична сума грошей, що сплачена за об’єкт оцінки або подібне майно.

Вартість – еквівалент ціннісні об’єкта оцінки, виражений у імовірній сумі грошей.

Поточна вартість – вартість, що приведена шляхом дисконтування або використання цін, що діють на дату оцінки.

Відповідно до виду вартості оцінюваної нерухомості бази оцінки поділяються на ринкову і відмінну від ринкової.

Ринкова вартість – вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку відповідного майна на дату оцінки внаслідок угоди, укладеної між покупцем та продавцем, після відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу.

До неринкових видів вартості як баз оцінки відносяться: вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), вартість у використанні, споживча вартість, інвестиційна вартість, ліквідаційна вартість, спеціальна вартість, вартість ліквідації, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші бази оцінки, порядок визначення яких встановлюється окремими положеннями (національними стандартами) оцінки майна.

Вибір бази оцінки нерухомості полягає у визначенні виду вартості нерухомості і залежить від мети використання результатів оцінки та враховує тип об'єкту оцінки.

1. Знос та його види. Класифікація зносу за можливістю його усунення. Особливості визначення різних видів зносу.

Знос – втрата вартості майна порівняно з вартістю нового подібного майна. Знос за причинами його виникнення поділяється на фізичний, функціональний та економічний. Фізичний та функціональний знос поділяється за ознакою можливості його усунення на такий, що технічно може бути усунутий, та такий, що не може бути усунутий або усунення якого економічно недоцільно.

Фізичний знос – знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей об’єкта оцінки.

Функціональний знос – знос, пов’язаний з невідповідністю функціональних (споживчих) характеристик об’єкта оцінки даному виду майна.

Економічний (зовнішній) знос – знос, зумовлений впливом соціально-економічних, екологічних та інших факторів відносно об’єкта оцінки.

1. Загальні підходи до визначення економічного (зовнішнього) зносу.

Економічний (зовнішній) знос – знос, зумовлений впливом соціально-економічних, екологічних та інших факторів відносно об’єкта оцінки. За наявність суттєвого впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводять до фактичної неможливості надання аргументованого та об’єктивного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна надаються додаткові роз’яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об’єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема на використанні інформації щодо попереднього рівня цін на ринку подібного майна або на припущеннях про відновлення стабільної ситуації на ринку.

1. Права контролю, контрольна надбавка, контрольна знижка. Способи урахування прав контролю.

Право контролю – повноваження, отримані згідно з законодавством або відповідною угодою, які впливають на стратегію та (або) дозволяють вирішувати питання управління певним підприємством. Права контролю враховуються під час оцінки шляхом застосування контрольної надбавки або контрольної знижки за відсутність (обмеженість) прав контролю.

Контрольна надбавка – збільшення вартості об’єкта оцінки за рахунок наявності права контролю у порівнянні з вартістю об’єктів, які характеризуються наявністю права контролю в меншому обсязі.

Контрольна знижка – зменшення вартості об’єкта оцінки за рахунок відсутності (обмеженості) права контролю у порівнянні з вартістю об’єктів, які характеризуються наявністю права контролю в більшому обсязі.

1. Принцип корисності. Приклади його використання в практиці оцінки.

Принцип корисності ґрунтується на врахуванні того, що майно має вартість тільки у випадках, якщо воно корисне потенційному власнику або користувачу. Під корисністю розуміється здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певного часу.

Для врахування принципу корисності під час оцінки:

Ø Розглядається корисність окремого майна у складі об’єкта оцінки, як складова частина корисності об’єкта оцінки в цілому та корисність майна як окремого об’єкта оцінки;

Ø Враховується сучасне використання об’єкта оцінки, що може не відповідати найбільш ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об’єкти оцінки стають тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою або не використовуються;

Ø Прогнозується можливий вплив соціально-економічних та інших чинників на зміни в корисності об’єкта оцінки;

Ø Оцінюються витрати на поліпшення об’єкта оцінки, враховуючи вплив цих витрат на збільшення його ринкової вартості.

1. Принцип попиту та пропозиції. Приклади його використання в практиці оцінки.

Принцип попиту та пропозиції відображає співвідношення між пропозицією та попитом на подібне майно. Відповідно до принципу попиту та пропозиції під час оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно у часі та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні попиту та пропозиції на подібне майно.

1. Принцип заміщення. Приклади його використання в практиці оцінки.

Принцип заміщення передбачає урахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не сплачується сума більша за мінімальну ціну майна подібної корисності, яке продається на ринку.

1. Принцип очікування. Приклади його використання в практиці оцінки.

Принцип очікування передбачає, що вартість об’єкта оцінки визначається величиною економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним.

1. Принцип внеску (граничної продуктивності). Приклади його використання в практиці оцінки.

Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає урахування впливу на вартість об’єкта оцінки таких факторів, як праця, управління, капітал та земля, який є пропорційним їх внеску у загальний дохід. Розмір впливу окремого фактора вимірюється як частка вартості об’єкта оцінки або як частка вартості, на яку загальна вартість об’єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.

1. Принцип найбільш ефективного використання. Приклади його використання в практиці оцінки.

Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об’єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміється використання майна, в результаті якого вартість об’єкта оцінки є максимальною. При цьому розглядається тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.

1. Поняття “ринкова вартість” та його зміст. Умови застосування та обмеження щодо застосування.

Ринкова вартість – вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку відповідного майна на дату оцінки внаслідок угоди, укладеної між покупцем та продавцем, після відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу.

У разі, якщо нормативно-правовими актами з оцінки майна, договором на проведення оцінки майна або ухвалою суду не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість. Використання ринкової вартості як бази оцінки при укладенні договору на проведення оцінки майна можливе за умови відповідності угоди, для забезпечення якої проводиться оцінка, змісту поняття “ринкової вартості”. При цьому, умови такої угоди не повинні передбачати будь-які додаткові обмеження або вимоги, що впливають на майбутні економічні вигоди від використання покупцем об’єкта оцінки

1. Інвестиційна вартість та випадки її визначення. Порядок використання методичних підходів для цілей визначення інвестиційної вартості.

Інвестиційна вартість – вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки.

Інвестиційна вартість об’єкта оцінки використовується з метою врахування умов угоди, для забезпечення якої проводиться оцінка, в частині необхідності додаткового інвестування або виконання інших вимог, які вимагають додаткових матеріальних витрат.

Інвестиційна вартість об’єктів оцінки у формі цілісного майнового комплексу, фінансових інтересів визначається переважно із застосуванням методу дисконтування грошових потоків у межах дохідного підходу; об’єктів оцінки у матеріальної формі – шляхом комбінування декількох методичних підходів.

Під час визначення інвестиційної вартості у звіті про оцінку майна аналізуються умови продажу (інвестування) та їх відмінність від типових умов продажу подібного майна на ринку, вплив зазначених умов на формування вартості об’єкта оцінки, у тому числі виходячи з принципу найбільш ефективного використання. Інформаційними джерелами, що дозволяють врахувати зазначені вище умови, можуть бути бізнес-план, проектно-кошторисна документація та документи, які підтверджують виконання певних робіт, результати аналізу впливу додаткових умов інвестування при продажу об’єкта оцінки тощо.

1. Вартість відтворення та вартість заміщення. Залишкова вартість заміщення (відтворення) та порядок її визначення.

Вартість заміщення – поточна вартість витрат, визначена на дату оцінки, на створення або придбання нового об’єкта подібного об’єкту оцінки, який може бути йому задовільною заміною.

Вартість відтворення – поточна вартість витрат, визначена на дату оцінки, на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, що є ідентичною копією об’єкта оцінки.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення (відтворення) об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу. Для нерухомого майна – додатково з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки (прав, пов’язаних із земельною ділянкою) при її існуючому використання.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) як база оцінки визначається шляхом застосування витратного підходу та використовується їх метою оцінки спеціалізованого майна, у тому числі для бухгалтерського обліку для визначення його справедливої вартості згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Якщо умови угод щодо таких об’єктів оцінки, для забезпечення яких проводиться оцінка, відповідає вимогам, які висуваються для визначення ринкової вартості, залишкова вартість заміщення (відтворення) може дорівнювати їх ринкової вартості.

1. Вартість ліквідації та ліквідаційна вартість, випадки застосування та особливості визначення.

Вартість ліквідації – вартість, яку очікується отримати за об’єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до первісної встановленої мети.

Ліквідаційна вартість – вартість, що може бути отримана за умов продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим за термін експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, що дорівнює ринкової вартості.

За ліквідаційною вартістю оцінюються переважно об’єкти оцінки у разі їх продажу у термін, який є занадто коротким у порівнянні з терміном експозиції, якщо інше не передбачено законодавством. Використанню ліквідаційної вартості як бази оцінки передує додаткове дослідження відповідності умов продажу об’єкта оцінки, для забезпечення якого проводиться оцінка, типовим для ринку умовам продажу подібного майна. В основу обґрунтування визначення ліквідаційної вартості покладається інформація щодо подібних угод з подібним майном.

Одним із способів визначення ліквідаційної вартості є застосування до визначення ринкової вартості об’єкта оцінки понижувальних коефіцієнтів в порядку, встановленому законодавством, з метою стимулювання попиту потенційних покупців щодо придбання об’єкта оцінки. Під час визначення ліквідаційної вартості оцінювач повинен додатково визначити ринкову вартість об’єкта оцінки та відобразити у звіті про оцінку майна свої застереження в частині використання результатів такої оцінки.

Вартість ліквідації розраховується як сума валових доходів, які очікується отримати від реалізації об’єкта оцінки як цілого або його складових частин, виходячи з принципу найбільш ефективного використання, за вирахуванням очікуваних витрат, пов’язаних з такою ліквідацією. З метою укладення цивільно-правових угод вартість ліквідації у разі від’ємного значення приймається такою, що дорівнює 1 гривні.

1. Оціночна вартість та спеціальна вартість, приклади їх застосування. Поняття чистої вартості реалізації.

Оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних.

Спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості в угоді потенціального покупця.

Спеціальна вартість об’єкта оцінки визначається на підставі розрахунку його ринкової вартості з подальшим збільшенням її на суму надбавки, яка встановлюється з урахуванням особливого інтересу покупця (користувача). Сума надбавки повинна бути обґрунтована у звіті про оцінку майна окремо від ринкової вартості.

Спеціальна вартість розраховується для випадків відчуження об’єкта оцінки, що характеризуються наявністю особливого інтересу покупця, в окремих випадках для подальшого визначення розміру плати за оренду об’єкта оцінки. Спеціальна вартість не може використовуватися під час оцінки об’єктів застави, визначення розміру відшкодування збитків та розміру прямого збитку.

Ринкова вартість та неринкові види вартості, які визначені для цілей продажу об’єктів оцінки, за вирахування витрат, що супроводжують продаж, у тому числі сплати на додану вартість, визначаються чистою вартістю реалізації.

1. Оцінка об’єктів у матеріальній формі з метою відображення у фінансовій звітності.

Проведення оцінки об’єктів оцінки з метою відображення її результатів у бухгалтерському обліку в порядку, встановленому законодавством про бухгалтерський облік враховує таке:

Справедлива вартість активу дорівнює його ринкової вартості у разі можливості її визначення у порядку, встановленому Національним стандартом 1 та іншими положеннями (національними стандартами) оцінки майна;

Справедлива вартість активу, що може бути віднесений до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції, дорівнює його залишкової вартості заміщення (відтворення);

Ліквідаційна вартість активу у визначенні положень (стандартів) бухгалтерського обліку дорівнює його вартості ліквідації у визначенні Національного стандарту 1;

Надлишкові активи оцінюються з урахуванням принципу їх найбільш ефективного використання із застосуванням таких баз оцінки, як ринкова вартість або вартість ліквідації з дотриманням відповідних умов, що висуваються для їх визначення.

Результати проведення оцінки активи для цілей бухгалтерського обліку вважаються їх переоціненою вартістю.

1. Оцінка об’єктів у матеріальній формі для цілей страхування та визначення розміру імовірного страхового відшкодування.

Дійсна вартість майна для цілей страхування – вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування.

При проведенні оцінки майна з метою його страхування імовірних розмір страхової суми визначається на підставі аналізу умов договору страхування в цілому, по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, а також врахування особливостей фізичного стану майна, його поточного використання, впливу зовнішніх факторів на формування ринкової вартості майна тощо.

З метою визначення імовірної страхової суми можуть бути використані ринкова вартість або неринкові бази оцінки.

У разі необхідності визначення розміру імовірного страхового відшкодування оцінка застрахованого майна проводиться з урахуванням умов страхування та дотримуючись принципів корисності та заміщення для застрахованого майна, яке подібне до майна, що продається (купується) на ринку, оцінка розміру імовірного страхового відшкодування здійснюється виходячи з характеристик майна на дату заподіяння збитку до настання страхового випадку шляхом розрахунку прямого збитку.