Процес міжнародної економічної інтеграції має два взаємопов´язаних рівні: мікро- та макрорівень

На мікрорівні вирізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає в результаті злиття фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу та отримання при цьому додаткового продукту. Така інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. Вертикальна інтеграція передбачає об´єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють наступні форми вертикальної інтеграції:

- інтеграція «униз» (наприклад, приєднання заводу - виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

- виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеливарною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

- невиробнича інтеграція «вгору», що включає сфери розподілу На певному етапі розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації (ТНК) - міжнародні за складом та характером діяльності суб´єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків на міжнародному рівні. Важливою рисою ТНК є реалізація єдиної послідовної стратегії через один або декілька центрів прийняття господарських рішень.

На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об´єднань країн із тим або іншим ступенем узгодження їхньої національної політики. У процесі генезису та розвитку інтеграційні процеси регіонального типу проходять три стадії та набувають певних форм.

На першій стадії формуються різні торговельні спільності й економічні союзи, коли головним каналом внутрішньої взаємодії стає зовнішня торгівля. До них належать Європейська асоціація вільної торгівлі, спільний ринок країн Західної Європи, Центральноамериканський спільний ринок, Арабський спільний ринок та інші. Взаємодія відтворювальних процесів здійснюється в цих торгових спільнотах переважно через сферу обміну, налагодження сталих торговельних контактів.

Друга стадія інтеграції передбачає не лише торговельний обмін, але й широке взаємодоповнення національних економік, коли вони одна без одної практично не можуть розвиватися. На цій стадії закріплюються міжгалузева спеціалізація, частковий поділ праці. Водночас починає поширюватися внутрішньогалузева спеціалізація; поділ праці виходить за межі окремих підприємств і реалізується у міжнародному масштабі.

На третій стадії відбуваються глибока структурна взаємодія національних економік, їх взаємопроникнення та взаємопереплетіння. Зовнішньоекономічний фактор стає складовою національного процесу розширеного відтворення. Міжнародні коопераційні зв´язки ґрунтуються переважно на одиничному і частковому поділі праці. Широко розвивається внутрішньогалузева подетельна (по-вузлова), постадійна (технологічна) спеціалізація виробництва. Досить виразно починають проявлятись елементи єдиної регіональної відтворювальної системи, формуються регіональні економічні комплекси. Здійснюється процес подальшої адаптації національних економік, їх взаємопроникнення, зрощення окремих ланок. Глибоко перетворюються національні господарські механізми, створюються і закріплюються єдині норми і правила національного характеру і змісту.

№ 87 Україна в світових інтеграційних процесах

Основні правові норми становлення України як суо єкта міжнародних відносин

закладені в Декларації про державний суверенітет України, де є спеціальний десятий розділ «Міжнародні відносини», в якому зазначено, що «вона як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній
та спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах». Україна - член більше 40 міжурядових і неурядових міжнародних організацій: Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС),
НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Рада Європи (РЄ). Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить
співробітництву з Організацією Об'єднаних Націй.

Україну шанують і поважають у світі, свідченням цього є одночасне обрання України до таких важливих органів ООН, як Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН, Комісія з прав людини. На користь української дипломатії промовляють такі
факти, як членство України в Економічній та Соціальній Раді ООН, Комітеті ООН по внесках. Раді керівників ООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду ООН, включення України до Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй.

З 12 травня 1954 р. Україна - член ЮНЕСКО. Співпрацює з міжнародними організаціями МАГАТЕ, ЮНЕП, ЮНІДО, ВООЗ, МОП, ФАО. У широкій геополітичній орієнтації України в останні роки найбільшим прогресом відзначаються відносини з Організацією Північноатлантичного договору, тобто, НАТО.

Важливою складовою зовнішньої політики України є розвиток двосторонніх відносин з розвинутими країнами. Значне місце в системі зовнішньополітичних орієнтирів посідають українсько-німецькі відносини. Посол Німеччини став першим послом
іноземної держави в Україні. Підтримка з боку Німеччини означає готовність Європи співпрацювати з Україною як з перспективним партнером. Особливе місце в системі зовнішньої політики посідають відносини України з США, бо вагомою та
різноманітною є фінансова допомога США - головного інвестора нашої країни. Складовими фінансово-економічної підтримки України є ґрантова допомога, кредити Ексімбанку, МВФ та світового банку, гуманітарна допомога неурядових організацій
«Фонд допомоги дітям Чорнобилю», «Фонд США-Україна».

За результатами опитування у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин у грудні 2006 р., експерти вказують на те, що пріоритетними зовнішньополітичними партнерами України виступають ЄС (зі значною перевагою) а також Росія, США та
НАТО.

Отже, сьогодні зовнішня політика України має чимало здобутків, проте існує й чимало проблем. Для того, щоб вільно почуватися у світовому співтоваристві, Україна потребує внутрішньої підтримки, політичної стабільності та покращення
соціально-економічного становища. Без цього важко розраховувати на те, що Україна стане повноправним суб'єктом міжнародних відносин.

№ 88 Європейський економічний простір на сучасному етапі

Сучасна глобальна економіка характеризується існуванням трьох основних центрів суперництва - США, Західної Європи, Японії. Розширення ЄС посилило його світогосподарське значення. За чисельністю населення ЄС випереджає США і Японію. За обсягом ВВП, що виробляється, ЄС посідає перше місце в світі.

Малі європейські країни стали лідерами і за рівнем ВВП у розрахунку на душу населення. Передусім це - Люксембург (70,5 тис. дол.), Норвегія (55,3 тис. дол.), Швейцарія (47,9 тис. дол.). США перебували на 7 місці (39 тис. дол.), а Японія - на 11.

У 2006 році за темпами зростання ВВП (2,4%) країни єврозони випередили США і Японію. Однак, зростання світових цін на виробничу сировину, продукти та енергоносії, розлад світової фінансової системи, підвищення обмінного курсу євро погіршили економічні результати. З кінця першого кварталу 2008 р. в європейській економіці вперше з 1999 р. спостерігались ознаки уповільнення. Промислове виробництво, споживчі видатки і сектор послуг скоротились. Темпи зростання ВВП знизилися до 2%. Рекордним за останні 16 років став рівень інфляції - 4%. Рівень безробіття збільшився до 7,2%. На першому етапі кризи застосовувані урядами країн заходи не узгоджувались з партнерами по ЄС. Однак, вже у грудні 2008 року був прийнятий Європейський план підйому економіки, який був розрахований на два роки і оцінювався у чотириста мільярдів євро. Головна задача плану - підвищення рівня довіри до фінансової системи і стабілізація ринка праці. Антикризові заходи передбачали посилення державного втручання в економіку за допомогою бюджетних інструментів. Позитивні результати досягнуто у Німеччині та Франції, в 2009 році почалось економічне зростання.

У 2009 році доля ЄС в світовому ВВП складала біля 28% за номінальним значенням. Разом з тим, в провідних галузях промисловості, науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських розробках і технологіях європейські країни мають більш слабку позицію. Слабким місцем є і фінансові ринки, що за ступенем свого розвитку та ліквідності поступаються американським, а також рівень безробіття, який є вищим, ніж у США і Японії.