Інструменти регулювання міграційних процесів

Таким чином, відповідно до визначених методів регулювання, загальних інструментів державного регулювання і основних задач, що стоять перед державою у міграційній сфері, у її розпорядженні є наступні інструменти.

1. Закони і нормативно-правові документи.

Використання цього інструменту передбачає регулювання міграційних процесів шляхом формування, удосконалення та реалізації національного законодавства з питань міграції, а також контроль за його виконанням; приведення чинного законодавства у відповідність до міжнародних норм та вимог; розвиток інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном, посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми, нелегальній міграції.

2. Соціальна політика. Створення місткого і привабливого внутрішнього ринку праці, посилення мотивації до легальної зайнятості; створення системи адаптації та інтеграції мігрантів (як іммігрантів у приймаюче суспільство, так і емігрантів, що повернулися до країни після перебування в іншій державі).

3. Зовнішня діяльність. Приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів з питань праці й соціального захисту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації; укладання міждержавних та міжурядових договорів щодо праце влаштування трудових мігрантів; співробітництво прикордонних регіонів держав у питаннях розвитку прикордонних міграцій та взаємного регулювання трудової діяльності громадян, що працюють за межею держави; укладання договорів та досягнення домовленостей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших держав; відкриття закордонних філій вітчизняних банків та використання іноземних банків з метою полегшення переказів заробітків мігрантів; співпраця з зарубіжними країнами з метою розробки програм допомоги з працевлаштування реемігрантів.

4. Фінансова політика, в тому числі пільгово-бюджетна. Застосування системи пільг із валютних вкладів та переказів мігрантів, перш за все, з метою виведення трудових доходів з «тіні», використання внутрішніх займів (цінних паперів) з метою ефективного використання заощаджень мігрантів, здійснення міжнародних платежів-компенсацій через розробку механізму погоджених витрат і взаємних бюджетних платежів, пов’язаних з обміном працівниками.

5. Митна політика. Передбачає встановлення митного контролю та регулює процеси вивозу та ввозу до країни товарів певного виду, матеріальних благ та цінностей; застосування митних пільг для працівників-емігрантів, що повертаються на батьківщину; отримання митних преференцій, що обумовлюється у міжнародних договорах.

6. Інвестиційна політика. Створення інвестиційного клімату, дозвіл тимчасовим мігрантам здійснювати інвестиції на пільгових умовах, розробка програм стимулювання самозайнятості та підприємництва.

7. Інноваційна політика та політика науково-технічного розвитку. Розробка й реалізація інноваційних проектів і програм з метою сприяння розвитку інновацій, реалізація програм продуктивної зайнятості, розробка і впровадження програм підвищення кваліфікації та перекваліфікації мігрантів

8. Регіональна політика. Розробка та реалізація регіональних міграційних програм з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, розвитку процесів міграції, їх обсягів та інтенсивності, складу мігрантів та рівня міграційної активності населення, територіального розташування регіону.

9. Інформаційна політика. Створення інформаційних центрів, у тому числі регіональних, надання консалтингових послуг як емігрантам про зміни, що відбуваються у країні, за час їх відсутності, так і іммігрантам про основні права та обов’язки, умови працевлаштування і проживання тощо; проведення інформаційних кампаній, націлених на роботодавців та найманих працівників з інформування суб’єктів міграційних відносин про наявність вакансій на місцевому, національному та міжнародному ринках праці щодо умов, оплати праці тощо.

57. Рівні регулювання міграційних процесів та їх особливості.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

1. Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б) встановлення міграційних квот;

в) встановлення рамок можливостей мігрування(кримінальні норми).

2. Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а)встановленні митних внесків чи бар”єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:

Національний рівень – заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

Міжнародний рівень – система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства.

Інтеграційний рівень – заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об’єднання.

Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика:

міністерство праці;

міністерство внутрішніх справ;

міністерство юстиції;

національні міграційні служби.

На міжнародному рівні:

міжнародна організація праці (МОП);

міжнародна організація міграції (МОМ).

Членами МОП є:

уряди країн-учасниць;

профспілки;

організації підпрємців.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються МОП

58. Особливості міграційних процесів в Україні

В останні роки в Україні набули широкого розповсюдження міграційні процеси. Населення різних регіонів неоднаковою мірою залучена в міграційні процеси. Регіони, де в найбільшій мірі відбуваються міграції населення, зокрема працездатного віку є такі: Південно-Східний-Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Харківська і Херсонська області. У цих регіонах інтенсивність міграційних процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення міграційної ситуації в місті та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали місце проживання в чисельності сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним показникам міського населення, а інтенсивність міграційного обороту в післяпереписному періоді у селах значно вища, ніж у містах.

За підсумками багаторічних міграційних процесів усі регіони України можна об'єднати у 7 географічно цілісних міграційних районів. Зокрема, Кримський-АРК і Севастопольська міськрада. Специфіка міграційної ситуації у Криму зумовлена, по-перше, процесом повернення депортованих народів, по-друге, особливостями етнічної структури населення, зокрема високою часткою етнічних росіян. Згідно з переписом населення 2001 р., Крим займає перше місце в Україні за питомою вагою осіб, які хоча б один раз протягом життя брали участь в міграційних переміщеннях 60,6% в АРК та 59,3% - в Севастополі.

Південно-Східний міграційний регіон –Дніпр., Донец., Запоріз, Луган. Мик, Хар. і Херсонська обл. Інтенсивність міграційних процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення міграційної ситуації в місті та селі. Тобто в економічно розвинених регіонах України проходить зближення демографічної ситуації в місті та селі, що значною мірою обумовлено знаходженням більшої частини сільської місцевості в межах урбанізованого простору міських агломерацій.

Середньоукраїнський міграційний регіон - Одеська, Кіровогр., Полт. та Сумська області. У цих регіонах, всі основні показники міграційної ситуації близькі до середніх по Україні.

Галицько-Буковинський міграційний регіон - Івано-Франківська, Львівська, Тернопіл. і Чернівец облю. У цих регіонах спостерігається надзвичайно низька інтенсивність міграцій сільського населення і невисока - міського. Питома вага мігрантів у загальній чисельності населення (за переписом) невелика (26,7% проти 37,2% у цілому по Україні). Диспропорції між містом і селом - разючі (якщо вищеназваний показник міського населення в районі майже дорівнює загальнодержавному аналогу, то у сільській місцевості він удвічі менший, ніж у цілому по сільській місцевості країни). Такі характерні риси міграційної ситуації обумовлені історичними особливостями розвитку регіону.

Закарпатський міграційний регіон. Міграційна ситуація проявляються в Закарпатті у більш різкій формі. Нині тут спостерігаються дуже низькі, навіть на Галицько-Буковинському тлі, рівні міграційного обороту сільського населення (у 2,5 рази нижче, ніж у цілому по країні) і найнижчі по Україні відповідні показники міського державного рівня). Питома вага мігрантів за переписом склала 13,5% у т.ч. у міських поселеннях - 24,8% (у всі інших регіонах - понад 33%), у сільській місцевості - 7,0%.

Північно-Західний міграційний регіон Вінницька, Волинська, Житомирська, Київська (без м. Києва), Рівненська, Хмельницька, Черкаська і Чернігівська області. Як видно з переліку, до складу району входить і ряд центральних областей. Міграційний оборот усього населення району близький до загальнодержавного рівня але в міських поселеннях він звично вищий ніж у сільській місцевості. Низький за вітчизняними мірками ступінь урбанізації, підвищена частка сільського населення, недостатній розвиток мережі міських поселень та нижчий від середнього по Україні рівень економічного розвитку призвели до існування значних диспропорцій між умовами життя в місті і селі. Як наслідок у період масового притоку населення до України особи, які мігрували до цих регіонів віддавали перевагу міським поселенням.

Столичний міграційний регіон - Київська Міськрада. Починаючи з 1995 р., Київ тривалий час був єдиним регіоном України, де спостерігається стабільно додатне сальдо міграції населення причому з тенденцією до його зростання. У період переходу до ринкових відносин сформувався значний розрив в умовах життя між Києвом і всіма іншими регіонами України. У результаті рівень привабливості столиці для мігрантів різко підвищився. Все це дає підстави виділити Київ в окремий столичний міграційний район.

Значного поширення в нашій країні набуло таке негативне явище, як нелегальна міграція. Територія України активно використовувалася для незаконного переправлення людей із ряду азіатських та африканських країн до Західної Європи. Масштаби нелегальної міграції в Україні важко визначити Оцінки експертів досить суттєво різняться: від кількох десятків тисяч до 1,6 млн. осіб.

Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тисяч осіб. За неофіційними даними, цифра сягає мільйонів. На четвертому Всесвітньому форумі українців називалась цифра – сім мільйонів трудових мігрантів. Більшість з них виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів.

59. Світова валютна система: суть, структура, види

Міжнародні валютні відносини - сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає

Валютна система – Форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.

В економічній літературі виділяють національну, міжнародні (регіональну) і світову валютні системи. Боринець “Міжнародні фінанси” виділяє тільки національну та світову (с.85).

Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена. Валютна система країн ЄС – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Призначенням (функціями) будь-якої валютної системи є:

-сприяння розвитку товарообмінних операцій

-встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами

-здійснення платежів для покриття угод

-забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів

Головне завдання світової валютної системи:

-ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;

-створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;

-забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Ключові вимоги, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи:

· Забезпечення відповідної ліквідності.

· Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів

Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системі платежів. Вони будуть мати довіру до системи.

60. Валюта, її ліквідність, конвертованість та види конвертованості

Валюта в широкому розумінні означає грошову одиницю будь–якої країни (долар, фунт стерлінгів). Проте нерідко використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних організацій – готівки, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей інших країн