Методи регулювання платіжного балансу

Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них відносяться: дефляційна політика, фінансова та грошово-кредитна політика.

Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться економічною теорією, як політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

Для регулювання платіжного балансу країни у світовій практиці широко використовується фінансова та грошово-кредитна політика. Так, у сучасних умовах для зменшення дефіциту платіжного балансу широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

Важливу роль у регулюванні балансу поточних операцій відіграє податкова політика, оскільки податки в Україні становлять 70% від відпускної ціни. Такий податковий тягар робить більшість вітчизняних товарів неконкурентоспроможними і не тільки за кордоном.

Для регулювання платіжного балансу широко використовується монетарна політика. Особливо ця політика ефективна щодо впливу на платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися.

Важливим елементом впливу на платіжний баланс є також валютні обмеження. Вони являють собою сукупність законодавчих або адміністративних обмежень на купівлю, продаж та інші операції з іноземною валютою, а також правила, що регулюють валютні операції, котрі повинні враховуватися у статтях руху капіталу платіжного балансу.

У світовій практиці валютні обмеження впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через не збалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть бути у формі відвертих заборон, лімітування валютних операцій, введення кредитної "стелі" тощо.

№ 76 Структура платіжного балансу України

Платіжний баланс України протягом останніх років має негативне сальдо, яке обумовлене дефіцитом торговельного балансу та балансу рухів капіталів і кредитів (таблиця).

Платіжний баланс України (аналітична форма)

Статті платіжного балансу	млн. дол. США
БАЛАНС ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ ДОХОДИ (сальдо) надходження виплати АМОРТИЗАЦІЯ СЕРЕДНЬОСТРОКОВИХ ТА ДОВГОСТРОКОВИХ КРЕДИТІВ ІНШИЙ КОРОТКОСТРОКОВИЙ КАПІТАЛ РЕЗЕРВНІ АКТИВИ ("-" ¾ збільшення)	-22 -102 -134 -240 -218 -216
ЗАГАЛЬНІ ПОТРЕБИ У ЗОВНІШНЬОМУ ФІНАНСУВАННІ	-798
ТРАНСФЕРТИ (сальдо) ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ ТА ДОВГОСТРОКОВІ КРЕДИТИ Помилки та упущення
ДЕФІЦИТ ФІНАНСУВАННЯ	-291
ФІНАНСУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ КРЕДИТІВ МВФ

Дефіцит платіжного балансу свідчить про неконкурентноздатність вітчизняних товарів та послуг на світовому ринку і активне втручання імпортної продукції, про недосконалість та низьку привабливість неризидентів до внутрішнього ринку капіталів. Існують, звичайно, і зовнішні причини незбалансованості: зростання світових цін на енергоносії, погіршення загальної економічної кон'юнктури тощо.

Дальше аналогічно вопросу 75.

№77 Методи зрівноваження платіжного балансу

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту (balance-of-payments deficit) або активу, надлишку (balance-of-payments surplus). Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Конкретно фінансування дефі­циту ПБ здійснюється за рахунок:

1) залучення позик міжнародних фінансових організацій;

2) продажу золота;

3) отримання трансфертів з-за кордону;

4) скорочення обсягу золотовалютних резервів.

Інколи можуть виникнути ситуації, коли країна не в змозі зрівно­важити ПБ за допомогою перерахованих вище заходів; виникає криза ПБ. Ця криза відображається у ПБ як від'ємне сальдо ПБ у цілому, яке не може бути покрито у поточному році через недостатність резервних активів або якщо використання їх для цих цілей заборо­нено законом. У такому випадку країна може використати виключне фінансування (exceptional financing). Це операції, які здійснюють країни, що зазнають труднощів з фінансуванням від'ємного сальдо ПБ, за згодою та за підтримки їхніх закордонних партнерів з метою зниження цього сальдо до рівня, який може бути профінансовано традиційними засобами.

Операції з виключного фінансування можуть проводитись за будь-якими статтями ПБ і не відокремлюються від них. До цих операцій відносять такі:

1) анулювання боргу (debt forgiveness) — добровільна відмова кредитора від частини або усієї суми боргу, зафіксована у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником. У ПВ ця опе­рація показується як капітальний трансферт у рахунку руху ка­
піталу;

2) обмін заборгованості на акції (debt leguity swap) —обмін простроченої заборгованості та інших боргових зобов'язань на акції компаній країни -боржника. Ці операції мають багато конкретних форм, але економічний зміст їх один: боргові зобов'язання, які не можуть бути покриті боржником, обмінюються за згодою з креди­тором на частку у власності боржника;

3) запозичення для врегулювання ПБ— позики, які отримують державні органи та ЦБ від інших країн для фінансування ПБ у виняткових ситуаціях. До цієї групи відносяться кредити, надані МВФ. Усі вони записуються у ПБ "під рискою";

4)переоформлення заборгованості— зміна умов чинного договору або укладення нової угоди, яка передбачає заміну узгоджених спочатку строків платежів на нові. При пере­оформленні вважається, що поточні платежі за боргом було зробле­но своєчасно і фінансувалися за рахунок нової, тобто переоформле­ної заборгованості;

5) прострочення платежів за заборгованістю — у рам­ках цього способу країни — зі згоди кредитора чи без неї — просто не платять належні суми за зовнішніми зобов'язаннями. Ця опера­ція записується у ПБ "під рискою";

6) залучення коштів з-за кордону іншими секторами економі­ки, крім уряду та ЦБ, яке заохочується державними органами шля­хом субсидування валютного курсу чи процентних ставок.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання ПБ, зокрема на регулярних зустрічах на вищому рівні країн "Великої сімки" (Group of Seven).

№ 81 Міжнародна економічна інтеграція: сутність, форми

Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.

Багато країн добровільно відмовляються від повного національного суверенітету і створюють інтеграційні об’єднання з іншими державами. Головною причиною цього процесу є прагнення до підвищення економічної ефективності виробництва.

Міжнародна економічна інтеграція мас декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить декілька етапів, кожний з яких передбачає більш широку інтеграцію та має свої особливості (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Форми економічної інтеграції

Форма економічної інтеграції	Скасування тарифів та квот між учасниками	Єдина торгівельна політика щодо третіх країн	Скасування обмежень на рух виробничих факторів	Гармонізація економічної політики та інституцій	Єдина валюта, єдина валютна політика
1. Зона вільної торгівлі	Так	Ні	Ні	Ні	Ні
2. Митний союз	Так	Так	Ні	Ні	Ні
3. Спільний ринок	Так	Так	Так	Ні	Ні
4. Економічний союз	Так	Так	Так	Так	Ні
5. Повна економічна інтеграція	Так	Так	Так	Так	Так

Зона вільної торгівлі виникає тоді, коли група країн скасовує обмеження на взаємну торгівлю, але, разом з цим, кожна країна-учасниця зберігає свою власну систему тарифів і квот на торгівлю з третіми країнами. Іншими словами, це зона, в межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Розрізняють повну та промислову зони вільної торгівлі. Промислова зона вільної торгівлі репрезентує незначну ступінь економічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами. Прикладом промислової зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Митний союз - це інтеграційне об'єднання, утворюється тоді, коли країни-учасниці усувають будь-які обмеження на взаємну торгівлю, а також вводять спільну систему тарифів і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Спільний ринок - це митний союз з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількості законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування наднаціональних органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

Економічній союз - складна форма міждержавної економічної інтеграції, що потребує проведення єдиної економічної і валютно-фінансової політики, створення системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів.

Повна економічна інтеграція (економічний і валютний союз/політичний союз) - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного і валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ.

№82 Сутність глобалізації як економічної категорії

Глобалізація виявляється у розширенні проникнення компаній в економіку зарубіжних країн за допомогою експорту, а в широкому значенні — за допомогою іноземних інвестицій у відкриття заводів з виробництва комплектувальних, у заснування виробничих підприємств або дочірніх фірм зі збуту продукції. Таким чином компанії отримують додаткові можливості для збуту, який стримується через недостатні розміри внутрішнього ринку окремої країни. Тим самим вони зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього ринку в отриманні прибутку.

Вихідним пунктом аналізу глобалізації є твердження, що глобалізація — це розподіл праці у світовому масштабі, котрий прогресує і вже досяг достатньо високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках через стимулювання міжнародного торгового обміну внаслідок політики лібералізації торгівлі.

Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою Столпера—Самюельсона, згідно з якою збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну окремого фактора, котрий інтенсивно використовувався, та знижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цієї теореми виникає необхідність у відносному зменшенні порівняно менш продуктивного чинника виробництва поділу праці. У розвинутих країнах це передусім малокваліфікованої робочої сили у разі, коли країни з низькими доходами розширюють пропозицію трудомістських продуктів і зменшують відносні ціни на ці товари. Якщо для міжнародного вирівнювання цін за факторами виробництва існують перешкоди — погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим працівникам в індустріальних країнах.

Щодо держав з низькими доходами, то глобалізація відкриває можливості для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати. За даними ГАТТ/СОТ, за останні 30 років темпи світової торгівлі значно випереджали темпи світового виробництва. Водночас потік прямих іноземних інвестицій приблизно в 3—4 рази перевищує темпи зростання торгівлі, що забезпечує підвищення зайнятості у країнах зі значними обсягами інвестицій.

Розвиток глобалізації сприяє створенню єдиного глобального ринку, основні контури якого окресляться у першій чверті ХХІ століття. У цьому зацікавлені передусім провідні розвинуті країни, які в боротьбі за світову гегемонію створили великі інтеграційні об’єднання — ЄС, АТЕС та ін. Як головні складові глобального ринку формуються Європейський, Американський та Азіатсько-Тихоокеанський континентальні ринки. Водночас за участь у процесах глобалізації змагаються країни, які розвиваються, і країни з перехідною економікою, зокрема, Росія, Україна, Казахстан та ін. Однак для ефективного входження їх у глобальний ринок цим державам слід досягти високого рівня конкурентоспроможності національних економічних систем, і насамперед конкурентоспроможності національної робочої сили, тобто високого рівня розвитку трудового потенціалу суспільства.

Однозначно оцінити вплив глобалізації на світові процеси не можна. Є пререваги — є недоліки. Переваги глобалізації сформулювала професор Р.П. Колосова. Вона визначила, що глобалізація дозволяє:

поглиблювати міжнародний розподіл праці;

ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (за нижчих для нього витратах);

заощаджувати на масштабах виробництва, що потенційно може привести до зниження цін, отже, й до стійкого економічного зростання, підвищення рівнів зайнятості і життя;

може привести до підвищення рівня продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні
і поширення передової технології, а також конкурентного тиску на користь безперервного введення інновацій у світовому мас­штабі.

Крім того, глобалізація може сприяти вільному та широкому розповсюдженню капіталів, зростанню зарубіжних інвестицій, роз­ширенню можливостей для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми різних країн.

Недоліки, негативні наслідки та проблеми глобалізації:

взаємозалежність фінансових ринків;

зростання спекулятивних валютних потоків між державами та вторинних фінансових ринків;

платіжна і торговельна розбалансованості, які у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.