Паризька валютна система

Перша валютна система. Стихійно сформувалася в ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту

Структурні принципи:

- Основа — золотомонетний стандарт.

Кожна валюта мала свій золотий вміст

Валюти вільно конвертувалися в золото.

Склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок.

З кінця ХІХ ст. простежується тенденція до зменшення долі золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28 % у 1972 р. до 10 % у 1913 р.). Міжнародні розрахунки здійснювались, головним чином, з використанням тратт (переказних векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській.

Регулюючий механізм золотомонетного стандарту припиняв діяти під час економічних криз (1825 р., 1836—1839 рр., 1847 р., 1855 р. та ін.).

2) Генуезька світова валютна система. Друга світова валютна система. Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Принципи:

- Основа — золото й девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків). Грошові системи 30-ти країн базувались на золото-девізному стандарті.

- Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото почала здійснюватись не тільки безпосередньо, а й побічно, через іноземні валюти.

- Відновлений режим вільно змінних валютних курсів.

- Валютне регулювання проводилось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

У 1922—1928 рр. настала відносна валютна стабілізація. Її ненадійність полягала в тому, що замість золотомонетного стандарту було введено урізані форми золотого монометалізму. Процес стабілізації валют розтягнувся на кілька років, що створило умови для валютних війн. Методи валютної стабілізації визначили її хиткість. Стабілізацію валют було проведено за рахунок іноземних кредитів. А

Валютна стабілізація закінчилася кризою.

Друга світова війна привела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. 3_)Бреттонвудська валютна система. Оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США), де було створено МВФ та прийнято його Статут.

Основні принципи:

- Золото-девізний стандарт, основою якого є золото та дві резервні валюти — долар США та фунт стерлінгів.

Форми використання золота як основи світової валютної системи:

— збережено золоті паритети валют, у МВФ уведено їхню фіксацію;

— золото — міжнародний платіжний та резервний засіб;

— долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

— для цього ж казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам

— Установлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1 % за Статутом МВФ чи ±0,75 % за Європейською валютною угодою).

Уперше в історії створено міжнародні валютно-кредитні організації: МВФ і МБРР.

Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їхнього здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара), призвело до кризи Бреттонвудської валютної системи (1967—1976 рр.).

4 ) Ямайська валютна система. Угоду було укладено країнами—членами МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. і ратифіковано більшістю членів у квітні 1978 р. Було внесено зміни до Статуту МВФ.

Принципи:

· Уведено стандарт СДР (спеціальні права запозичення) замість золото-девізного стандарту.

· Юридично завершено демонетизацію золота: відмінено його офіційну ціну, золоті паритети, припинено розмінювання доларів на золото.

· Країни отримали право вибирати будь-який режим валютного курсу.

МВФ, який зберігся на уламках Бреттонвудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.

Проблеми Ямайської валютної системи:

* втрата доларом монопольної ролі;

* проблема багатовалютного стандарту;

* проблема золота;

* проблеми режиму плаваючих валютних курсів.

Проблеми Ямайської валютної системипороджують об’єктивну необхідність її подальшого реформування. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики провідних країн.

66. Розвиток регіональних валютних систем.

Регіональна валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн. її структурними елементами стають: формування регіональної міжнародної розрахункової одиниці, визначення спеціального режиму регулювання валютних курсів, утворення спільних валютних фондів, розвиток регіональних валютно-розрахункових установ

Регіональна валютна система - Європейська валютна система (ЄВС), була сформована в 1979 р. в рамках Європейського економічного співтовариства з метою сприяння розвитку інтеграційних процесів країн Західної Європи. ЄВС - це організаційно-економічна форма відносин ряду країн Європейського союзу (ЄС) у валютній сфері.. Фактично вона була введена в дію з 13 березня 1979 р. її цілі: сприяти економічній інтеграції, створення зони європейської стабільності з власною валютою в противагу Ямайської системі, заснованої на доларовому стандарті, захист ЄЕС від експансії долара. ЄВС базувалася на ЕКЮ (ECU) - європейській валютній одиниці, умовна вартість якої визначалася по методу валютного кошика, що включає валюти всіх країн ЄЕС (12), а потім ЄС (15). Ще в 1973 р. країни-члени ЄВС створили власний орган міждержавного валютного регулювання - Європейський фонд валютного співробітництва (ЕФВС), який виконував у рамках ЄВС функції кредитно-розрахункового обслуговування країн, здійснював емісію ЕКЮ і надавав кредити на покриття дефіциту платіжного балансу країн-членів ЄВС. Емісія ЕКЮ частково була забезпечена золотом, і з цією метою на базі ЕФВС був створений спільний золотий фонд країн ЄВС.

Важливим етапом у розвитку ЄВС стало підписання в листопаді 1994 р. Маастрихської договору про формування валютного союзу На базі ЕФВС був створений Європейський валютний інститут, завдання якого - керівництво проектом створення єдиної валюти і спостереження за економічними процесами в країнах-членах ЄС.

1998 р. Європейський валютний інститут був перетворений у Європейський Центральний банк, який взяв на себе керівництво валютною політикою країн-учасниць проекту.

З 1 січня 1999 р. в обіг були введені євро (euro) - в якості рахункової одиниці та валюти, використовуваної при електронних розрахунках між банками.

Тенденції до поглиблення регіонального співробітництва у формуванні регіональних валютних систем також зростають у інших регіонах світового господарства. Зокрема: започатковано формування східно-африканського шилінга як міждержавної валюти Кенії, Уганди і Танзанії; продовжується формування колективної валюти - африканського франка, що охоплює взаєморозрахунки країн - колишніх африканських колоній Франції; відбувається зростання валютного співробітництва понад 10 країн «Карибського спільного ринку»; колективну валюту - андське песо - запровадили країни - учасники Андського резервного фонду; арабський валютний фонд вже діє на основі арабського розрахункового динару тощо.

67 Міжнародні розрахунки, їх види і особливості.

Сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками.

Міжнародні розрахунки – це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється безготівковим шляхом. Посередниками при цьому виступають великі банки, в яких відкриті відповідні рахунки учасників зовнішньоторговельних операцій.

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється національним законодавством, правилами, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

особливості:

- по-перше, на відміну від внутрішніх, регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але і міжнародними законами, банківськими правилами.

- по-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З другого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливо лише за умови вільного обміну національної валюти на валюти інших країн, безперешкодного руху грошей

- по-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на проведення зовнішньоторговельних розрахунків.

Види міжнародних розрахунків – платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Авансові перерахунки - передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця

Спосіб платежу в кредит означає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит.

68 Документарні форми розрахунків

Акредитив — угода згідно з якою, банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених йому експортером (бенефіціаром) відповідно до певних умов.

1) Відзивний акредитив — у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара

2) Безвідзивний акредитив — дає бенефіціару високий ступінь упевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива

3) Револьверний акредитив — якщо покупець віддає розпорядження поставити замовлений товар певними частинами через певні проміжки часу

4) Переказний (трансферабельний) акредитив — надає бенефіціару право давати вказівки банку, провадити оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам).

Інкасо — форма розрахунків, за якою продавець доручає банку одержати від покупця за посередництвом банку-покупця, або іншого банку, платіж проти передачі документів, що засвідчують відвантаження товару, виконання робіт, або надання послуг.

1) Чисте інкасо –інкасо фінансових документів, які не супроводжуються комерційними документами.

2) Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо.

69. Недокументарні форми розрахунків

Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

1) переказний комерційний вексель— що містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

2) Простий

Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власнику чека.

Авансова оплата — це форма оплати коли імпортер самостійно або через свій банк чи банк експортера оплачує товар у момент передавання ним замовлення експортеру. Використовується тільки у разі незадовільного кредитного стану імпортера чи за наявності труднощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але в будь-якому разі кінцеві розрахунки залежатимуть від перевірки всіх документів банком — імпортера.

70. Офшорне підприємництво: суть, мета, основні риси.

Офшорним центром або податковою гаванню називають територію в межах якої існуюче законодавство надає власникам іноземних підприємств можливість знижувати податкові забовязання в країнах їх походження. Офшорні центри дозволяють юридичним і фізичним особам значно полегшувати податковий тягар шляхом повного або часткового звільнення від сплати податків у своїй країні. Характерною рисою офшорного центру є те, що депонований в ньому капітал не лежить без руху, а призначений для інвестування у високоприбутковій галузі з низьким оподаткуванням.

Офшорна компанія – підприємницьке товариство, еквівалентом якого є товариство з обмеженою відповідальністю чи акціонерне товариство, але на відміну від місцевих підприємницьких товариств, офшорна компанія цілком звільнена від сплати податків або платить низькі податки в країні реєстрації, за умови, що вона не отримує доходів у цій країні, а власники і директори не є резидентами цієї країни.

Створюючи офшорну компанію, підприємець може значно і зовсім законно зменшити суму податкових виплат його місцевої фірми. У результаті взаємодії місцевої фірми й офшорної компанії можна практично ліквідувати виплати по податку на прибуток і істотно зменшити виплати по соціальному і прибутковому податках.

Останнім часом цілі використання офшорних компаній трохи змінилися. Так, якщо раніше офшор був необхідний, в основному, для вивозу капіталу, то тепер він виступає досить ефективним інструментом стабілізації платежів, регулювання ціни експортно-імпортних контрактів, самофінансування, продажу авторських прав, оплати валютних контрактів на території України, передачі устаткування в лізинг, наймання персоналу, постачань давальницької сировини, купівлі нерухомості за рубежем.

№ 71. Офшорні операції: суть, види, особливості

Виникнення офшорних операцій викликано реалізацією зменшення податків на доходи від підприємницької діяльності в законодавчому порядку.

Підприємець - резидент зобов'язаний сплатити податки з обороту і з прибутку, отриманих від своєї діяльності усередині країни і за рубежем.

Підприємець, що бере участь у зовнішньоекономічній діяльності, платить податки двічі.

Подвійне оподатковування - це оподаткування прибутку іноземного учасника в спільному підприємстві при її перекладі за кордон і обкладання цього ж прибутку в країні іноземного учасника.

Тому для запобігання подвійного оподатковування і для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємця багато держав уклали між собою угода (конвенцію, договір) про виключення подвійного оподатковування. (№2, стор. 339).

Наприклад, за станом на 1 січня 2001 р. у Республіці Молдова діють угоди (конвенції) про запобігання подвійного оподатковування з поруч країн (Румунія, Болгарія, Чехія, Польща, Німеччина, Японія й ін.)

Крім усунення подвійного оподатковування для стимулювання міжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізації податків на легальній основі, що покладений в основу офшорних зон.

Офшорні операції (англ. off - chore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) являє собою законодавчу основу міжнародних фінансових і торгових операцій, здійснюваних підприємствами, зареєстрованими на території, що має статус податкової гавані, різновидом якої є центр "офф - шор".

Офшорні операції по своєму змісті являють собою фінансовий інструмент, що, не порушуючи чинне законодавство, використовується для планування і мінімізації оподатковування і для захисту комерційної таємниці.

Офшорні операції включають:

· Консультаційні послуги по мінімізації оподатковування, вибору офшорної зони й ін.;

· Послуги по створенню і реєстрації офшорних підприємств (компаній), по відкриттю банківських рахунків, із продажу цих підприємств і ін.;

· Послуги по ефективному використанню офшорних компаній у міжнародному комерційному обороті;

· Послуги по керуванню офшорної компанією через довірчий керуючого;

· Спекулятивні операції по керуванню капіталом (валютний дилинг, інвестиції, володіння і розпорядження закордонним майном, операції з нерухомістю, трансферні, трастові операції і т. п.);

· Консалтингові послуги по податковому плануванню.

Податкове планування означає використання різноманітних факторів (географічних, правових, економічних) з метою зниження податкових утрат.

Податкове планування являє собою вибір оптимального сполучення і побудови правових форм відносин і можливих варіантів їхньої інтерпретації в рамках діючого податкового законодавства. Іншими словами, податкове планування є вибір між різними варіантами методів здійснення діяльності і розміщення активів, спрямований на досягнення можливо більш низького рівня виникаючих при цьому податкових зобов'язань.

Процес податкового планування включає 4 стадії:

· Рішення питання про найбільш вигідному з податкової точки зору місця перебування (реєстрації) самої організації, її керівних органів, основних, виробничих і комерційних підрозділів і т. п.;

· Вибір правової організації і її структури з урахуванням характеру і мети її діяльності;

· Правильне і повне використання можливостей податкового законодавства і податкових пільг при визначенні оподатковуваного доходу і численні податкових зобов'язань, а також їхнього взаємного ув'язування з правовими формами оформлення угод;

· Раціональне з податкової точки зору розміщення отриманих прибутків і інших грошових нагромаджень, використання оборотних коштів.

В основі офшорних операцій лежить конфіденційність офшорного підприємництва. У багатьох офшорних юрисдикціях прийняті спеціальні закони, що передбачають кримінальну відповідальність за розголошення конфіденційної інформації для осіб, що мають до неї службової доступ.

№72 Податкова гавань як режим офшорної операції: суть, особливості функціонування.

Привабливість офшорного бізнесу полягає в тому, що компанії одержують реальні податкові пільги, а також дозвіл на спрощення звітності, відсутність валютних обмежень.
Вибір країни розміщення дочірньої компанії, її юрисдикції в першу чергу визначаються рівнем оподаткування доходів.

Фінансове і податкове планування дочірніх компаній включає:

1. оцінку умов ввезення та вивезення капіталу та репатріації доходів дочірніх фірм, визначення податків;

2. пошук джерел кредитних ресурсів, аналіз можливостей внутрішньо фірмового

кредитування;

3. розробку схем міжнародних ділових операцій, що забезпечують зниження податків та інших витрат.

До місць податкових гаваней та офшорних центрів на Заході можна віднести Кіпр, Ліхтенштейн, Мальту, Монако і британські володіння в Європі – Нормандські острови, острів Мен, Гібралтар. Елементи податкової гавані прослідковуються в Люксембургу, Швейцарії, Ірландії, Греції. Пільговий режим для деяких видів міжнародних фінансових операцій діє в Австралії, Австрії, Бельгії, Великобританії, Ірландії, Нідерландах, США. Всього у світі налічується близько 100 офшорних центрів, переважно у Карибському басейні.

Пільги, які надаються офшорними центрами:

1. низьке оподаткування або його відсутність за умови сплати щорічного збору;

2. дешевизна і простота процедури реєстрації;

3. відсутність валютних обмежень;

4. митні пільги;

5. простота фінансової звітності;

6. охорона таємниці особи власника компанії;

7. порівняно недорогі послуги місцевих секретарських і фінансових фірм (1-2 тис. доларів на рік).

Для гаваней і центрів створюється свій набір господарської діяльності, обумовлений тим, що іноземні інвестори відкривають тут фірми не стільки для видобутку сировини і виробництва товарів, скільки для комерційної, фінансової, управлінської, фрахтової та страхової діяльності.

Сфера діяльності дочірньої фірми у зоні податкових пільг може включати не лише торгові, але й інші комерційні операції.

№ 73 Офшорні компанії, їх форми. Антиофшорне регулювання

У офшорних центрах відкривають наступні види компаній.
А) Компанії холдингового типу:

1) оперативно-холдингові компанії;
2) інвестиційні компанії;
3) компанії по володінню нерухомістю;
4) компанії по володінню суднами;
5) компанії по володінню об’єктами інтелектуальної власності

Б) Торгово-посередницькі фірми:

1) експортно-імпортні фірми;
2) закупівельні та дистрибуторські компанії.

В) Компанії фінансового профілю:

1) офшорні банки;
2) фінансово-посередницькі компанії;
3) страхові компанії.
Іноді в зонах податкових пільг розміщують невеликі компанії, зайняті основною діяльністю материнської фірми.

Один з основних видів діяльності дочірніх компаній в зонах податкових пільг – торгово-посередницькі операції.

Фінансове обслуговування дочірніх підприємств та інших типів зарубіжних інвестицій може здійснюватися через спеціалізовані зарубіжні фінансові компанії, створені в зонах податкових пільг. Вони створюються в районах, що надають їм специфічні податкові пільги: низький податок на прибуток і на розподіл банківського проценту.

Значна частина офшорних фінансових організацій розміщена на заморських територіях Великобританії. Всього їх є 14 (загальне населення 6,2 млн. чол.). Це острови Антілла, Бермудські острови, британські території в Індійському океані: острови Кагос, Сейшельські острови і Маврикій, британські Віргінські острови, Кайманові острови, Фолклендські (Мальвінські) острови, Гібралтар, Гонконг (особливий район КНР), острів Монтсеррат, острови Піткерн, острів Св.Єлени і залежні території, Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови, острови Кайкос (всього 30 островів).

Однією з перспективних форм офшорного бізнесу стало створення страхових компаній.