Трактаты. Диалоги. Притчи. 26 страница

Так, для мудреця раєм стане будь-який берег,

Будь-яке місто, будь-яка земля і будь-який дім.

Це, мій дорогий, я написав за сніданком, страждаючи не від чого іншого, як від нудьги самотності. Цього не сталося б, якби я пішов на той відомий бенкет мудреців. Щиросердно тобі признаюся, що для благородної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця займають пустомудрі. Тепер я щасливий і, посміявшися врешті-решт з цього, написав тобі, кого я ніби бачу перед собою і з ким ніби говорю.

Бувай здоров, моя душе!

Твій товариш по навчанню Григор[ій] С[авич].

[Харків, місцевий; кінець листопада 1763 p.] / 371 /J

Salve, adolescens animo meo carissime!

Michaël εθγελέστατε!

Nisi rae fallit animus, sentio rursum cooriri in me invidiam, tum propter meam tecum amicitiam singularem, tum ob dicta quaedam, quae a me solent dici in ludo graecanico. Videlicet sic mundus est, ut quod ipse facere nequeat, aliis invideat. Verum probe est, ut illud dicam: πειθαρχει̃ν δει̃ θεω̃ μα̃λλον, ’ή ’ανθρώποις. Non quaerimus gloriam ab illis, sed τά του̃ θεου̃, et mihi aut τό ζη̃ν ‛ο Χριστός ’ή ’αποθανει̃ν. Vici et vincam timorem, patre et ejus filio propugnante. An ego invidiam non feram, cum nostri Abrahamitici majores haec dicebant olim: ου δυνάμεθα γάρ ‛ημει̃ς, ά είδομεν καί ’ηκούσαμεω, ου λαλείν. Qui nondum gaudet pro Christi nomine ’ατιμασθη̃ναι, is regno ejus haud est dignus. Patiatur, qui volet, in nomine avaritiae aut ambitionis, ego piae vitae gratia nisi hoc tantulum tulero, \330\ mollis ac stolidus fuero. Et quo pacto pretiosissimam rem amicitiam nanciscantur, cum illud fugiunt, unde nascitur illa? Ubi unquam inter avaros amicitia? Aut ambitiosos? Ubi calorem invenias omni virtutum igni extincto? Ubi bonus odor in morticina? Vivus sit oportet, si fragrare cupiat: vita nostra deus est, qui nos calefacit ad virtutes, qui nihil amabilius augustiusque. Ferendum est, orandum est, et nunquam praevalebit malignitas sapientiae. / 372 / Cum maxime premimur propter Christum, tum maxime praesentissimeque adest, ut admirabilem in nobis reddat suam virtutem. Tunc enim ad noc propriissime pertinent illa apud prophetam, quibus ‛ο θεός alloquitur athletam id est Jacobum suum, quorum hoc solum memini: «Всы ненавидящіи тебе погибнут...» Proinde consciscant sibi si volent aeternam mortem, nobis autem vitam aeternam. Ego vero longe maximam in me dei clementiam amoremque interpretor, quod me, ne dormitem, in has procellas saepicule injicit. Nae ego exercitatus brevi totum proteram diabolum cum ministris ejus non ferro, sed armis sapientiae, innocentiae, castitatis ac patientiae.

‘Ο θεός τη̃ς ειρήνης esto tecum ω̃ στέφανέ μου!

Tuus Gr[egorius] S[abbinj.

Здрастуй юначе, безмежно дорогий моїй душі,

Михайле найблагородніший!

Почуваю, якщо не обманює мене моя душа, що знову піднімається проти мене заздрість як з приводу моєї до тебе рідкісної дружби, так і з приводу моїх деяких слів, які звичайно говорю на уроках грецької мови. Очевидно, такий уже світ, що, якщо сам чого-небудь зробити не може, іншим заздрить. Але буде доцільно сказати: краще коритися богові, ніж людям. Ми не шукаємо від них слави, а дбаємо про діла божі, і для мене Христос — життя або смерть. Я переміг і буду перемагати страх при допомозі отця і його сина. Невже я не знесу ненависті, якщо наші Авраамові предки говорили колись таке: ми не можемо не говорити про те, про що дізнались і почули. Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім’я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім’я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним. І яким чином ми здобудемо ту найціннішу річ, якою є дружба, якщо будемо уникати того, з чого вона народжується? Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими? Або між честолюбними? Де ти знайдеш жар, якщо весь вогонь чеснот згас? Хіба буває хороший запах мертвечини? Хто бажає вдихати аромат, повинен бути живим, життя наше — бог, який зігріває нас для чеснот, привабливіше і \331\ величніше яких нічого нема. Треба терпіти, треба молитися, і ніколи зло не буде мати більше сили, ніж мудрість. Чим більше ми терпимо заради Христа, тим ближче він стоїть до нас, щоб зробити чудовою в нас свою чесноту. Тоді і до нас найближче стосуються ті слова пророка, з якими бог звертався до борця, тобто свого Іакова, з яких я запам’ятав лише таке: [«Всы ненавидящіи тебе погибнут...»]. Тому хай вони прирікають себе, якщо хочуть, на вічну смерть, а нас — на вічне життя. Що ж до мене, то я бачу особливу і найбільшу до мене ласку — любов божу в тому, що мене, який не спить, не раз кидали в ці бурі. Після пережитих випробувань невдовзі я зовсім розтрощу диявола з його слугами не залізом, але зброєю мудрості, невинності, чистоти і терпіння. Бог миру хай буде з тобою, вінець мій!

Твій Гр[игорій] С[авич].

[Харків, місцевий; кінець листопада 1763 р.] / 1101 /

Salve, mi Michaël, amice carissime!

Jam mihi quoque ‛ο σκορπιίος aculeum intentat ictumque meditatur. Sed quid ego non lubenter debeam ferre, modo tibi tuique similibus quoquo modo prosim incitans ad elegantiores illas musas? Et praeclarum ea est natura rerum, ut quo magis impediuntur, vehementius incitentur, veluti nobilissimum durissimumque μέταλλον, quo magis injecta terra atteritur, eo pulchrius enitescit. Reprimit improbitas ac obluctatur, ut hoc magis mihi lubeat. Porro icti a scorpio, scis, quo φαρμάκω utuntur? Eodem scorpio atterunt vulnus et efficacissime praesentissimeque sanant. Unde in India, ubi scorpionum cubicula velut apud nos cimicum plena, ajunt super mensam semper paratum stare vas, in quo scorpii oleo innatant propter repentinos ictus medicandos. Quod jam ante annos 10 audivi. Ceterum qua parte me aculeo ferire parat, coram dicam. Neque enim toti ictui patemus, muniti durissima testa innocentiae, ac intra hanc contracti. Qua igitur parte petit? Illa qua solet canis, qui scipionem mordet, viatorem laedere non valens. Ridebis, ubi dicam, id quod audivi post sacram vigiliam domi. Ergo mihi cum talibus monstris, dum vivo, est pugnandum? Sic est, cariss[ime] Vita enim nostrum christianorum est militia. Sed si ipse Hercules non sum, at vero Christus nobis multorum instar τω̃ν ‛ηρώων, sub cujus vexillis militamus.

Vale, mi carissime, καί γραικάς μούσας μετά τη̃ς ’αρετη̃ς φίλει!

Tuus γνήσιος Γρεγ[ώριος] Σάβ[βιν]. / 1002 / \332\

Accipe, mi amicissime, quod heri didici inter colloquendum a rss. eruditissimo nostro praefecto, cum sermo incidisset de improborum machinatione. Est autem carmen δίστιχον του̃το:

Μήτε δόλους ‛ράπτειν, μήτε αίματι χείρα μιαίνειν,

Ψεύδεα μή βάζειν, καί ’ετήτυμα πάντα λέγεσθαι.

Neque dolos suere, neque sanguine manum polluere,

Mendacia non dicere, et vera omnia dicere.

Quod nos versiculis reddidimus sic:

Ne fabricato dolos, nec sanguine pollue dextram,

Vana loqui fugito, veracia dicito cuncta.

Здрастуй, Михайле, мій найдорожчий друже!

І мені вже скорпіон готує жало і замишляє мене вжалити. Але чого я не знесу з радістю, тільки б бути корисним тобі і подібним до тебе, заохочуючи вас присвятити себе красним музам? І природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього зустрічається перешкод, тим більше до нього тягне, на зразок того найблагороднішого і найтвердішого металу, який, чим більше треться об землю, тим прекрасніше виблискує. Неправда гнобить і протидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею. Далі, чи знаєш ти, якими ліками користуються ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану і дуже надійно і швидко виліковуються. Тому в Індії, де у житлах повно скорпіонів, як у нас блощиць, кажуть, на столі постійно стоїть напоготові посудина, в якій скорпіони плавають в олії і служать для лікування на випадок укусів. Про це я чув ще 10 років тому. Проте я відверто скажу, в яку частину він збирається ужалити мене, бо ми не всюди доступні жалу, тому що захищені найміцнішою бронею невинності і нею прикриваємося. В яку ж частину він мене жалить? В ту ж, що й собака, який кусає палицю, не маючи сили завдати шкоди подорожньому. Ти будеш сміятися, коли я тобі розкажу про те, що я чув дома після всеношної. Отже, мені все моє життя доведеться боротися з цими потворами? Це так, мій дорогий. Наше християнське життя — це військова" служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас зразком багатьох героїв. Під його знаменами ми боремося.

Бувай здоров, найдорожчий, і люби грецькі музи разом з доброчесністю!

Твій справжній друг Григ[орій] Сав[ич].

Вислухай, мій милий, про що я вчора дізнався від нашого преподобного і найученішого префекта, коли йшлося про підступність неправедних. Ось такий двовірш: \333\

Не плести інтриг, не плямити кров’ю рук,

Не говорити брехні і висловлювати всю правду.

Віршами ми це перекладаємо так:

Не умишляй зле, не плямуй правиці кров’ю,

Уникай говорити брехню, говори тільки істину.

[Харків, місцевий; кінець листопада — поч. грудня 1763 р.] / 1111 /

Cariss[ime] Michaël, fortis esto!

Natatorem tuum δήλιον vix adminiculo lexici intellexi. Proinde par pari retulisti, id est ’αντί αινίγματος aenigmate percussisti. Sed quid tuus velit sibi carcinus? an poeta est tam perspicuus, quam in narrando ‛ο πίθηκος; sed aliquid inaudivi de illo et te et me. Dixi rss. p. praefecto. Risit satis. Tu quid? nonne despondes animum? Ego vero mihi vehementer gratulor, quod tam κακίστοις displiceo.

Crede mihi, laus est displicuisse malis. Sine ringantur, rumpanturque, tu tuam viam honestatis pertinaciter urge, cetera ne pili quidem facito, ac tanquam ranas palustres contemnito. Si sese ipsos oderunt et quotidie occidunt, quid postulas, ut aliis bene faciant? Nihil illis miserius; et tu beatus, es quorum improbitate abutitur ‛ο θεός ad tuam utilitatem. Fortassis non tam libenter nostra uteremur familiaritate, si nihil per illos esset impedimenti. Naturam quo magis sistas, plus incites.

Vale καί ’ανδραγάθεε!

Σός Γρηγώριος ‛ο Σαβ[βίν].

Ubi veneris, aenigma praesenti solvam... Heus! parce valetudini; quid a mensa curris mox ad stu...1

Найдорожчий Михайле, будь мужнім!

Твого делоського плавця я ледве зрозумів за допомогою словника. Таким чином, ти на рівне відповів рівним, тобто за загадку ти побив мене загадкою. Але що має означати твій рак? Можливо, поета так само легко зрозуміти, як мавпу, коли вона розповідає. Зрештою, дещо, що стосується тебе і мене, я зрозумів. Сказав преподобному отцю префектові. Він немало сміявся. Ну, а як ти? Не занепав духом? Я ж принаймні дуже задоволений тим, що не подобаюсь таким мерзотникам.

Повір мені: похвально не подобатися поганим. Чи лихословлять вони, чи обурюються, ти вперто продовжуй іти шляхом добра, а іншому не надавай ніякого значення і зневажай \334\ їх, як болотних жаб. Якщо вони самих себе ненавидять і щоденно вбивають, то як же ти станеш вимагати від них, щоб вони іншим робили добро? Нема нічого жалюгіднішого, ніж вони, і ти щасливий, що їх злобу бог обертає на твою користь. Можливо, і ми не з такою приємністю відчували б близькість один до одного, якби не зустрічали протидії з боку таких людей. Чим більше ти гальмуєш природу, тим більше її збуджуєш.

Бувай здоров і будь хороброю людиною!

Твій Григорій Савич.

Коли прийдеш, загадку відгадаю при тобі. Гей, послухай! Бережи здоров’я, навіщо від столу зразу біжиш до...

[Харків, місцевий; кінець листопада — поч. грудня 1763 р.] / 381 /

Carissime Michaël, salve!

Intolerabili invidia oneravit te nostra ‛ομιλία καί συνουσία, quam quod tam generose fers, multi admirantur; ego autera agnosco sincerum tuum in nos amorem, qui malis livorem odiumque vulgi tolerare, quam convictu colloquioque nostro carere. Proinde licet scio semper τό κάκιστον θηρίον comitari generosa facinora solere, veluti fumus ignem, nos tamen tui miseret, qui dignus es triplo redamari. Certum igitur est calamo abstinere in posterum nec quidquam literarum ad te missitare cedendumque multitudini existimavi, ne quid incautus laedere possim eum, de quo illud potest usurpari: amicus certus in re incerta cernitur.

Tu quoque desine ad nos schedulas dare tuas mellitas, donec sedetur tumultus iste flammaque odii desidat. Durum quidem hoc, sed quid amori est intolerabile? Malo mihi esse peius, ut tibi sit melius. Absens igitur cum absente tacite colloquemur. Tu interim nostra leges, quae ad te per annum dedimus, si voles et si quid ibi dictum vel paulum ad bonas illas literas aut ad virtutem conducibile, memor interim, non semper τόν Δία pluere.

Θαρσει̃ν χρή, φίλε Βάττε ταχ’ αύριον ’έσσετ’ ’άμεινον. Fidere, Batte, decet; melius cras forsan habebit.

Valedico tibi, carissime!

Tuus animo ‛ομιλητής Γρηγώρ[ιος] ‛ο Σαβ[βίν]. \335\

Найдорожчий Михайле, здрастуй!

Наш зв’язок і близькість поклали на тебе тягар нестерпних заздрощів, який ти несеш з такою мужністю, якій багато хто дивується. Отже, я бачу твою щиру любов до мене, коли ти вважаєш за краще терпіти заздрощі і ненависть черні, ніж припинити наші зв’язки і наші бесіди. Тому, хоч я і знаю, що найлютіший звір звичайно завжди слідує за благородними вчинками, як дим слідує за вогнем, мені, однак, жаль тебе, бо ти заслужив того, щоб тобі відповідали потрійною любов’ю. А втім, в дальшому прийдеться утриматись від писання тобі листів. Я вирішив поступитися перед юрбою, щоб як-небудь через необережність не зашкодити тому, до чого можна віднести слова: вірний друг пізнається у нещасті.

Ти також припини посилати мені твої чарівні листи, поки не заспокоїться це збентеження і не затихне полум’я ненависті. Це тяжко, але чого не може перенести любов? Я волію, щоб мені було гірше, аби тобі було краще. Будемо, отже, мовчки вести розмову, як відсутній з відсутнім. Ти ж тим часом перечитай ті мої листи, які були адресовані тобі протягом року, — якщо ти цього хочеш і якщо що-небудь сказане там хоч трохи здатне сприяти корисним знанням і доброчесності, пам’ятаючи при цьому, що Зевс не завжди посилає дощ.

Треба бути мужнім, любий Батте, можливо, завтра стане краще.

Бажаю тобі здоров’я, найдорожчий!

Твоєї душі співбесідник Григорій Сав[ич].

[Харків, місцевий; кінець січня — поч. лютого 1764 р.] / 1011 /

Χαι̃ρε, φιλτάτων φίλταήε

τιμιώτατε μου̃ Μιχαήλ!

Mitto tibi strenam, tu arripe pileum; assero te manu prehensa... Quorsum, inquis, strena, cum non sit novus annus? Et an sine pileo erat Michaël? Venit, heus! audi me! Venit post multas una serena dies.

Novus tibi mihique annus est, cum novum atque Saturnium est tempus, cum Κρόνου τόν βίον vivimus hodie: nonne igitur dignum est mittere strenam? Et an non pileum habes? Revoco te ad pileum, inquam, id est ’ελευθερίαν. Sed tu non modo pileum, verum etiam zonam astringe lumbis tuis. Et arripe τήν ‛ράβδον sive scipionem sive sceptrum, ut fecit Israël exiens de Aegypto, ac ede non agnum, sed caseum hunc, linquens execrabilem terram Barbajanam et liberatus in novam. Gaude, caris- \336\sime! et nobis quam ocissime rescribe. Haveo literulas tuas plusquam mellitissimas, quibus hactenus privatus fui. Tu cum Zacharia salve τήν σιωπήν.

Tui desideratissimus Greg[orius] Sab[bin]. / 1012 /

Diplomate Alexandri Magni involvi strenam, diplomate dato de libertate slavonicae olim genti, si credere fas est, quod optimum est omen.

Vale! Salve!

Здрастуй, найдорожчий для мене з найдорожчих, найдорогоцінніший Михайле!

Посилаю тобі новорічний подарунок, хапай шапку; оголошую тебе вільним, взявши за руку. Що за новорічний подарунок скажеш ти, коли Нового року немає? І хіба без шапки був досі Михайло? Так, Новий рік пройшов, вислухай мене. «Після ряду днів настав один ясний день».

Для мене і для тебе — Новий рік, бо новим є і Сатурнів час, бо сьогодні ми живемо життям Кроноса, то хіба не личить послати подарунок? І хіба немає в тебе шапки? Закликаю тебе до шапки, тобто до свободи. Але ти не тільки одягни шапку, пов’яжи поясом чресла свої. І візьми палку, або жезл, або скіпетр, як це зробив Ізраїль, виходячи з Єгипта, і споживай не агнця, а цей сир [який я тобі посилаю], залишивши прокляту Барбаянську землю, і будь вільним у новій землі. Радій, найдорожчий, і мені якнайшвидше відпиши. Прагну листів твоїх більше, ніж тих найсолодших листів, яких я досі був позбавлений. Ти разом з Захарією поруш мовчанку.

Дуже прагну до тебе. Григ[орій] Савич.

Подарунок я загорнув у грамоту Александра Великого, яку, наскільки цьому можна вірити, було дано, щоб забезпечити свободу слов’янському народові, що я вважаю доброю ознакою. Прощай! Бувай здоров!

[Харків, місцевий; лютий — травень 1764 р.] / 461 /

Salve, θησαυρέ μου, Michaël pretiosissime!

Narrabo tibi quaedam, si non utilia, certe non turpia. Facessat enim turpitudo a nobis omnis! Post sanctam λειτουργίαν heri invitatus forte praeteriens a quodam sum monacho, homine non ex eorum quidem numero, qui laicos lascivia superant, sed tetrico, ac solitudinis unice amante et sobrietatis, καί φιλοβίβλω. Is laetus me ’εκδεξάμενος coepit queri de morbo, quem nec ipse, utpote et internum et nuperum, nosset. Dum quaeritur \337\ genus morbi, narrat ille se olim habuisse uxorculam et liberos, deinde summo dolore amisisse omnia. Sese ex illo tempore semper petere solitudinem, turbam sibi esse odiosam. Nam post mortem eorum se quidquam laetitiae sensisse nunquam meminisse. Ne plura persequar, cognovi illum, a daemonio τη̃ς λύπης summe excruciari, quem vulgo melancholicum vocitant. Hoc, inquit, tristior fio, quod et mihi simile fatum fore conjicio. Hic ego. quomodo quaeso? Daemonium, ait, ter imo quater allisam terrae, me et socru mea spectante exanimavit uxorculam. Et causam postea repetiit, unde daemonium esset ingressus. Uterque nostrum, ait, summopere sumus perterriti ex domus incendio. Hinc daemon in illam introiit metus vulgo переполох. / 462 /

Dum consulo homini, probe ipse perii. Coepi consolari, ad me invitavi, offero vinum, recusat. Dum quaerimus causam colloquii, de molestiis murium coepi ipse queri, perrodi ab ipsis supernum solum, penetrare in cubiculum. О pessimum, inquit, προγνωστικόν. Breviter: ex colloquio plurimum mihi de suo daemonio participavit. Ut enim τό πνευ̃μα τη̃ς πορνείας ’έχων facile impuris salacibusque dialogis transfundit in familiarem, sic mihi iste suum spiritum; adeo refert, quocum consuetudinem quotidianam habeas, quem audias. In verbis unius cujusque spiritus sive bonus sive malus latet. Quae duni haurimus, spiritum imbibimus. Τό ου̃ν δαιμόνιον τη̃ς λύπης mire coepit me cruciare, nunc mortis metu, nunc malorum in posterum eventuum; coepi enim protinus hariolari sic: hoc fecerant mihi mures Perejasloviae, et ejectus sum cum maximo dolore e seminario, ergo etc. Sic in domo ejus (μυριάδα exemplorum suppeditavit) factum erat, et mortuus est. Atque hoc modo, mellitissime Michaël, toto me die sophista 1 daemon ille execuit et huc allusi dicens tibi heri: «Нечто мне печално было». Rogasti: «Как?» «Было, — inquam, — нечто». Digressis vobis heri, ubi obdormivi, in insomnio me persequitur daemoniacus; effugio, te aggreditur; tibi dum succurro, rursum in illum incido impetum ejus in me derivans ac / 471 / vix salvatus sum. Exoritur alius somnium, sed tutius et sanius nimirum, ut opinor, jam mente ad pristinum statum redeunte. Visus sum confidenter ire cum pretiosissima et artificiosissima lancea argentea ad aulam quandam magnificam, satellitibus in statione stantibus passim adeo, ut tamen nemo me auderet impedire. Ubi ad pulchram portam aulae est ventum, rogant me quidam, ut certos aliquot poetae (non memini cujus) interpreter et commenter versus, ad propellendum taedium facientes. Occepi, et maximam vim lacrumarum effudi, clamans: «Кто мне даст море слез?». Quae, inquam, insania hos a poetis petere praeterito deo? Si ubique deus est, si in hoc vitro (testam 2 vitrum de terra tollens) est deus, si nusquam non est, «аще в нем живем и...» etc, quid petis aliunde solatium et non ex te ipso, qui omnium \338\ creaturarum es optima? Et similia. Hic somno solutus protinus incinui: «Водна звера во утробе» etc. Deinde laetus valde sum factus. Et an non tibi videor fuisse in visceribus marinae belluae si ’Αποκαλυπτικός звер est diabolus? Certe diabolum existimo inter alias affectiones τήν λύπην; cum quibus spiritibus pulchrum et dulcissimum puto mihi dimicare.

Vale, carrissime! ac mihi commilito esto.

Tuus Gregor[ius] S[abbin]. / 472 /

Rescribe tria verba, quando enim vidi tuos? 3

Здрастуй, мій скарбе, найдорогоцінніший Михайле!

Розповім тобі про дещо, якщо і не про корисне, то і не про ганебне. Хай залишить нас все ганебне. Вчора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець не з тих, які в розпусті перевершують мирян, а людина похмура, любитель самотності і тверезості, книголюб. Він з радістю мене прийняв і став скаржитися на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня і з’явилася недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповідає, що в нього колись була дружина і діти, потім, на превелике своє горе, все втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їх смерті він не пам’ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротше кажучи, я зрозумів, що його страшенно мучить демон печалі, який звичайно називають бісом меланхолії. «Я тим смутнішим стаю, — каже він, — чим більше думаю, що і мене чекає га ж доля». «Яким чином?» — питаю я. «Біс у присутності моїй і моєї тещі повалив на землю мою жінку і позбавив її життя». І далі вказав причину, чому напав біс. «Обоє ми, — сказав він, — дуже перелякалися, коли горіла наша хата. Звідси в неї і вселився демон страху, по-народному [переполох]».

Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. Я почав його заспокоювати, запросив до себе, дав йому вина, але він відмовився. Шукаючи теми для розмови, я став скаржитись, що миші не дають мені спокою, вони прогризли підлогу і залізли до моєї кімнати. «О, це дуже погана прикмета!», — сказав він. Одним словом, своєю розмовою він передав мені більшу частину свого демона. Бо як той, хто має дух блудливості, своїми нечистими і хтивими розмовами легко передає цей дух своєму ближньому, так і він мені передав цей дух. Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо. Таким чином, демон печалі став надзвичайно мене мучити — то страхом смерті, то страхом нещасть, які мають статися. Я прямо став міркувати таким чином: переяславські миші були причиною того, що мене викинули з великими неприєм-\339\ностями із семінарії, значить... і т. ін. Так було в домі такого і такого (він навів безліч прикладів), — і незабаром той і той помер. Таким чином, найдорожчий Михайле, весь день цей софіст-демон мучив мене, і я на це натякав тобі вчора, сказавши: [«Нечто мне печално было»]. Ти спитав: [«Как?». «Было»], — відповів я. — [«нечто»]. Коли я ліг спати, після того, як ви вчора розійшлися, уві сні мене стало переслідувати бісеня. Я втікаю, воно нападає на тебе, поки я допомагаю тобі, воно на мене нападає, я вислизаю — і ледве врятувався. Снився мені і інший сон, безперечно, заспокійливіший, як я думаю, здоровий, який свідчить про те, що розум повертається в звичайний стан. Мені снилося, що я з надзвичайно цінним, мистецьки оздобленим срібним списом впевнено іду до якогось розкішного палацу, причому на варті всюди стоять охоронці, які слідкують за тим, щоб мені ніхто не насмілився перешкодити. Коли я дійшов до прекрасних дверей палацу, мене якісь люди почали просити перекласти і прокоментувати декілька віршів поета (не пам’ятаю якого), які служать для того, щоб розганяти нудьгу. Я почав і пролив багато сліз, вигукуючи: [«Кого мне даст море слез?»]. Яке, говорю я, безумство вимагати цього від поетів, минаючи бога! Якщо бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), якщо він існує всюди [«аще в нем живем и...»] та ін., то для чого ти шукаєш розради в інших місцях а не в самому собі? Адже ти є кращим з усіх створінь. Тут, прокинувшись, я відразу заспівав: [«Водна звера во утробе»] та ін. Після цього мені стало дуже весело. Чи не здається тобі, що я був у череві морського звіра, якщо апокаліптичний [звер] есть диявол. А дияволом я між іншими станами духу вважаю печаль. Я сподіваюсь, що з цими духами я чудово і з завзяттям борюся.

Бувай здоров, найдорожчий, і будь моїм товаришем у боротьбі!

Твій Григ[орій] С[авич].

Напиши три слова, коли я побачу тебе?

[Харків, місцевий; друга половина червня 1764 р.] / 341 /

Carissime Michaël!

Cogita, utrum placet genio tuo custodire per vacationum spatium judicis filium ceterosque; sin minus, poteris aleam jacere, atque aulicam delibare vitam. Hinc multa capies commoda. Primum dulcius vives in sequentem annum in scholis diversatus apud alios; solet enim taedium oboriri eodem diu loco moranti. Deinde consules etiam crumenae. Denique hoc \340\ quoque adde, satisfacies obstinatis istis cordibus. Hac tamen lege, ut tibi liberum sit remeare mature theologiae graecisque litteris operam daturo. Alioquin quae haec dementia aurum carnale anteponere auro bonarum literarum sapientiaeque Christi? Si hanc conditionem accipient, non repugnabo tuis commodis, quae ubique debent meis esse potiora, alioquin non cum verus amicus. Interlm nobis licebit vel raro per literulas colloqui. Abi et arma te non tam propter taedium, quam adversus mundum, custodi animae tuae virginitatem. Abibis enim ex fumo in ignem. Antehac tantum aubisti de mundo, / 342 / nunc videbis. Quod si в Бурлуках, etiam potero facile invisere tecumque amantissimo amantissime coram fabulari. Diu delibera, et semel statue. Σπευ̃δε βραδέως. Fortis esse disce. O utinam possim tibi salutare dare consilium! Aliquando tamen necessitati accomodari sapientis est.