Трактаты. Диалоги. Притчи. 22 страница

Haec ubi regnant.

Hi versiculi Boëtii cujusdam philosophi romani, ni fallor. Affectus est morbus animi, graece τό πάθος. Morbus, ut arbitror, est, cum in corpore intemperies est quaedam facta ex male temperatis elementis; cum videlicet aut ignis aut terra praevalet aut utrumque; hinc nascitur exasperatio, graece ‛ο παροξυσμός. Nam si justa sit elementorum συμμετρία, tam placide pacateque intus moventur omnia, quam in horologio integro artificiose constructo eo, quod Graeci vocant αυτόματον. Nam κλεψύδραι et solaria horologia, quale in nostri area collegii videmus, non dicuntur αυτόματα. Ab his physicis transeamus ad metaphysica, id est invisibilia aut spiritalia sive divina. / 1122 / Ad eundem hunc modum affectus animum nostrum exagitat et commovet. Hinc saepe apud latinos ira, timor, cupiditas caeterique affectus motus nominantur. Fortunatus ille, qui motibus his vacuus est. Nam talis tranquillitatem seu quietem animi habet, quam ‛ο κύριος carissimis suis discipulis donat: ειρήνην τήν ‛εμήω δίδωμι ‛υμι̃ω. Proximo loco est ille, qui cum his strenue pugnat ac velut equos ferocissimos moderatur freno rationis. Gaudes, quod dives es? Aegrotus es. Quod nobilis es? Aeger es. Times mortem? ob bonas res infamiam? Parum vales animo. Speras melius te cras victurum? Infirmaris. Ubi enim spes, ibidem timor, morbus etc. Ergo, inquis, cum stoicis postulas tu sapientem prorsus ’απαθέα esse? Imo vero sic stipes erit, non homo. Restat igitur, ut ibi sit beatitudo, ubi moderation non ubi affectuum vacation. An non Paulus habet suum τόν σκόλοπα colaphizantem ipsum? Et deus in aurae quidem sibilo, id est levi commotione, transit Heliam. Hoc etiam accipe, curas, \283\ timores et id genus domino esse debere. Haec etiam μακαρίζουσι τόν ’άνθρωπον.

Vale, cariss. et colloquium hoc boni consule!

Tuus in domino totus Gregor[ius] Sab[bin].

Здрастуй, мій найсолодший любителю муз, Михайле!

Радість проганяй,

Проганяй страх,

Жени надію;

І хай не буде суму.

Розум буває затуманений

І зв’язаний путами там,

Де вони панують.

Це, якщо я не помиляюся, вірші Боеція, одного римського філософа. Афект — це хвороба душі, грецькою мовою — τό πάθος. Хвороба, як я думаю, виникає тоді, коли в тілі постав розлад погано узгоджених між собою елементів, а саме: коли вогонь або земля переважає, або те й інше. Звідси виникає загострення, грецькою мовою — ‛ο παροξυσμός.. Бо коли симетрія елементів правильна, тоді все спокійно і мирно рухається, як у тому справному, майстерно злагодженому годиннику, який греки називають αυτόματον. Бо водяні і сонячні годинники, які ми бачимо в залі нашого колегіуму, не називаються автоматом. Від цієї фізики перейдемо до метафізики, тобто невидимого, або духовного, інакше — божественного. Так само афект діє на нашу душу і зворушує її. Звідси у латинян страх, бажання та інші афекти часто називаються зворушеннями. Щасливий, хто вільний від цих афектів. Бо в такої людини панує мир і спокій душевний, що його дарує господь своїм найдорожчим учням: мир свій дарую вам. Найближче до них стоїть той, хто наполегливо бореться з афектами і стримує їх вуздою розуму, немов диких коней. Радієш, що ти багатий? Ти хворий. Радієш, що ти благородний? Ти нездоровий. Боїшся смерті? Поганої слави через добрі вчинки? Ти не зовсім здоровий душею. Сподіваєшся краще жити завтра? Ти нездужаєш. Бо де надія, там і страх, хвороба та ін. Отже, скажеш ти, я вимагаю разом з стоїками, щоб мудрець був зовсім безпристрасним. Навпаки, в цьому випадку він був би стовпом, а не людиною. Залишається, отже, що блаженство там, де приборкання пристрастей, а не їх відсутність. Хіба Павло не має своєї колючки, що шкодить йому? І бог проходить перед Іллею як легкий подув вітерця. Згідно з цим, турботи, страх і подібні афекти — від господа. Вони навіть роблять людину блаженною.

Бувай здоров, найдорожчий, і схвали цю розмову!

Твій весь в господі Григор[ій] Сав[ич]. \284\

[Харків, місцевий; кін. лютого — поч. березня 1763 р.] / 131 /

Ditior о salve, Michaël mi, regibus orbis!

О satrapis liber, tute quiete magis!

Incredibile mihi tui desiderium excitasti, qui hodie in ludo non adfueris. Utinam falsa sint, quae suspicor. Vereor enim ne, quod absit Christo favente, in morbum aliquem his parum salubribus temporibus incideiis. Proinde βραχέως nos mone, quid tecum agatur. Jacobiscus noster jam ridet et ludit. Audis χελιδόνα ver nuntiantem. Sed non repetet ludum, antequam bona calceamenta consuantur. Nam ejus τόν πυρετόν inter alia hoc quoque generavit, quod malis ‛υποδήμασι hactenus est usus. Nos procurabimus hanc provinciam libentissime in eorum gratiam, quos vere, ut debemus, amamus. Tu si vales, beas me, о carissime!

Tuus Gregorius S[abbin].

Qui valet arva colens, rege est felicior aegro. Imo est hic melior rege valente quoque.

Здрастуй, мій Михайле, багатший за царів усього світу, вільнійший, ніж сатрапи, найбезпечніший у [своєму] спокої!

Ти сьогодні не прийшов до школи, і я страшенно скучав за тобою. О, хоча б не справдилось те, що я підозріваю! Боюся, чи не захворів ти в цей нездоровий час, чого хай не буде по милості Христа. Тому ти найближчим часом повідом нас, що з тобою.

Наш Яшко вже сміється і бавиться, ніби ластівка, провіщаючи весну. Але в школу він не піде, доки не справлять йому добре взуття. Бо його лихоманка, між іншим, викликана і тим, що він до цього часу ходив у поганому взутті. Ми з великим задоволенням потурбуємось про це заради тих, кого ми любимо і повинні любити. Якщо ти здоровий, ощаслив мене, о мій найдорожчий!

Твій Григорій С[авич].

Здоровий хлібороб щасливіший від хворого царя. Ні, він навіть кращий і від здорового царя. \285\

[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.] / 121 /

Salve, tyro Christi strenuissime!

Michaël dilectissime!

Lecta tua schedula magna cum voluplate пес sine risu, cum multa mecum cogitarem vel potius tecum tacite loquerer, deinde ad somnum compositus plurima super eadem re in pectore versarem, visus sum mihi subinde audire intus vocem hanc: vita nostra militia est... Ergo ‛ο διάβολος cum non potuit te avaritia voluptateque inescare ad corrumpendam animam, aggressus est valetudinem tuam laedere? Sic est profecto; et vero sapienter dictum est: e malis minimum esse eligendum. Novit veterator ille optima quaeque ingenia πρός κενοδοξίαν esse propensissima, praesertim hac, qua tu es aetate; hancque permultis saepe praematuri 1 funeris accelerasse horam, aut saltem immedicabiliter laesisse aliquam generosam corporis, velut oculos pectusque, partem. Illa igitur postquam non successit, hac via est aggressus. Tu vero ita hos ineptos quidem ac steriles, sed gravissimos labores exantlabis, ut interim nunquam non memor sis pretiosissirnae valetudinis. Praestat vanae gloriolae jacturam facere. Id fiet, si tantum labores nitarisque, quantum mediocri discipulo sit satis tuaeque obedientiae, ne quid vehementiae de propria addas alacritate. Sed avocor ad rss. nostrum λ. praefectum dominum et amicum. Tu, charissime, esto sub alis ducis tui Christi.

Vale in eo!

Tuus Gregor[ius] Sab[bin].

Здрастуй, найхоробріший новобранцю Христового воїнства!

Найулюбленіший Михайле!

Прочитавши з великим задоволенням і не без сміху твою листівку, я багато сам собі роздумував, вірніше розмовляв мовчки з тобою, а потім, приготувавшись до сну, багато про те ж думав. І раптом мені здалося, що чую такий внутрішній голос: життя наше — військова служба... Отже, диявол після того, як не міг спокусити тебе ні скупістю, ні втіхами і тим заподіяти шкоду твоїй душі, можливо, вирішив шкодити твоєму здоров’ю. Це, безсумнівно, так. І справді мудро сказано: з двох зол вибирати менше. Знає цей старий пройдисвіт, що деякі найкращі уми дуже схильні до честолюбства, особливо в такому віці, як твій, і цим часто збавляв віку або невиліковно вражав яку-небудь благородну частину їхнього тіла, наприклад, очі чи легені. Отже, не добившись успіху першим способом, він намагається діяти іншим шляхом. Ти ж ці безглузді і пусті, але в той же час дуже тяжкі труди виконуй \286\ так, щоб не забувати свого найдорогоціннішого здоров’я. Краще пожертвувати своїм честолюбством. Це здійснимо, якщо будеш працювати і напружуватися в такій мірі, в якій це достатньо для посереднього учня і для твоєї дисциплінованості без властивого тобі гарячого запалу. Але я звернусь до нашого друга, високоповажного пана префекта. Ти ж, найдорожчий, перебувай під крилами твого вождя Христа.

Бувай здоров[ий] в ньому!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.] / 621 /

Pax tibi sit illa, Michaël amicissime!

Ecce juventa anni! facies nova ridet ubique;

Nunc demum agricolis dulce labore premi.

Prospiciens hiemem venturam rustica cura

Horlos expurgat, conserit arva bona.

Fortunatus hic est, sed fortunatior ille,

Quem purgare juvat pectoris arva sui.

Atque quidem stultis etiam bona corporis adsunt:

Esse tamen felix stulta senecta nequit.

Cerne tuae fundos animae, quae provenit herba;

Exstirpa citius, si venit herba mala.

Ocius exstirpa, si surgunt spina rubusque:

Suffocat plutus verba sacrata dei.

Bulbus et eruca hic si pullulat, ejice vulsa:

Namque videre deum spurca lubido nequit.

Si cedrus enata est, citius succide securi:

Aversatur enim corda superba deus. / 622 /

Et solet arboribus pulchris adnascier olim

Stultus sponte stolo, hunc ense recide foras.

Nam siquis sanctos libros evolverit, isti

Adnasci studio gloria vana solet.

At contra pulchros flores tutare foveque:

In primis florem virginitatis ale.

О hujus floris qualis fragrantia quantaque:

Hoc delectatur Christus odore nimis 1.

Ne tererem tempus inane, volui vel insulsis versiculis tecum ‛ομιλει̃ν magis, quam nugas nugaciores persequi. Soleo enim hoc praesertim pharmaco taedio medicari. Et tamen non semper in numerato licet habere ingenium.

Vale, cariss[ime]!

Gr[egorius] S[abbin]. \287\

Мир тобі, найдорожчий Михайле!

От вона, молодість року! Природи лице оновилось;

Радо підняв хлібороб звичної праці тягар.

Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській,

Саду пильнує свого, ниви свої засіва.

Скажеш: щасливий оратай. Але щасливіший од нього,

Хто залюбки обробив ниву душевну свою.

І нерозумний не раз утішається благом тілесним,

Старість немудра, проте щастя не може дознать.

Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає,

І не барися полоть, як де недобре зійшло.

Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились.

Знай, що багатство глушить слова господнього ряст.

Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням,

Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття.

Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй,

Знай: відкидає господь горді від себе серця.

Ще ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає

Пагоння вовче, лихе — геть пообрубуй його! —

Бо хто багато священних книжок прочитає, у того

В серці несита пиха і славолюбство росте.

Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй

І щонайперше плекай квітку святу чистоти.

Як він горить, променіє, той цвіт незаймано чистий!

Відай: найбільше Христа тішить його аромат.

Щоб не гаяти часу даремно, я вирішив краще розмовляти з тобою хоча б поганими віршами, ніж займатися пустими дрібницями. Бо переважно цими ліками я звичайно лікую нудьгу. Але не завжди є потрібний для цього настрій.

Бувай здоров, найдорожчий!

Гр[игорій] С[авич].

[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.] / 981 /

Ευθύμει, mi Michaël!

Δη̃μος ‛ο χριστιανός δαπαναει σω̃μα καί αιίμα

Χριστου̃, ’αλλά ’αεί ’εστι κακοστόμακος.

Vulgus christicolum consumit mernbra θεάνδρου,

Sanguine potatur; sed male stulta coquit...

Τά λοιπά ’αναβάλλομαι είς ‛ύστεροω χρόνον...

Γρηγόριος ‛ο Σαββίν

Кріпись, мій Михайле!

Народ християнський споживає тіло і кров

Христа, але завжди хворіє на шлунок. \288\

Народ, що шанує Христа, споживає тіло боголюдини,

Упивається його кров’ю, але погано перетравлює, нерозумний...

Решту я відкладаю на пізніше.

Григорій Савич.

Продовження листів до М. Ковалинського на настуній сторінці.

Попередня Головна Наступна Примітки

«Журнал» Тараса Шевченка 150 років тому у спільноті ua_kobzar:

4 травня 1858 р.

Был у Ф. Й. Иордана. Какой обязательный, милый человек и художник и вдобавок живой человек, что между граверами большая редкость. Он мне (...)

Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Триває ЖЖ-голосування «Видатні українці»

4 травня триває ЖЖ-голосування «Видатні українці» 4 травня 1733 року помер запорозький кошовий отаман Кость Гордієнко 4 травня триває ЖЖ-голосування «Видатні українці» гостьова форум кімната новин посилання пошук

ІЗБОРНИК

ІЗБОРНИК

‹ ЛІТОПИСИ ІСТОРІЯ МОВОЗНАВСТВО ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ПОЛІТОЛОГІЯ СЛОВО О ПОЛКУ ЛЕКСИКОНИ ›

[Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х т. — К., 1973. — Т. 2. — С. 288-359.]

Попередня Головна Наступна Примітки

Початок листів до М. Ковалинського на попередній сторінці.

[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.] / 561 /

Salve, caritas christiana!

Michaël dilectissime!

Frustra corpus edit, qui in corpore sistit edendo,

Qui nec ut ad mentem progrediatur, edit.

Impia turba potest corpus contingere Christi,

Mentem haurire dei sed mala turba nequit,

Est animale quidem, dein est 1 et spirituale

Corpus: id haud prodest, hocce salutiferum est.

Haud equidem juvat id, quando consistis in illo:

Sin per id ad Mentem progrediare juvat.

Quid plantas oleam, si fructus non paritura est?

Quorsum figis humo, si nova non subolet?

Ecquid edis corpus Christi, quando unus et idem es?

Curve capis semen, si tibi fructus abest?

Semen humi jactum si 2 forte calore 3 putrescit,

Spiritus inde novus procreat ind nova.

Sic animale quidem nisi erit tibi morte peremptum,

Spirituale novumque haud habiturus eris.

Mitte hominem veterem κακοι̃ς σύν δόγμασιω αυτου̃:

Sume novas δόξας et nova facta dei. / 562 /

Quid corpus sumis. si mentem rejicis ejus?

Nonne animus potior corpore, plusque valet?

Carnem carne tua tangis, sed pectore vitas

Pectus? Et est 4 qualis, dic mihi, amicitia haec?

Oscula das ori, sed es hostis moribus ejus?

’Αντιπαθει̃ς genios quis sociare vaiet?

Christus simplicitas: tu veste domoque ciboque

Luxurias; prodest quid tibi sacra 5 caro?

Christus virginitas: at ego meretricis in ora

Respicio; prodest quid mihi sacra caro?

Sume mihi cum carne animum, carissime, Christi,

Et sic cum domino spiritus unus eris.6

Vale, mi dilectissime!

Tuus in domino G[regorius] S[abbin]. \289\

Здрастуй, християнська любов,

найулюбленіший Михайле!

Даремно вкушає плоть той, хто втілений у плоть

і не думає йти далі, до духа.

Нечестива чернь може торкнутися тіла Христового,

Але збагнути смислу божого дурна чернь не може.

Бо є тіло тлінне, але є й тіло духовне:

Перше не дає користі, друге — приносить порятунок.

Перше не допомагає, якщо ти ним обмежуєшся.

Якщо ж не обмежуєшся, допомагає дійти до розуму.

Навіщо ж садити оливу, якщо вона не дасть плодів?

Навіщо садити в землю, коли не з’явиться новий паросток?

Навіщо вкушати Христове тіло, залишаючись самим собою?

Навіщо приймати сім’я, коли в тебе не буде плоду?

Бо кинуте в землю сім’я, хоча й згниє від тепла,

Новий дух породить, від нього — нові плоди.

Якщо тлінне тіло не візьме у тебе смерть,

То ти не матимеш духовного і нового.

Облиш стару людину з її дурним вченням,

Прийми нові погляди і нові діла божі.

Навіщо ж приймати тіло, відкидаючи його душу?

Невже душа не краще й не важливіша від нього?

Тілом своїм ти торкаєшся тіла,

Але серцем ти уникаєш серця.

Скажи мені, будь-ласка, що це за дружба?

Цілуєш в уста, залишаючись ворогом його вчення.

Хто ж може поєднати протилежні природні вдачі?

Христос — простота, ти ж розкошуєш в одязі, житлі і їжі.

Чим же допоможе мені святе тіло?

Христос — непорочність, я ж дивлюсь в лице блудниці.

Чим же допоможе мені святе тіло?

Прийми, найдорожчий, разом з тілом дух Христа

І тоді ти з господом будеш одним духом.

Будь здоров, найулюбленіший!

Твій у господі Г[ригорій] С[авич].

[Харків, місцевий; останній тиждень березня 1763 р.] / 511 /

Salve, solatium curarum mearum,

Michaël dulcissime!

Parciori somno et frigidioribus cibis per hos vernos dies uti te velim, respice calorem juventutis tuae, veris ardorem, vitam sedentariam, et in hac nimiam tuam diligentiam. Nuper (heri) legimus in Mureto forte fortuna, Galenum, patrem post Hippo-\290\cratem medicorum, ubi περί ‛υγιειω̃ν disserit, pueris et juvenculis frigidiores, senibus cibos convenire calidiores sentire Dignus profecto est fide tantus auctor. Nam ex calidis cibis supervacuus hunior, hinc ‛ο κατάρροος, quem inter omnes medicos constat esse patrem morborum omnium; neque aliud quid est catarrhus quam gravedo (нежид). neque hoc aliud est quam pituita nimio calore ex nimio cibo calidoque contracto constipata, sive humor densatus ardore, unde graecis dicitur etiam φλέγμα ardor in corpore, sive pituita. Cura igitur laetus esse et vigil. Sed hujus rei mater est sobrietas, quae non solum in modico eoque frigidiori sita est potu, verum etiam cibo. Neque sobrius est, qui cibus ingurgitatur, etiamsi sit ’άοι νος. О stultitiam meam! qui tantam jacturam valetudinis feci instigantibus rudem aetatem corruptissimis sociis, quos angue pejus et cane rabido odisse debes et vitare. Sed quid ego haec? Quasi non norim liberale tuum ac verecundum ingenium.

Vale, cariss[ime]!

Tuus Gregor[ius] Sk[ovoroda] 1. //

Здрастуй, втіхо в турботах моїх,

Михайле найсолодший!

Я хочу, щоб в ці весняні дні ти менше спав і вживав холоднішу їжу. Враховуй жар твоєї юності, тепло весни, сидяче життя і твою надзвичайну старанність. Нещодавно [вчора] випадково прочитав я у Муре, що Гален, другий після Гіппократа батько лікарів, міркуючи про здоров’я, висловив думку, що хлопчикам і юнакам слід вживати холоднішу, а старим — теплішу їжу. Без сумніву, гідний довір’я такий автор. Бо з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси катар, який всі лікарі вважають причиною всіх хвороб. Катар — це нежить [нежид], а нежить — не що інше, як гній, що згустився з надмірного жару і надмірної гарячої їжі, або це вологість, згущена жаром. Тому-то греки називають жар у тілі, або гній, флегмою. Лікування ж — у тому, щоб бути веселим і бадьорим. Але матір’ю цього є тверезість, яка означає не тільки помірне і холодне життя, але й таку саму їжу. Не буде тверезим той, хто перевантажує себе їжею, хоча б він і не пив вина. О, який я був дурний, що завдав таку шкоду своєму здоров’ю, піддавшися в молодому віці впливові дуже розбещених товаришів, ти ж повинен ненавидіти і уникати їх більш, ніж отрутної змії і скаженої собаки. Але що ж це я? Ніби я не знаю твоєї розсудливої і цнотливої натури.

Прощай, найдорожчий!

Твій Григор[ій] Ск[оворода]. \291\

[Харків, місцевий; останній тиждень березня — поч. квітня 1763 р.] / 261 /

Κήδιστέ μου ω̃ Μιχαήλ,

Χάριν εύχομαι σοί ’εν τω̃ κυπίω ‛ημω̃ν!

Dies noctesque omnibus relictis contendamus, mi carissime, ad illam pacem omnem mentem supereminentem, quae est «мир, всяк ум преимущій» e graeco versum: τήν ειρήνην ‛υπερέχουσαν πάντα νόον. Quo magis cupiditatum vulgarium aestus desidit, hoc proprius accedimus ad arcem illam dei. Introspice mare pectoris tui, cogitationum tuarum et perpende, quis ventus excitat turbas, ut navicula animae tuae periclitetur. Ventusne ambitionis? Excitare protinus stude et propera illum: «его же ветры послушают».

Quid est id, quo cacodaemon nos sollicitat ad fucatas mundi hujus pulchritudines? Nitor palatiorum aut πορφύρας? Ah! non perspicis, quid occultatur malorum intus sub pulchra specie: latet anguis in herba. Δίβαφος τήν χοιράδα κρύπτει: Dibaphus etc. Pulchre haec intelligis, mi anime, et ut perfecte intelligas et sapias, Christus faciet, si in caritate ejus perseveraris et fideliter uteris dato jam tibi talento. / 262 /

Ceterum dum liberi sumus, curabis mi cariss... ut saepius ore tenus vivaque voce confabulemur ’εν τη̃ λέσχη et literariam confabulationem reservemus in id tempus, cum non licuerit nec vacaverit coram ‛ομιλει̃ν, quod jam prope adest. Quotidie autem mane missitabis ad me nostrum Maximiscum, ut et illi aliquid dicam boni et ad te meum quidvis tamen dem non de trivio.

Vale, ω̃ κήδιστε, καί ‛ημα̃ς ’αντιφίλει!

Σος Γρ[ηγώριος] Σ[αββίν].

Найдорожчий мій Михайле,

молюся про ласку для тебе в господа нашого!

Дні і ночі, залишивши все, будемо прагнути, скеровувати всяку думку, найдорожчий, до того миру, що перевищує всякий розум і який є «мир, всяк ум преимущій», що перекладене з грецьких слів: τήν ειρήνην ‛υπερέχουσαν πάντα νόον. Чим більше холоне жар низьких пристрастей, тим ближче наближаємось ми до цього божественного оплоту. Зверни увагу на море серця твого, твоїх помислів і зваж, який вітер піднімає хвилювання, що наражає на небезпеку човник душі твоєї. Чи не вітер честолюбства?.. Старайся вимолити, щоб поспішив тобі на допомогу той: «его же ветры послушают». \292\

Що це таке, чий злий дух нас вабить до підфарбованих красот цього світу? Блиск палаців чи порфири? Ах, ти не бачиш, скільки зла. криється всередині, під красивою зовнішністю: змія таїться в траві. Пурпурна тога жерця ховає надуту шию. Прекрасно ти це розумієш, душе моя, а щоб досконало зрозумів і пізнав, це здійснить Христос, якщо ти будеш стійким в любові до нього і вірно використаєш даний тобі талант.

Далі, поки ми вільні, подбай, найдорожчий, щоб ми частіше вели бесіду віч-на-віч в залі, а листовну бесіду відкладемо на той час, коли буде неможливо і не буде часу безпосередньо зустрічатися, а цей час вже скоро настане. А щодня посилай до мене ранком нашого Максимка, щоб і йому я міг сказати що-небудь добре і тобі що-небудь дати моє, що не входить в коло звичайного.

Бувай здоров, о дорогий, і відплачуй мені за любов любов’ю!

Твій Гр[игорій] С[авич].

[Харків, місцевий] квітень [1763 р.] / 421 /

Desideratissime sodalis, mi Michaël!

Hodie tam mane sum expergefactus, ut sesqui tertia hora solis ortum anteverterim. Deum immortalem! quam hilaris, quamque alacris expeditaque fulmine agilior, ocior Euro illa nostri pars erat, quae divina vocatur, Maroni dicta aurai simplicis ignis. Itaque ut paroemia est, ubi quis dolet, ibidem et manum habet. Nam avarus quidem continuo ad pecuniam, mercator ad merces, ad boves arator, miles ad arma, breviter, ubi quid sive dolet sive delectat, ibi quisque et mentern et linguam gaudet habere. Meum autem, simul ac surrexi, cor cucurrit ad proprium thesaurum. Coepi egomet mecum cogitare sic: hem no stulti et miseri indignamur, siquis nostrum aut pauper vulgi judicio, auf humilis vivit ac sine ullo magistratu cum sola virtus beat beatumque servat. Quid? contraxistine tandem virtutem? Eone tandem pervenisti, ut ad te quoque dictum id possit pertinere: ‛υμι̃ν δέδοται γνωέναι τά μυστήρια τη̃ς βασιλείας τω̃ν ουρανω̃ν; sin minus, ubi est pretium temporis? His et similibus memet ipse alloquens, coepi temporis rationem subducere, quando, quam multis, quamque futilibus rebus rem omnia pretio superantem impenderim. Rursum autem quam ne nunc quoque novi uti tempore, sed quod praesens est et solum in manu nostra, id aut nugis, aut, quod miserius est, maerore, quodque miserrimum, peccatis exigitur. Futurum speratur, praesens temnitur; captatur, quod non est, quod adest \293\ negligitur, tanquam aut praeterfluens redire, aut futurum certo posset obtingere. Talia mente perlustranti subiit graecum distichon, quod ego jam, cum essem в лавре святаго Сергіа, et verteram latine et didiceram. Hoc quoniam non inelegans est, hic addimus: / 422 /

Τη̃ς ‛ώρας ’απόλαυε, διέρχεται 1 πάντα τάχιστα:

‛Έν θέρος 2 ’εξ ’ερίφου 3 τραχύν 4 ’έθηκε 5 τράγον.

Utere temporibus, propere nam cuncta senescunt:

Una ex levi hoedo messe fit hircus olens.

Utinam, mi Michaël, sic utamur tempore, ne olim frustra id geminemus perculsi animo, quod stulti vulgo inaniter clamant: О mihi praeteritos referat si Juppiter annos!

Feliciter posuit tempus, qui cognovit fugiendaque et expetenda. Neque enim (hodie mane legimus in enchiridio cum amico quodam) potest, ut Plato in sua «Politia» judicat: constanter virtutem tueri, qui de expetendis fugiendisque rebus firmiter non est persuasus. Nam qui, quod utile est, inutile putat et contra, is candidum quod est, nigrum putat. Et talibus vae! clamat propheta.

Scribe brevissime, tribus verbis, quomodo vales, praesertim animo. Pustulam illam, quae in facie emersit, obsecro te, ne tangas aut fodias. Heri inhorrui, postquam forte audivi multis mortiferas extitisse illas, ut putantur, minutias ob hoc ipsum, quod refricarentur.

Vale carissime! cum Gregorisco et reliquis pullis.

Vestri amantissimus Gregor[ius] Sab[bin].