Захищена

і забезпечена всім необхідним

Факторисім’їтасередовища

Стимулювання

Життєві орієнтири

і обмеження

Стабільність

Схема 7. Модель оцінки потреб дитини та її сім’ї

Оцінка потреб дитини та її сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, має таку ж логічну структуру, як і оцінка потреб будь-якої дитини (сім’ї). Отже, Модель оцінки як концепту- альна матриця дає можливість зрозуміти, що відбувається з усіма дітьми, в яких би середовищах вони не виховувались.

Модель оцінки розроблялася з розумінням того, що увага фахівців сфери охорони дитинства має зосереджуватися на усвідомленні потреб дитини та сприятливих умов для її виховання і роз- витку. Вона базується на трьох основних компонентах:

● потреби дитини для розвитку;

● батьківський потенціал (здатність батьків піклуватися про дитину, виховувати і розвивати її, задовольняти потреби);

● фактори сім’ї та середовища.

Лише у разі повного врахування потреб дитини, високого батьківського потенціалу, сприят- ливого впливу сім’ї і умов довкілля дитина захищена й забезпечена усім необхідним для повно- цінного розвитку.

Компоненти – комплексні поняття, саме тому Модель оцінки представлено у формі рівносто- роннього трикутника, кожна грань якого (компонент) об’єднує низку показників.

Даючи загальну характеристику компонентів Моделі, насамперед розглянемо потреби ди- тини. Проблема потреб привертала і продовжує привертати увагу багатьох дослідників у різних галузях суспільних наук. Однак ніяк не можна стверджувати, що існує однозначне розуміння сутності і ролі потреб як суто людського феномена.

З позиції психології, потреба є комплексною психофізичною реакцією (яка включає в себе, безперечно, і свідомість) на відповідність між позитивно сприйнятим предметом і негативним відчуттям відсутності чогось.

З позиції філософії, потреба – це відображення суб’єктом діалектичної суперечності двох протилежностей: відсутність чого-небудь та ідеальне утворююче, що могло б цю відсутність за- повнити [10].

Соціологія розглядає потребу як нестаток чого-небудь, що необхідне для підтримки життєді- яльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому, як внутрішній пробуджувач активності особистості. Потреба – стан нестатку, який стимулює діяльність, спря- мовану на заповнення цього нестатку [32].

Потреби є такими станами особистості, через які здійснюється регуляція поведінки, визнача- ється напрям думок, почуттів і волі людини. Разом з тим потреби формуються і задовольняються

у конкретному середовищі, набираючи форму, зміст, обумовлюючись цим середовищем. Отже, “потреби – об’єктивний нестаток організму в певних умовах, який забезпечує його життя і роз- виток” [17, с. 467].

На значення детального вивчення потреб дитини вказував ще видатний педагог К. Д. Ушин- ський. З цього приводу він писав: “Вихователь повинен прагнути пізнати людину, яка вона є

в дійсності, зі своїми слабкостями і в усій її величі, з усіма дрібними потребами і всіма великими духовними вимогами. Вихователь повинен знати спонукальні причини найбільш бридких і най- більш високих дій, історію зародження злочинних і великих думок. Тільки тоді він буде в змозі черпати в самій природі людини засоби виховного впливу” [36, с. 368].

Особливу увагу приділяв потребам дитини В. О. Сухомлинський. Педагог розумів, що саме задоволення потреб лежить в основі будь-якої діяльності, бо вони – рушій людського життя [34,

с. 442]. У свою чергу, І. Д. Бех звертає увагу на те, що “коли не створити дитині адекватних форм реалізації її вікових потреб, то саме ці потреби не зникнуть, а шукатимуть інших форм реалізації,

не виключаючи й асоціальних” [3, с.144].

Наше завдання полягає в тому, щоб перевести теоретичне розуміння проблеми потреб дітей

у площину практики соціальної роботи.

Класифікацій потреб багато, і в кожній з них є нюанси, особливості, домінанти, що заслуго- вують на увагу. Нас цікавлять умови сприятливого середовища, в якому повною мірою захища- ються і забезпечуються права та інтереси дитини. Тому, відповідно до вищеокресленої Моделі, компонент “Потреби дитини для розвитку” визначено такими показниками: здоров’я, освіта, соціальна презентація, емоційний розвиток та поведінка, самоусвідомлення, сімейні та соціальні стосунки, навички самообслуговування.

Кращому усвідомленню сутності й особливостей цих показників сприяє визначення їх як по-

нять.

Здоров’я – стан організму, що характеризується його рівновагою з оточуючим середовищем

і відсутністю будь-яких змін, пов’язаних із захворюваннями.

Освіта – процес засвоєння людиною в умовах навчального закладу чи самоосвіти системи знань, умінь, навичок, досвіду пізнавальної і практичної діяльності, ціннісних орієнтацій і від- носин.

Соціальна презентація – здатність і потреба людини, що виражається у її прагненні вирази-

ти саму себе, свої вміння, здібності, якості й отримати від оточуючих визнання.

Емоційний розвиток – позитивні якісні зміни у відображенні психікою оточуючого світу, що проявляються у переживаннях, прив’язаностях, які відображають потреби організму і активізу- ють чи гальмують діяльність людини.

Поведінка – зовнішньо спостережувана діяльність (вчинки, дії індивіда).

Самоусвідомлення – усвідомлене ставлення людини до себе (своїх потреб і здібностей, по- тягів і мотивів, переживань і думок тощо), процес і результат свідомого вибору особистістю власної життєвої позиції.

Сімейні та соціальні стосунки – взаємостосунки, що складаються у сім’ї, суспільстві і ви- значають їх типовий емоційний стан, мікроклімат.

Самообслуговування – система знань, умінь і навичок, що дозволяють людині самостійно підтримувати себе й особисті речі в стані, який відповідає прийнятим санітарно-гігієнічним

і побутовим нормам.

Надзвичайно важливим компонентом для становлення особистості та здоров’я дитини є здат- ність батьків чи опікунів (піклувальників) задовольняти потреби дитини, їх вміння пристосову- ватися до зміни цих потреб із плином часу, тобто батьківський потенціал. Це поняття можна визначити як засоби, джерела, які є і можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення цілі, розв’язання будь-яких завдань, здійснення плану тощо [21, c. 215].

Батьківський потенціал визначається рівнем компетентності батьків. Це спільна здатність та готовність батьків до виховання дитини, вміле використання відповідних знань і вмінь, що базу- ється на індивідуальному підході до особистості, яка розвивається. Виокремлюють три складові батьківської компетентності: когнітивну, емоційну та поведінкову [16]. У цьому контексті осо- бливо значущі стосунки між батьками і дітьми у сім’ї, що є базовими, системоутворюючими, об’єднуючими чинниками у процесі здійснення виховного впливу.

Батьківський потенціал значною мірою визначається стилями батьківства: агресивним, па- сивним, орієнтованим на провину та асертивним (толерантним). Зокрема, батьки, для яких ха- рактерний авторитарний стиль батьківства, встановлюють суворі правила, віддають накази й очікують, що діти коритимуться їм. Цілком ймовірно, що авторитарно виховані діти чинитимуть опір батькам у підлітковому віці. Як правило, таким дітям складно приймати самостійні рішення, долати дрібні перешкоди на шляху досягнення цілей тощо.

Батьки, що віддають перевагу пасивному, або ліберальному стилю, легко йдуть на поступ забаганкам дитини, рідко критикують її поведінку, вони не схильні рішуче відстоювати у сім’ї власний авторитет і батьківську позицію. Виховані такими батьками діти виростають досить не- впевненими у собі, нерішучими, часто почуваються незахищеними через нерозвинене почуття обмежень.

Батьки, які обирають стиль, орієнтований на провину, задля досягнення свого схильні “грати”

на почуттях та емоціях дитини. В результаті такого виховання діти ростуть із острахом, зневірою

у власних силах та відчуттям невідповідності вимогам.

Батьки-прихильники асертивного стилю батьківства проводять тонку межу між правилами

і обмеженнями, вони легко йдуть на компроміс, володіють уміннями слухати і чути дітей. У ді- тей, які виховуються у таких родинах, добре розвинене почуття справедливості, адекватна само- оцінка, високий рівень соціальної компетентності.

Дослідження батьківського потенціалу дозволяє з’ясувати ступінь використання соціально- педагогічних можливостей сім’ї у вихованні дитини; демонструє, якою мірою виховний потенці-

ал батьків використовується цілеспрямовано для розвитку особистості дитини.

Показниками компонента “Батьківський потенціал” є: елементарний догляд, гарантія без- пеки, емоційне тепло, стимулювання, життєві орієнтири й обмеження, стабільність.

Елементарний догляд – задоволення базових потреб дитини у їжі, відпочинку, сні, одязі та

ін.

Безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, забезпечення відповідних

способів задоволення і захисту потреб особистості, її прав.

Емоційне тепло – стан емоційного комфорту, при якому конструктивно реалізується став- лення індивіда до оточуючого; чуйність до переживання іншого, співчуття.

Стимулювання – заохочення до дій, активізація діяльності, вплив, що обумовлює динаміку розвитку людини.

Життєві орієнтири – ідеальні уявлення людини про цінності, цілі та завдання у процесі життєдіяльності; вид управління у процесі здійснення виховного впливу.

Обмеження – встановлення певних кордонів, умов поведінки, діяльності, самовираження.

Стабільність – стійкість, постійність, незмінність настанов, пріоритетів, правил, цінностей тощо.

Стан дитини та інших членів сім’ї значною мірою залежить від системи взаємозв’язків, вза- ємозалежності умов, що визначають її специфіку. Такі особливості сім’ї, родини, безперечно, впливатимуть на успішний розвиток і виховання дитини, отже, предметом нашої уваги є наступ-

ні елементи системи сімейних факторів:

● соціально-культурний фактор – мікроклімат, у якому формується підростаюча особистість;

соціальні цінності сім’ї – те, що передається дитині; особиста і педагогічна культура її чле-

нів – те, що є прикладом для дитини, ідеалом для наслідування; ставлення батьків до виховання дитини;

● соціально-економічний – майнові можливості сім’ї, її матеріальні ресурси, що можуть бути використані для розвитку і виховання дитини; зайнятість членів сім’ї на роботі, їх можливості займатися вихованням дитини;

● технічно-гігієнічний – місце проживання дитини (місто, село), умови проживання, особли- вості способу життя сім’ї (гігієнічна культура);

● демографічний – структура і склад сім’ї (повна, неповна, багатодітна та ін.) [21, с. 259–

260].

Догляд за дитиною та її виховання не відбуваються у вакуумі. Широкий спектр навколишніх умов може як сприяти, так і перешкоджати функціонуванню сім’ї та розвитку дитини. На всіх членів сім’ї впливає (позитивно чи негативно) соціальне середовище (довкілля): родинне оточен-

ня, сусіди, колеги по роботі та ін.

У площині соціальної роботи з дітьми та сім’ями з дітьми все більшої значущості набуває громада як важливий чинник соціального впливу на особистість, проміжна ланка між макро- системою суспільства в цілому і мікросистемою сімейної та особистісної підтримки. У сучас-

ній практиці соціальна робота з клієнтами переважно здійснюється у територіальній громаді

(це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними

адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл,

що мають єдиний адміністративний центр). Параметри аналізу громад: природно-економічні особливості території; соціокультурні традиції населення; гендерно-віковий склад населення; сукупність соціальних установ, громадських організацій та ін. Вивчення параметрів конкретної громади забезпечує диференційований та індивідуальний підхід до планування і надання соці- альних послуг дітям та сім’ям з дітьми [6].

Показниками компонента “Фактори сім’ї та середовища” є: історія сім’ї та її функціону- вання, родичі, житлово-побутові умови та ведення господарства, зайнятість, доходи, соціальна інтеграція сім’ї, ресурси громади.

Історія сім’ї – хронологія та перебіг важливих подій у житті сім’ї.

Функціонування – дії, спрямовані на виконання певних функцій (щодо сім’ї, то мова йде про економічну, репродуктивну, рекреаційну, соціалізуючу, господарську, терапевтичну функції).

Родичі – особи, яких об’єднує кровний зв’язок, що визначає їх права і обов’язки один перед одним.

Житлово-побутові умови – стан та комфортність помешкання, у якому проживає людина, сім’я.

Зайнятість – діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних по- треб, які не суперечать законодавству та приносять їй певний заробіток.

Доходи – наявний рівень прибутку членів сім’ї.

Соціальна інтеграція – характеристика ступеня спільних цілей, інтересів різних соціаль- них груп, індивідів (єдність переконань, спільна діяльність, взаємне пристосування); входження

у соціальну систему як повноправний і активний її елемент.

Ресурси – джерело й арсенал засобів та можливостей, до яких можна звертатися у разі не- обхідності для виконання якогось завдання або удосконалення дій; можуть бути внутрішніми

і зовнішніми.

Отже, компоненти представленої Моделі оцінки потреб дитини та її сім’ї – грані трикутника (потреби дитини для розвитку, батьківський потенціал і фактори сім’ї та середовища) – мають багато надзвичайно важливих показників, кожен з яких необхідно враховувати, тобто жодного

з них не можна ігнорувати, якщо соціальний працівник хоче якісно вплинути на ситуацію клієнта

і змінити її на краще.

Яким же є загальний підхід до використання Моделі оцінки?

Оцінка потреб дитини починається власне з вивчення її потреб у порядку, представленому на Моделі зверху донизу: здоров’я, освіта, соціальна презентація, емоційний розвиток та поведінка, самоусвідомлення, сімейні та соціальні стосунки, навички самообслуговування.

При цьому важливо підкреслити, що кожна потреба дитини оцінюється в контексті усіх показників здатності батьків піклуватися про дитину, задовольняти її потреби (батьківсько-

го потенціалу). Наприклад, оцінюючи здоров’я дитини, соціальний працівник, проаналізувавши індикатори задоволення цієї потреби, визначені відповідно до віку і фізичного стану дитини, ви- являє й уточнює сильні сторони батьків / опікунів чи наявні проблеми у виконанні батьківських функцій, спрямованих на забезпечення умов для збереження чи покращення здоров’я дитини (див. підрозділ 2.2). Він з’ясовує, як впливає на задоволення потреби дитини у здоров’ї елемен- тарний догляд батьків; як вони гарантують їй безпеку; передають емоційне тепло, що є чинником емоційного здоров’я; чи стимулюють дитину до збереження здоров’я та формування здорового способу життя; які життєві орієнтири батьки формують у дітей щодо здоров’я і які обмеження, правила встановлено у сім’ї стосовно цього; чи стабільними є дії батьків під час догляду за ди- тиною, дотримання її режиму харчування, сну, купання, що є неодмінною умовою забезпечення

її здоров’я (схема 8).

Самоу

Здоров’я   Освіта   ційний розвиток і поведінка свідомлення імейні та стосунки Дитин захище льна і забезпеч ація всім необхід и я   Фактори сім’ї та

С

соціальні

Схема 8. Логіка оцінки потреби дитини в соціальній презентації

Соціа презент

ади м гро   си

ніам’ї   ація

ои ох

йнятість

Навичк самообслуговуванн

ло

Елементарний догляд     Гарантія безпеки   Емоційне ті     а наСтиму ена Ж нимо і   середовища

лювання

иттєві рієнтири обмеження

Стабільність

Після такої різнобічної оцінки потреби у здоров’ї соціальний працівник переходить до оцінки

потреби дитини в освіті, далі – в емоційному розвитку й поведінці, тоді – в самоусвідомленні

дичі Ро

і т. д. Усі потреби оцінюються за єдиною схемою.

Наступним кроком після оцінки потреб дитини і відповідно здатності батьків їх задовольняти

є оцінка факторів сім’ї та середовища. Вивчення цього компонента моделі відбувається у такому порядку: історія сім’ї та її функціонування, родичі, житлово-побутові умови, зайнятість, доходи, соціальна інтеграція сім’ї, ресурси громади.

Завершивши оцінку всіх компонентів, соціальному працівникові необхідно уважно зрозумі-

ти і проаналізувати комплексну взаємодію факторів у рамках трьох систем; подумати, яким чи- ном з’ясовані факти за визначеними показниками-індикаторами впливають на розвиток дитини

і батьківський потенціал. Наприклад, батьки можуть не задовольняти повною мірою потреби дитини через власні проблеми, які загострюються через неготовність чи небажання найближчого оточення зрозуміти чи підтримати їх. При цьому варто враховувати, що взаємодія між різними факторами часто не є простою, і тому важливо, щоб:

● інформацію збирали і записували систематично з детальною точністю;

● до збору інформації залучалися фахівці з різних галузей;

● інформацію перевіряли й обговорювали з батьками і, коли це можливо, з дитиною;

● розбіжності в точках зору про інформацію та її важливість чітко записувались;

● проводилася оцінка сильних сторін і труднощів сім’ї;

● вивчалися вразливі сторони і захисні фактори у світі дитини тощо.

Таким чином, соціальні працівники, які проводять оцінку потреб дитини та її сім’ї, мають розуміти логіку загального підходу до здійснення оцінки, усвідомлювати значення усіх компо-

нентів Моделі оцінки та їх показників, а також володіти ґрунтовними знаннями, необхідними

для їх аналізу. При цьому важливо дати відповідь на запитання, що ж потрібно аналізувати, коли

ми оцінюємо потреби дитини; на що звертати увагу, коли говоримо про потенціал батьків щодо кожної потреби чи ресурси соціального середовища, у якому перебуває сім’я; а з іншого бо-

ку – на чому важливо зосередити увагу батьків, щоб їхня дитина гармонійно розвивалася, успіш-

но соціалізувалася. Саме про це докладно йтиметься у наступному підрозділі.