Оцінювання як процес та фундаментальна технологія

Сучасна соціальна робота перебуває на етапі активного розвитку теоретичних положень та

аналізу й систематизації досягнень соціальної практики. Стрімкий розвиток соціальної роботи обумовлюється соціальним замовленням суспільства, спрямованим насамперед на формування засад нової соціальної політики щодо дітей, сімей, молоді. Створення сприятливого середовища для розвитку дитини, зміцнення виховного потенціалу української родини, реалізація права ди- тини на проживання у сім’ї – саме це є пріоритетними напрямами державної політики та орієн- тирами соціальної роботи. Одним із найважливіших напрямів у соціальній роботі є оцінювання

її процесу.

Оцінювання розглядається як фундаментальна технологія, орієнтована на визначення потреб клієнтів, системний моніторинг процесу надання послуг (допомоги, підтримки тощо)

і досягнутих результатів, аналіз фінансових витрат і прогнозування економічного ефекту,

а також як певний процес визначення базових даних, необхідних для подальшого плануван-

ня результативної роботи з клієнтом із метою подолання його складних життєвих обста- вин.

Оцінювання базується на принципах і цінностях соціальної роботи, основними із яких є: до- ступність; добровільність; гуманність; конфіденційність; профілактична спрямованість; без- оплатність; партнерство; системність; гарантований захист прав людини / дитини, сім’ї; пріори- тетність інтересів клієнтів, врахування їхньої думки.

Компонентами оцінювання є різні види оцінки, які одночасно виступають як його інструмент, тобто як сукупність методів, за допомогою яких визначаються нагальні потреби індивіда, групи, громади, суспільства, так і частина циклу оцінювання. Розрізняють такі типи оцінки: оцінку по- треб, оцінку процесу, оцінку результатів (впливу), економічну оцінку. Зокрема:

оцінка потреб проводиться для того, щоб мати вичерпану інформацію щодо рівня задово- лення потреб дитини і сім’ї, картину їх життєвих обставин та у правильному напрямі скерувати процес визначення необхідного типу втручання. Виділяють два рівні оцінки потреб: первинний рівень – початкова оцінка; вторинний рівень – комплексна оцінка. Оцінка потреб дитини і сім’ї розглядається як дії зі збору, обробки, систематизації, аналізу, узагальнення та порівняння даних

за певними стандартами, моделями (див. розділ 2);

оцінка процесу передбачає дослідження відповідності заходів, що проводяться з клієнтом, індивідуальному плану дій, відстеження послідовності їх виконання. Фактично оцінка процесу

є моніторингом (систематичним переглядом) роботи соціальних працівників. Основне питання оцінки процесу, наприклад, – чи було втручання прийнятним для клієнта, групи тощо;

оцінка результатів роботи (впливу) – у ході її здійснення визначаються наслідки втручання, вплив заходів, що проводились, на якість життя клієнта; його безпосередні здобутки, чи від- булись позитивні зміни в поведінці клієнта, чи вдалося подолати складні життєві обставини; наскільки успішним було втручання тощо. Такі здобутки можна класифікувати як поведінкові (зміна рівня поінформованості, позицій, знань, умінь та поведінки), так і ті, які не пов’язані з по- ведінкою (рівень організаційних, екологічних та політичних змін);

економічна оцінка проводиться для аналізу ефективності витрат, щоб переконатися у доціль- ності розподілу і використання ресурсів на соціальну допомогу клієнту.

Оцінка – обов’язкова складова соціального супроводу / супроводження, ведення випадку, со- ціального інспектування тощо.

Процес оцінювання має циклічний характер, оскільки різні типи оцінок взаємообумовлюють одна одну. Ігнорування або відсутність будь-якого виду оцінки порушує процес оцінювання (схе-

ма 1).

Схема 1. Цикл оцінювання

Оцінювання – процес, що постійно знаходиться у русі і є чутливим до змін потреб клієнта, інновацій соціальної роботи, формування державної соціальної політики. Саме тому ключовим компонентом оцінювання виступає оцінка потреб клієнтів, якими, зокрема в діяльності інтегро- ваних соціальних служб, є діти та сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах. Особли- вості цього виду оцінки детально розкрито у підрозділі 1.3.

Не менш важливим компонентом оцінювання є оцінка процесу, що має супроводжувати усі заходи, передбачені індивідуальним планом роботи з клієнтом. Вона проводиться за допомогою аналізу різних методів: вхідного і вихідного анкетування, інтерв’ю, відгуків учасників заходів тощо.

Проведена робота потребує оцінки результатів (впливу) (ведення випадку, соціального супро- воду, якості надання послуг тощо), яка є ще одним важливим компонентом оцінювання. Необ- хідно звернути увагу, що на цьому етапі здійснюється оцінка зміни стану дитини і сім’ї через оцінку результатів ведення випадку (соціального супроводу, надання соціальних послуг тощо).

У разі отримання позитивних результатів проводиться закриття випадку. Якщо в ході роботи

з клієнтом не було досягнуто позитивних результатів, необхідно повернутися до аналізу сильних сторін клієнта на етапі комплексної оцінки його потреб чи планування дій (див. підрозділ 1.3).

Цикл оцінювання не буде повним без економічної оцінки, що передбачає визначення фінансо-

вих, матеріальних та інших ресурсних затрат роботи, проведеної соціальними працівниками.

Під час здійснення усіх видів оцінки (потреб, процесу, результатів / впливу, економічної) ви- користовуються групи методів, які характеризуються як об’єктивні та кількісні, так і суб’єктивні

та якісні. Як правило, всі методи мають корелювати між собою. За об’єктивними та кількісними методами, наприклад, можна оцінити розмір сімейного прибутку, врахувавши зарплату, соціальну допомогу та витрати на проживання. За суб’єктивними та якісними визначають, наприклад, стан задоволеності клієнта після надання допомоги. Якість отриманих результатів може різнитися

в залежності від методів, що використовувалися при здійсненні оцінювання (схема 2).

Об’єктивні Оцінювання, на яке не впливають особисті почуття, інтерпретації або забобони, базується на фактах.   Наприклад, оцінювання прибутків та витрат.	Суб’єктивні Оцінювання, на яке впливають враження або думка людини, що дає оцінку.   Наприклад, співбесіда з клієнтом.
Кількісні Це результати, які зазвичай можуть виражатися в цифрах. Наприклад, загальна сума заробітку чи соціальних пільг, які отримує особа, або витрати на проживання.	Якісні Це результати, які, зазвичай, не можуть виражатися в цифрах. Наприклад, покращення роботи після участі у тренінгу.

Схема 2. Характеристика методів оцінювання

Процедури збору інформації / даних можуть включати опитування (інтерв’ю, анкетування), фокус-групи, бесіди / структуровані та цілеспрямовані дискусії, спостереження, тестування тощо

[15, с. 55–70].

Опитування – вербальний метод збору інформації, що дозволяє встановити довірливі сто- сунки з клієнтом, якщо застосовується відповідно до вимог, тобто перелік запитань опитуваль- ника має носити позитивний характер, включати відкриті та закриті запитання, запитання щодо уточнення, контролю, запитання загального і тематичного характеру тощо. Опитування за спосо- бом проведення поділяють на анкетування та інтерв’ю.

Анкетування передбачає самозаповнення респондентом (носієм інформації) бланка опиту- вальника. Анкетування поділяють на індивідуальне, групове, поштове або проведене за допомо- гою засобів масової інформації.

Інтерв’ю – метод, у ході якого респондент відповідає на запитання інтерв’юера (людини,

яка ставить запитання) в усній формі, а інтерв’юер фіксує відповіді. За способом проведення ін- терв’ю може бути особистим (віч-на-віч), телефонним або проведеним за допомогою електрон- них засобів інформації. Залежно від того, наскільки інтерв’юер може вільно змінювати послі- довність запитань та їх формулювання, інтерв’ю поділяють на неформалізоване (можлива зміна запитань та їх послідовності) і формалізоване (перелік дослідницьких запитань є чітко визначе- ним). Розрізняють два види інтерв’ю: глибинні (інтерв’юер дає можливість респонденту вільно висловлюватися на визначену тему) та структуровані (як правило, використовуються тестові запитання).

Фокус-група (фокусоване групове інтерв’ю) – якісний метод збору інформації, що передба-

чає створення цільової групи, яка протягом певного часу за попередньо розробленим сценарієм обговорює окреслену проблему.

Бесіда / структурована та цілеспрямована дискусія з дітьми та їхніми сім’ями – це най- більш поширений якісний метод збору інформації. Цей метод може бути ефективним за умови належного професійного рівня соціального працівника, який проводить оцінювання. Крім того, дискусії є суб’єктивними за своїм характером, і тому часто виявляються упередженими. Проте

деякі форми спілкування з дорослими, дітьми та їхніми сім’ями є цінними для здійснення оціню- вання. Відрізняється від фокус-групи відсутністю чітких обмежень за кількістю учасників, часом

та методикою проведення.

Мозковий штурм – метод, що використовується для пошуку шляхів розв’язання проблеми (ситуації), а не для власне збору даних. Але спостерігаючи за висловлюваннями учасників, фік- суючи їхні пропозиції, дослідник може з’ясувати інформацію, яку проблематично отримати ін- шими методами.

Спостереження – метод збору первинної інформації, що базується на спрямованому, систе- матичному, безпосередньому візуальному і слуховому сприйманні (відстежуванні) і реєстрації значущих із точки зору мети та завдань дослідження процесів, явищ, ситуацій, фактів, що мо- жуть бути перевірені і проконтрольовані. Особливістю спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події, поведінку людини в момент їх здійснення.

Неформалізоване спостереження. Соціальний працівник (залучений фахівець) упродовж певного часу спостерігає за клієнтом, не контактуючи з ним. Результати спостереження заното- вуються у довільній формі і є якісними показниками оцінки.

Структуроване (формалізоване) спостереження. Спостерігач занотовує результати спосте- реження у чітко визначені (затверджені) форми. Інформація про клієнта може також подаватися

у числовому вимірі, комп’ютерній обробці і бути проаналізованою кількісними методами.

Включене спостереження. Соціальний працівник (залучений фахівець) не лише вступає

у контакт із тими людьми, діяльність яких спостерігає, а й бере безпосередню участь у подіях,

що відбуваються. Здебільшого результати викладаються в описовому вигляді, тому цей вид спо- стереження належить до якісних методів збору даних.

Тестування – метод, який передбачає виконання стандартизованих завдань, що дозволяють виміряти деякі психофізичні та особистісні характеристики, а також знання, вміння, навички клієнта. Тестування відрізняється від опитування тим, що виявляє узагальнені уміння клієнта

в різних сферах його життєдіяльності (навчальній, професійній, дозвільній тощо). Тестування спрямоване на те, щоб за результатами отриманих даних робити висновки щодо стану психіки людини, розвиненості її умінь, підготовленості до певної практичної діяльності, готовності до змін.

Важливу інформацію несуть стандартизовані оціночні тести, які, зазвичай, проводяться психологами, психіатрами або медичним персоналом, наприклад, методика дослідження особис- тості “дім-дерево-людина” Дж. Бука; тест Люшера; тест “Неіснуюча тварина”; методика дослі- дження “Незакінчене речення”; методика виміру рівня тривожності Тейлора; методика діагнос- тики показників та форм агресії А. Басса та А. Дарки; методика виявлення акцентуацій характеру

К. Леонгарда; методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса тощо.

Таким чином, оцінювання виступає важливим компонентом стандартів надання соціальних послуг, які розвиваються в Україні. Його здійснення має бути систематичним і базуватися на комплексному підході.