Докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в ’ їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

6. Обов ’ язки, передбачені частиною п ’ ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов’язки скасовуються.

7. До підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою у випадках та в порядку, передбачених цією главою.

***

1. Обов’язком слідчого судді, суду під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу є встановлення того, доводять чи не доводять надані прокурором докази три групи обставин, зокрема, обставин, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує у клопотанні слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Вказівку частини 1 коментованої статті КПК про те, що встановлення того, чи доводять ці обставини надані сторонами кримінального провадженнядокази, а отже й докази, надані стороною захисту, – підозрюваним, обвинуваченим і його захисником, слід вважати недоречністю.

2. Доведеність чи недоведеність обставин кожної із наведених трьох груп та у їх поєднанні закон визначає критеріями для постановлення слідчим суддею, судом ухвали по суті поданого клопотання про обрання запобіжного заходу, а саме:

1) слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК;

2) слідчий суддя, суд має право зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, але не доведе обставини, передбачені п. 2 та 3 ч. 1 ст. 194 КПК;

3) якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1 та 2 ч. 1 ст. 194 КПК, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого ті обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання;

4) якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, передбачених п. 1–9 ч. 5 ст. 194 КПК, необхідність покладання яких була доведена прокурором;

5) слідчий суддя, суд має право обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до особи, зазначеної у п. 1, 2, 3, 4, 5 та 6 ч. 2 ст. 183 КПК, та одночасно вирішити питання про розмір застави у відповідності з положеннями ч. 3 та 4 ст. 183 КПК, якщо при розгляді клопотання про обрання цього запобіжного заходу прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК.

3. При обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого одного або кількох обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, слідчий суддя, суд зобов’язаний в ухвалі вказати, на який строк в межах двох місяців покладається такий обов’язок чи обов’язки. У разі необхідності цей строк може бути продовжений, за клопотанням прокурора в такому ж порядку, як і строк тримання під вартою (ст. 199 КПК). Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов’язки скасовуються, а в частині обраного запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, – продовжує свою дію.

Стаття 195. Застосування електронних засобів контролю

1. Застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

2. Електронні засоби контролю можуть застосовуватися:

1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов’язок;

2) працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

3. Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України.

4. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров’я особи, яка їх використовує.

5. Слідчий, працівник органу внутрішніх справ перед застосуванням електронного засобу контролю зобов’язаний під розпис роз ’ яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

6. Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов’язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

***

1. Носіння електронного засобу контролю є одним з додаткових обов’язків, який може бути покладений на підозрюваного, обвинуваченого ухвалою слідчого судді, суду при обранні до нього запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою. Він застосовується з метою ефективного контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого шляхом фіксації місця його перебування, зокрема, з метою контролю за виконанням ним умов та обов’язків домашнього арешту як запобіжного заходу, дотриманням інших додаткових обов’язків, передбачених п. 1–8 ч. 5 ст. 194 КПК (не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом тощо), оскільки згідно із законом застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі особи пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження і має бути захищеним від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби здійснити такі дії.

2. Електронні засоби контролю на підставі ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою, окрім домашнього арешту, можуть застосовуватися слідчим, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, а також працівниками органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого, але лише при виконанні цим органом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

3. Електронні засоби контролю повинні застосовуватися згідно з вимогами КПК та положення «Про порядок застосування електронних засобів контролю», розробку та затвердження якого відповідно до Перехідних положень КПК (п. 23) рекомендовано здійснити Міністерству внутрішніх справ України, зокрема, з дотриманням прав, свобод і законних інтересів особи та гарантій їх забезпечення, передбачених ч. 4, 5 коментованої статті КПК.

4. Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії, розцінене законом як невиконання обов’язків, покладених слідчим суддею, судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту, дають право прокурору, слідчому за погодженням з прокурором звернутися з клопотанням до слідчого судді, суду про зміну підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу на більш суворий або покладення на нього додаткових обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК.

5. Згідно з абз. 7 ч. 1 Прикінцевих положень КПК ст. 195 КПК вводиться в дію з дня набрання чинності затвердженого Міністерством внутрішніх справ України положення «Про порядок застосування електронних засобів контролю».

Стаття 196. Ухвала про застосування запобіжних заходів

1. В ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про:

1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа;

2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;

3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м ’ яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу;

4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;

5) запобіжний захід, який застосовується.

2. В ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов ’ язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов ’ язки, передбачені частиною п ’ ятою статті 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.

3. В ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту зазначається точна адреса житла, яке підозрюваному, обвинуваченому забороняється залишати.

4. Слідчий суддя, суд зобов ’ язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.

5. Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення.

***

1. Частина 1 коментованої статі регламентує форму і зміст ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжних заходів. Вона складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної, резолютивної та має містити усі передбачені законом реквізити.

2. У вступній частині ухвали зазначаються: 1) найменування суду, прізвище та ініціали слідчого судді, судді (суддів); 2) дата і місце її постановлення; 3) прізвище, ініціали та посада прокурора і прізвище та ініціали захисника; 4) прізвище, ім’я, по батькові підозрюваного, обвинуваченого, щодо якого постановляється ухвала про обрання запобіжного заходу.

3. В описовій частині ухвали наводяться доведені прокурором в судовому засіданні: 1) кримінальне правопорушення (його суть і правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; 2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК; 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

4. Мотивувальна частина ухвали зводиться до посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини, і до наведення мотивів неврахування інших доказів.

5. В резолютивній частині ухвали в усіх випадках зазначається: 1) запобіжний захід, який застосовується; 2) в ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, додатково зазначаються конкретні обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених КПК, строк, на який їх покладено; 3) в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту додатково зазначається точна адреса житла, яке підозрюваному, обвинуваченому забороняється залишати, а також орган внутрішніх справ, якому ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання (ч. 3 ст. 181 КПК); 4) в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту додатково зазначається дата закінчення її дії у межах передбачених КПК строків.

6. Ухвала підписується слідчим суддею, суддею (суддями), який її постановив.

7. Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення в тому числі для того, щоб він мав змогу предметно підготувати клопотання про зміну запобіжного заходу (ст. 201 КПК).

Стаття 197. Строк дії ухвали про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою

1. Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

2. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, – з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

3. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

1) шести місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

2) дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

***

1. Тримання під вартою як запобіжний захід застосовується до особи, яка відповідно до принципу презумпції невинуватості ще не визнана винною у вчиненні злочину. Тому таке тримання її під вартою повинно бути якомога коротшим.

2. При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд в ухвалі зобов’язаний вказати дату закінчення її дії в межах строку, передбаченого законом. Коментована стаття КПК встановлює, що за загальним правилом строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч. 1).

3. На досудовому провадженні за наявності передбачених законом для цього підстав і в установленому законом порядку визначений в ухвалі строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею лише в межах строку досудового розслідування, тобто з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру до направлення до суду обвинувального акта (п. 5 ч. 1 ст. 3, ст. 219 КПК). При цьому сукупний строк тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою під час досудового розслідування не повинен перевищувати: 1) шести місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; 2) дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких і особливо тяжких злочинів (ч. 3).

4. Строк тримання під вартою згідно із законом обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, – з моменту затримання, тобто з моменту, коли він силою або через підкорення наказу змушений був залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК). Очевидно, що в строк тримання під вартою слід зараховувати також час з моменту фактичного затримання особи «кожним» до моменту доставлення її до уповноваженої службової особи (ч. 3 ст. 207 КПК).

5. У строк тримання під вартою в усіх випадках включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи (ч. 3 ст. 242 КПК), а у разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше (ч. 2).

Стаття 198. Значення висновків, що містяться в ухвалі про застосування запобіжних заходів

1. Висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.

***

Коментована стаття встановлює важливу гарантію незалежності і неупередженості суду (ч. 1 ст. 21 КПК), самостійності у своїй процесуальній діяльності прокурора (ч. 1 ст. 36 КПК) та слідчого (ч. 5 ст. 40 КПК), яка полягає у тому, що висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення (не мають прийматися без доведення) ані для суду під час судового розгляду, ані для слідчого чи прокурора як під час цього, так і під час іншого кримінального провадження, з одного боку, а також побічно встановлює гарантію забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист (ч. 1 ст. 20 КПК), яка полягає у тому, що будь-які дані ним пояснення, зроблені твердження чи заяви, враховані слідчим суддею, судом щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не можуть бути використані на доведення його винуватості як у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, так і у будь-якому іншому кримінальному правопорушенні, з іншого.

Стаття 199. Порядок продовження строку тримання під вартою

1. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

2. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

3. Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

4. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

5. Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

***

1. Положення пункту 1 коментованої статті про те, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під варто стосується як досудового розслідування, під час якого воно подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого воно здійснюється, так і судового провадження. Під час судового розгляду з’ясування питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою також входить в обов’язки суду, незалежно від наявності клопотання прокурора (ст. 331 КПК).

2. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно містити ті ж відомості, що й клопотання про застосування запобіжних заходів (ст. 184 КПК), та додатково виклад власне обставин-підстав продовження строку тримання під вартою: 1) обставин, які свідчать про те, що заявлений у попередньому клопотанні ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, передбачені у ст. 177 КПК, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

До обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою можуть належати лише ті, які стосуються підстав підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні злочину, особи підозрюваного, обвинуваченого або які впливають на складність провадження і тим самим роблять неможливим його завершення в оптимальні строки.

3. Тягар доведення перед слідчим суддею, судом наведених обставин-підстав, що виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, закон покладає на прокурора та слідчого. У разі, коли прокурор, слідчий не впорається з цим тягарем, слідчий суддя, суд зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою.

Стаття 200. Клопотання слідчого, прокурора про зміну запобіжного заходу

1. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання.

2. У клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які:

1) виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу;

2) існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.

3. Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність зміни запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

4. До клопотання додаються:

1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання;

2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання;

3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання.

5. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором також має право подати клопотання про дозвіл на затримання особи, яке розглядається слідчим суддею, судом згідно з правилами, передбаченими статтею 189 цього Кодексу.

***

1. Порядок звернення прокурора, слідчого за погодженням з прокурором до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою ст. 194 КПК, чи про зміну способу їх виконання аналогічний порядку звернення з клопотанням про застосування запобіжних заходів (див. п. 1–5 коментаря до ст. 184 КПК), але з урахуванням того, що клопотання подається про зміну уже застосованого запобіжного заходу, а це вимагає відповідного коригування його змісту.

2. Підставами для звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу закон називає: 1) нові обставини – обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; 2) нововиявлені обставини – обставини, які існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав. Тому в описово-мотивувальній частині обов’язково зазначаються вказані нові та/або нововиявлені обставини та наводяться матеріали кримінального провадження, що підтверджують дані обставини, потребу зміни на їх підставі запобіжного заходу, в тому числі потребу скасування, зміни або покладення на підозрюваного, обвинуваченого додаткових обов’язків чи зміни способу їх виконання.

3. Рішення приймається в залежності від характеру нових та/чи нововиявлених обставин, якими можуть бути: 1) обставини, пов’язані з наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК); 2) обставини, які дають підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, або навпаки, обставини, які свідчать про те, що відпали підстави вважати можливим ризик вчинення ним дій, які були підставами для обрання запобіжного заходу; 3) обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу (ст. 178 КПК) та конкретного його виду (ст.ст. 179, 180, 181, 182, 183 КПК); 4) обставини, які свідчать про невиконання чи неналежне виконання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованого до нього попереднім рішенням запобіжного заходу.

4. Клопотання може стосуватися зміни запобіжного заходу з більш м’якого на більш суворий і навпаки, про що має бути чітко зазначено в його резолютивній частині, в тому числі й стосовно скасування, зміни або покладення на підозрюваного, обвинуваченого додаткових обов’язків чи зміни способу їх виконання.

5. Про надання підозрюваному, обвинуваченому копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність зміни запобіжного заходу як заходу із забезпечення його права на захист, про характер і значення додатків до клопотання див. п. 6, 7 коментаря до ст. 184 КПК.

6. З метою приводу підозрюваного, обвинуваченого для участі в розгляді клопотання про зміну більш м’якого запобіжного заходу на тримання під вартою закон надає слідчому за погодженням з прокурором, прокурору право подати слідчому судді, суду клопотання про дозвіл на його затримання (див. коментар до ст. 188 КПК), яке розглядається згідно з правилами, передбаченими ст. 189 КПК (див. коментар до ст. 189 КПК).

Стаття 201. Клопотання підозрюваного, обвинуваченого про зміну запобіжного заходу

1. Підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

2. Копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

3. До клопотання мають бути додані:

1) копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання;

2) перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачений вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання;

3) підтвердження того, що прокурору надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання.

4. Слідчий суддя, суд зобов’язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

5. Слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.

***

1. З метою захисту прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід, закон надає йому, його захиснику право під час дії ухвали про застосування запобіжного заходу подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м’який, в тому числі про скасування чи зміну на більш м’які додаткових обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

2. Для забезпечення змагальності судового розгляду клопотання через надання можливості прокурору належним чином підготуватись до нього закон зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого, його захисника надати прокурору не пізніше ніж за три години до розгляду клопотання копію клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується і які додані до клопотання, поданого в суд, зокрема: 1) копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений, захисник обґрунтовує клопотання; 2) перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачений, захисник вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтування значення цих відомостей для вирішення питання.

3. Слідчий суддя, суд зобов’язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого, його захисника протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ст. 193 КПК) і задовільнити його, якщо прокурор не спростує доводів клопотання та наведених у ньому обставин, оскільки саме на прокурора закон покладає тягар доведення перед слідчим суддею, судом того, «що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам» (ч. 3 ст. 176 КПК). А достатніми для такого переконання вони можуть вважатися лише у разі, якщо прокурор спростує доводи клопотання сторони захисту і обставини та твердження, які у ньому наведені.

4. Залишення клопотання підозрюваного, обвинуваченого, його захисника про зміну запобіжного заходу слідчим суддею, судом без розгляду можливе лише за наявності одночасно таких двох умов: 1) у разі подання клопотання раніше тридцяти днів з дня постановлення попереднього клопотання про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу та 2) якщо у клопотанні не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.

Стаття 202. Порядок звільнення особи з-під варти

1. У разі застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно.

2. У разі застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно після надання його поручителями визначеного зобов’язання.

3. У разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий:

1) негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово;

2) негайно звільняється з-під варти та зобов’язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.

4. Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув’язнення, під вартою в якому знаходиться підозрюваний, обвинувачений, негайно здійснює розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, – прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.

З моменту звільнення з-під варти у зв’язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

5. У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

***

1. Звільнення підозрюваного, обвинуваченого, який був затриманий, з-під варти «негайно» означає, що воно має бути здійснене в момент постановлення слідчим суддею, судом ухвали про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання (ч. 1 ст. 202 КПК).

2. Звільнення підозрюваного, обвинуваченого, який був затриманий, з-під варти «негайно» після надання його поручителем визначеного зобов’язання означає, що воно має бути здійснене після постановлення слідчим суддею, судом до нього поруки, але в момент надання поручителем (останнім поручителем, якщо їх кілька) слідчому судді, суду визначеного ним зобов’язання (ч. 2 ст. 202 КПК).

3. Звільнення підозрюваного, обвинуваченого, який був затриманий, з-під варти «негайно» у разі застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту означає: а) якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово, – в момент доставлення його до визначеного в ухвалі слідчого судді, суду житла як місця проживання; б) якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби, – в момент постановлення слідчим суддею, судом відповідної ухвали.

4. Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише у разі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув’язнення, в якому знаходиться підозрюваний, обвинувачений, негайно здійснює розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, прокурора, слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, – прокурора і суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня. З моменту звільнення з-під варти у зв’язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Особи, які звільняються з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув’язнення безоплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їм видаються грошова допомога і одяг (ч. 9 ст. 2 Закону України «Про попереднє ув’язнення») (ч. 4 ст. 202 КПК).

5. У разі: 1) постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, або 2) про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або 3) його заміну на інший запобіжний захід, або 4) про звільнення позбавленої свободи особи, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи (ч. 3 ст. 206 КПК), або 5) закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою, – підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 5 ст. 202 КПК).

Стаття 203. Негайне припинення дії запобіжних заходів

1. Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

***

Ухвала слідчого судді, суду про обрання будь-якого запобіжного заходу припиняє свою дію негайно: 1) в момент закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу; 2) в момент проголошення виправдувального вироку (ст. 376 КПК); 3) в момент набрання законної сили постановленого (ухваленого) компетентним органом процесуального рішення про закриття кримінального провадження (ст.ст. 284, 288, п. 2 ч. 2 ст. 314, ч. 6 ст. 340, ст. 417, п. 3 ч. 1 ст. 435 КПК).

Стаття 204. Заборона затримання без дозволу слідчого судді, суду

1. Якщо до підозрюваного, обвинуваченого застосовано запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою, він не може бути затриманий без дозволу слідчого судді, суду у зв’язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні.

***

Коментована стаття формулює категоричну заборону затримувати без дозволу слідчого судді, суду підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосований запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою, у зв’язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні. Винятки складають випадки, передбачені ч. 2 ст. 208 КПК.

Стаття 205. Виконання ухвали щодо обрання запобіжного заходу

1. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

***

1. Негайне після її оголошення виконання ухвали слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу означає термінове виконання, без затримки, відразу.

2. Виконання ухвали щодо обрання запобіжного заходу як негайно слід розглядати в контексті виду обраного запобіжного заходу, порядку його виконання та фактичних обставин процесуальної ситуації, пов’язаної з виконанням ухвали. Наприклад, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання із-за специфіки даного запобіжного заходу виконується відразу ж після її оголошення. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту починає виконуватися з моменту її отримання органом внутрішніх справ та постановки на облік особи, щодо якої застосований цей запобіжний захід і т. п.

Стаття 206. Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини

1. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

2. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтованупідозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

3. Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

4. Якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання.

5. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов’язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:

1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

2) неперевищення граничного строку тримання під вартою;

3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.

6. Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

7. Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.

8. Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

9. Слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

***

1. В статті 206 КПК, озаглавленій «загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини» знайшли своє кримінальне процесуальне втілення шляхи реалізації закріплених в низці міжнародно-правових актів принципи судового захисту прав людини і громадянина, затриманого або арештованого органом державної влади чи службовою особою на території, на яку розповсюджується юрисдикція національних судів.

2. Свавільне затримання або арешт визнані грубим порушенням прав людини. В Загальній декларації прав людини, прийнятій 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН, говориться: «Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання» (ст. 9). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1966 р. і ратифікований СРСР та Україною у 1973 р. містить такі положення: «Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом» (ст. 9); «3. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується: … b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим системою держави, і розвивати можливості такого захисту».

3. Положеннями частини 1 коментованої статті КПК про те, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, що тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи, тепер в Україні кожному підданому арешту, триманню під вартою забезпечено право на правовий захист компетентною судовою владою, – слідчим суддею, процесуальні форми якого виписані в ч. 2–9 даної статті КПК.

4. Визначальним у захисті слідчим суддею прав особи, яка на сумнівних підставах позбавлена свободи (ч. 2, 3, 4 ст. 206 КПК), щодо якої є дані про застосування насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (ч. 5, 6, 7, 8 ст. 206 КПК), яка потребує захисту за допомогою захисника є те, що такий захист він зобов’язаний здійснювати за власною ініціативою і незалежно від наявності клопотання від такої чи іншої особи, органів державної влади чи службових осіб.

§ 2. Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду

Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду є другою і основною формою (видом) тимчасового запобіжного заходу в українському кримінальному процесі, мета якого полягає у тому, щоб перервати кримінально протиправне діяння особи, попередити її уникнення від слідства і суду, запобігти фальсифікації нею доказів та іншим спробам завадити кримінальному провадженню.