Стаття 180. Особиста порука

1. Особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

2. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

3. Поручителю роз’яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов’язань та порядок реалізації такого права.

4. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов’язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.

5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:

1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання, – від двох до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, – від п’яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, – від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, – від двадцяти до п’ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

6. Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, – прокурор.

***

1. Особиста порука як запобіжний захід застосовується з метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його своєчасної участі в кримінальному провадженні. Вона обирається за наявності загальних підстав (ст. 177 КПК), і, крім того, – особливих підстав, передбачених коментованою статтею.

2. Особиста порука основана на довірі до поручителя з боку слідчого судді, суду, яка, в свою чергу, ґрунтується на особливих моральних якостях поручителя, його авторитеті, в тому числі для підозрюваного, обвинуваченого, що робить можливим для поручителя забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та, за необхідності, доставку його до органу розслідування чи в суд на першу вимогу.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу зводиться до: а) подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором мотивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання даного запобіжного заходу та доказів на підтвердження його обрання; б) роз’яснення слідчим суддею, судом поручителю, який виявив ініціативу або дав згоду бути ним, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки поручителя і наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов’язань та порядок реалізації такого права; в) постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання як запобіжного заходу особистої поруки із зазначенням у ній зобов’язань підозрюваного, обвинуваченого, в тому числі одного або кількох із тих, що передбачені у ч. 5 ст. 194 КПК, зобов’язань і прав поручителя, ознайомлення їх з ухвалою та роз’яснення наслідків відмови від поручительства чи його скасування; г) надання поручителем слідчому судді, суду письмового зобов’язання про виконання ним обов’язків на виконання особистої поруки.

4. Кількість поручителів законом не обмежена. Її визначає слідчий суддя, суд, керуючись критерієм достатності для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Ним може бути й одна особа, яка, як вказано в законі, заслуговує у слідчого судді, суду на особливу довіру.

5. Поручитель може відмовитись від поручительства в будь-який час з будь-яких мотивів, але лише до того, як виникнуть підстави, які тягнуть за собою його особисту відповідальність. При добровільній відмові від поручительства поручитель зобов’язаний доставити підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду, який здійснює провадження у справі, для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.

6. Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку на стадії досудового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває справа, а якщо справа перебуває у провадженні суду, – прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.

Стаття 181. Домашній арешт

1. Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

2. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

3. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

4. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

5. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю.

6. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

***

1. Домашній арешт як запобіжний захід полягає в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого шляхом його ізоляції в житлі через заборону залишати житло цілодобово або у певний період доби. Його може бути застосовано лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

2. Під житлом у значенні, що використовується в коментованій статті, треба розуміти: а) будинок приватної форми власності з усіма приміщеннями, в яких постійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, включаючи приміщення, не призначені для проживання, але які є складовою будинку; б) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується підозрюваним, обвинуваченим для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі з необхідними для проживання приміщеннями тощо); в) будь-яке інше приміщення або забудова, у яких постійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для постійного або тимчасового проживання.

3. Режим ізоляції підозрюваного, обвинуваченого в межах житла включає лише ізоляцію на визначений час: цілодобово або на певний період, наприклад з 22 години до 6 години ранку. Можливість встановлення інших обмежень при домашньому арешті в законі не передбачено. Але на підозрюваного, обвинуваченого при обранні до нього даного запобіжного заходу, як такого, що не пов’язаний з триманням під вартою, може бути покладено один або кілька обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК.

4. Процесуальний порядок застосування даного запобіжного заходу зводиться до: а) подання слідчим, за погодженням з прокурором, прокурором мотивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та доказів на підтвердження його подання; б) постановлення слідчим суддею, судом за результатами розгляду клопотання мотивованої ухвали про застосування до підозрюваного, обвинуваченого домашнього арешту з точним визначенням у ній житла, в якому він буде ізольований і у якому часовому режимі, та роз’ясненням йому суті домашнього арешту і наслідків його недотримання; в) направлення ухвали для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого; г) повідомлення органу внутрішніх справ слідчому судді, суду про взяття особи на облік.

5. Контроль за дотриманням підозрюваним, обвинуваченим умов домашнього арешту покладений на орган внутрішніх справ шляхом здійснення його працівниками процесуальних заходів, передбачених частиною 5 коментованої статті.

6. Строк домашнього арешту як запобіжного заходу, обраного за ухвалою слідчого судді, обмежений двома місяцями. Його продовження до шести місяців можливе лише у разі необхідності за клопотанням прокурора, в межах строку досудового розслідування і в тому ж порядку, що й продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК). По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.