Теорія і практика економічної системи соціалізму

Людство ще з давніх-давен жило мріями про справедливий соціальний устрій суспільства. Вони знайшли яскраве виявлен­ня у вченнях соціалістів-утопістів: А.Сен-Сімона, Ш. Фур'є, Р. Оуена, М. Чернишевського, О. Герцена. Критикуючи недоліки того капіталістичного світу, в якому жили, вони пов'язу­вали свої думки про майбутнє із суспільним (а не приватним) веденням господарства і колективізмом. На вищій стадії роз­витку капіталізму з'явились наукові соціалістичні теорії. Зок­рема К. Маркса та Ф. Енгельса, які, на їх погляд, обґрунтували необхідність переходу до нового ладу — соціалізму. Соціалізм розглядався як суспільство, в якому влада належить трудящим, приватна власність замінена суспільною власністю, знищена експлуатація (економічний гніт) людини людиною і відноси­ни між людьми виступають як відносини співробітництва членів єдиної трудової асоціації. У ньому економічний розви­ток підпорядкований не інтересам приватних власників, їхній наживі, а задоволенню потреб суспільства і всебічному розвит­ку кожного його члена: відповідно анархія виробництва в мас­штабі суспільства замінюється на суспільно-планомірне регу­лювання.

Основними працями, в яких обґрунтовано перехід від капі­талізму до соціалізму та економічна суть останнього, були "Ка­пітал" К. Маркса, його ж "Критика Готської програми", Ф. Енгельса "Анти-Дюрінг", В. Леніна — "Імперіалізм як вища стадія капіталізму", "Держава і революція", "Про кооперацію", "Економіка і політика в епоху диктатури пролетаріату", "Про продовольчий податок", "Чергові завдання Радянської влади" та інші.

Основні положення теорії соціалізму такі.

У капіталізмі на його вищій стадії формуються об'єктивні та суб'єктивні передумови переходу до соціалізму. Такими пе­редумовами є:

• високий рівень розвитку продуктивних сил;

• суспільний характер крупного машинного виробництва;

• надзвичайне загострення основної економічної супе­речності капіталізму — між суспільним характером ви­робництва і приватною формою привласнення його результатів;

• наявність революційного робітничого класу на чолі із своєю партією.

Між капіталізмом і соціалізмом існує так званий пере­хідний період. Суть його зводиться до заміни приватної влас­ності на суспільну на основні засоби виробництва та перехід до планомірної організації суспільного виробництва замість сти­хійної. Політичний лад перехідного періоду дістав назву епохи диктатури пролетаріату. Теорія перехідного періоду передба­чала багатоукладність і різноманітність форм господарювання. Згідно з цим вченням типовими для перехідного періоду є три основні форми суспільного господарства: 1) соціалістичний, що виникає внаслідок революційних перетворень у відносинах власності; 2) приватнокапіталістичний, який залишається від попереднього ладу, але змушений бути заміненим на соціалі­стичний; 3) дрібнотоварний. Крім них можуть мати місце пат­ріархальний і державний капіталізм. У СРСР, в тому числі і в Україні, в період так званого Непу існували всі п'ять економіч­них укладів.

При соціалізмі, як нижчій фазі комуністичного ладу, ще зберігається товарність суспільного виробництва та гроші (тобто товарно-грошові відносини). Однак вони вживаються, співіснують із відносинами планомірності. Тобто товарно-грошові відносини мають планомірний характер що вияв­ляється в свідомому використані суспільством і його членами економічних законів товарного виробництва, і, насамперед, вартості.

Кінцевою метою суспільного виробництва є не прибуток, а задоволення зростаючих особистих та суспільних потреб. На підприємствах поєднання інтересів суспільства, колективу та особи виявлялось у так званому господарському розрахунку, який приходить на зміну комерційного розрахунку, який приходить на зміну капіталістичному господарюванню.

Соціалізму притаманні дві форми розподілу частини про­дукту, призначеної для споживання: а) розподіл за працею; б) суспільні фонди споживання. Визнавалось існування зако­ну розподілу за працею.

Стихійна організація виробництва в масштабі суспільства замінюється на його планомірну організацію.

Побудова соціалізму була оголошена в країнах, де при владі стояли комуністичні партії, зокрема в СРСР, Угорщині, Східній Німеччині (НДР), Чехословаччині, Польщі, Румунії, Болгарії, Албанії, Югославії, Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, в Монголії та на Кубі. Економічно більшість з них була інтегрована в Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Однак практика соціалістичного господарювання в 1917 — 1990 рр. XX ст. виявила суттєві відхилення від теоретичних поло­жень, що призвело до кризи та розпаду світової системи соціа­лізму. Насамперед, це знайшло вияв у тому, що соціалізм виявив­ся саме командно-адміністративною, тоталітарною економічною системою.

Основні причини цього можна звести до переліченого ниж­че. Соціалізм будували країни з відносно низьким рівнем про­дуктивних сил (порівняно з розвинутими капіталістичними країнами).

Стартовою складовою було обрано політичну (соціалістич­ну) революцію, внаслідок якої націоналізація крупних підприємств здійснювалась шляхом конфіскації приватної власності, що вилилось в тотальному одержавленні економі­ки і призвело до відчуження виробника від засобів виробниц­тва і результатів праці; монополізм корпорацій замінено на монополізм державного органу управління, який не несе ма­теріальної відповідальності за результати виробничо-фінан­сової діяльності підпорядкованих підприємств, галузей і на­родного господарства в цілому і не заінтересований у розвит­ку, технічному удосконаленні виробництва, в забезпеченні оптимальної, орієнтованої на задоволення потреб населення, структури економіки.

Індустріалізація як форма створення крупного машинно­го виробництва здійснювалась (особливо в СРСР) в умовах жахливого насильства, величезних людських жертв, грубого порушення комплексного збалансованого розвитку всіх га­лузей народного господарства.

У жертву індустріалізації, зокрема розвитку військової промисловості, були принесені сільське господарство, легка і харчова промисловість, екологія.

Унаслідок цих та інших причин, виявилось, що модель суспільства, яка ґрунтується на тотальному одержавленні економіки, неспроможна дати високих економічних і соціаль­них результатів; лише насильство над закономірностями сус­пільного розвитку, навіть з найкращими намірами, є без­плідним і веде до краху суспільної системи: що й сталося на практиці.