Роль держави і профспілок у регулюванні відносин на ринку праці

Особливістю ринку праці в змішаній економіці є наявність на ньому окрім основних суб'єктів — роботодавців та найма­них працівників (покупців і продавців робочої сили) — таких суб'єктів, як держава і профспілки, які суттєво впливають на по­пит та пропозицію робочої сили. Держава як інструмент регулю­вання відносин на ринку праці використовує законодавчо вста­новлений мінімум заробітної плати. Цей мінімум, звичайно, є тією погодинною оплатою, нижче якої підприємець не має права пла­тити працівникові. Зміна рівня мінімальної заробітної плати по­винна відбивати зрушення у середній продуктивності праці та у рівні цін на продукти споживання.

Наведена таблиця містить дані про зміни мінімуму заробітної плати у США впродовж 90-х років (у доларах зразка 1996 р. за годину):

Роки
Долари/ год.	4,56	4,90	4,75	4,61	4,50	4,38	4,75	5,03

Крім гарантованого державного мінімуму, існують й інші закони, що унормовують відносини на ринку праці. Вони сто­суються таких питань, як тривалість робочого дня, оплата понаднормованих робіт і використання дитячої праці, відпусток.

Профспілки — це асоціації робітників, які створюються для захисту інтересів своїх членів. Вони є виявом неринкових сил, що впливають на визначення заробітної плати. Заробітна пла­та в тих галузях промисловості й торгівлі, де створенні проф­спілки, визначається процесом, відомим під назвою колектив­ної угоди. Це — домовленість між представниками профспілок і підприємців з питань заробітної плати та інших спірних про­блем, що стосуються відносин між найманими працівниками та наймачами. Учасники переговорів вільні у виборі схвалено­го рішення. Такі колективні угоди — це вияв неринкових сил формування заробітної плати.

Одне з головних завдань будь-якої профспілки полягає в тому, щоб бути визнаною єдиним представником робітників у 288

переговорах з адміністрацією підприємств. Як тільки проф­спілка отримує визнання, вона може представляти інтереси працівників у відносинах з адміністрацією. Ці відносини, пе­редусім, стосуються підготовки трудових контрактів. У них фіксуються права й обов'язки сторін упродовж певного часу, а саме: тривалість робочого дня, заробітна плата, а також додат­кові вигоди у формі виплат на здійснення оздоровчих програм, на відпустку, у зв'язку з виходом на пенсію тощо.

Крім того, у колективній угоді можуть обговорюватися по­рядок оскарження рішень адміністрації та переваги, що одер­жує працівник залежно від стану роботи на підприємстві. По­рядок оскарження охоплює дії, до яких може вдатись робітник, якщо він вважає, що з ним обійшлися несправедливо. Перева­ги трудового стажу враховуються у разі підвищення заробітної плати, призначення на вищу посаду або звільнення. Якщо, на­приклад, заводу необхідно звільнити частину робітників, то першими будуть звільнені ті, хто має найменший стаж роботи.

Здебільшого процес укладання колективних угод вияв­ляється успішним. Уразі, якщо переговори заходять у безвихідь, може залучатись третя сторона для допомоги у вирішенні су­перечок. Рішення може бути знайдено шляхом примирення, посередництва або арбітражу.

І Це на початку XIX ст. профспілки не відігравали у США істотної ролі, хоча мали місце спроби створити їх. Лише у 1842 р. суд визнав профспілки легальними організаціями.

Найуспішнішою із ранніх профспілок була "The Knights of Labor", організована у 1869 р. До 1886 р. вона налічувала у своє­му складі понад 700 тис. членів. Однак на початку XX ст., через розбіжності у поглядах її членів та підозри громадськості щодо незаконної діяльності, профспілка перестала існувати.

У1886 р. під керівництвом С. Гомперса виникла нова робіт­нича організація —Американська Федерація Праці (АФП). На підміну від " The Knights of Labor ", членами якої були як квалі­фіковані, так і некваліфіковані працівники, АФП об'єднувала пише кілька місцевих та національних спілок ремісників. Кількість членів АФП невпинно зростала і у 1930-х роках становила понад 3 млн членів.

У 1938 р. на основі профспілки гірників була створена конкуруюча організація, відома як Конгрес промислових профспілок (КПП). Нова промислова спілка незабаром об'єднала у своїх лавах працівників автомобільної, сталеливарної, гумовотехнічної та м'ясної галузей промисловості. Наприкінці Дру­гої світової війни профспілки переживали кризу, причиною якої, як вважалось, стало суперництво між АФП і КПП. У 1955 р. ці дві організації об'єднались і утворили АФП — КПП. У профспілках уряд вбачав один із вагомих важелів налагод­ження стану справ в економіці. Тому Конгрес США прийняв ряд законів, що сприяли зростанню чисельності та ролі проф­спілок:

• Закон Норіса — Лагардіа від 1932 р. обмежував права судів забороняти страйки, а також поклав край намірам влас­ників підприємств примушувати робітників давати обіцянки не вступати до профспілки.

• Закон Вагнера "Про трудові відносини" від 1935 р. га­рантував права робітників вступати до профспілок та брати участь у колективних трудових угодах.

• Закон "Про справедливі трудові стандарти" від 1938 р. встановлював мінімальну заробітну плату в розмірі 25 центів за годину та 50-відсоткову надбавку за нічну годину, відпрацьо­вану понад 40-годинний робочий тиждень.

Коли ж промисловість США почала висловлювати думку про те, що федеральне законодавство надало профспілкам за­надто багато прав на шкоду підприємцям, то Конгрес, щоб відновити рівновагу, схвалив такі закони:

• Закон Тафта — Хартлі " Про регулювання трудових відносин" від 1947 р., за яким Президентові надавалось право підписувати постанови, що відкладають на 80 днів страйк, який загрожує "національній безпеці чи національному доб­робуту".

• Закон Ландрума - Гріффіна "Про публічну звітність профспілок" від 1959 р. вимагав регулярних перевиборів проф­спілкових лідерів таємним голосуванням і забороняв проф­спілкам позичати велику суму грошей у касі профспілки і проф­спілкових фондах.

Кількість членів профспілок у США скоротилась з 17,7 млн осіб у 1983 р. до 16,2 млн у 1998 р. Відповідно скоротилась і ча­стина працівників, охоплених профспілковим рухом, у за­гальній їх кількості: від 20,1 % у 1983 р. до 13,9 % у 1998 р.

З приводу різкого скорочення кількості членів профспілок с різні думки:

• Підприємці, запобігаючи утворенню профспілок, самі пропонують працівникам вищу заробітну плату і кращі умови.

• Зростання сфери послуг у структурі економіки, а працівники цієї сфери традиційно виявляють меншу схильність до об'єднання у профспілки.

• Зростання кількості працівників, яких тимчасово залу­чають до роботи на певний час або як сезонних робітників. Вони не стають членами профспілок.

• Міграція капіталів до тих регіонів, де немає профспілко­вих об'єднань, зокрема, за кордон.

Хоча кількість членів профспілок та їх частина у загальній кількості працівників скоротилась, але профспілки не переста­ли відігравати помітну роль в економіці США. Наприклад, став­ки оплати та умови праці, що існують там, де є профспілки, зап­роваджуються там, де вони відсутні.

Якщо ж дискусії між державою і робітниками не дають не­обхідних узгоджених результатів, вони (підприємці чи робіт­ники) можуть ужити інших заходів для досягнення своїх цілей — адміністрація може вдатись до локауту — закриття підприєм­ства і припинення виплати заробітної плати, робітники — до страйків, пікетування, бойкотів.

22. 5. Монополії і олігополії в умовах регульованого капіталізму

Сучасна науково-технічна революція та соціальна орієнта­ція капіталістичної економіки в цілому в умовах змішаної сис­теми спричинюють певні зміни в соціально-економічній при­роді капіталістичної монополії, які зводяться до так званого "промислового планування" та "революції техноструктури" (за Гелбрейтом). Саме в розвинутій монополії найповніше вияв­ляється заміна ринкової стихії на планування.

Монопольне планування — це форма внутріфірмового узгод­ження ряду найважливіших показників і дій від початку ви­робництва до його завершення. З іншого боку, це встановлен­ня контролю над зовнішніми умовами виробництва, без якого
внутріфірмове планування було б утрудненим. Фірма повинна
знати ціни на свою продукцію, обсяг продажу конкурентів,
витрати виробництва й очікувані доходи. Таким чином, фірма має звести до мінімуму вплив ринку на свою діяльність. Цьому допомагає й держава: регулювання нею сучасного попиту, за­ходи уряду з контролю над цінами і заробітною платою, фінан­сування державою наукових досліджень і розробок допомагає монополії контролювати ціни і витрати, керувати попитом спо­живачів через рекламу.

"Промислове планування" існує тому, що розвиток техні­ки і відповідний йому характер використання часу і капіталу підривають надійність механізму ринкового регулювання економіки.

Ринок дедалі більше і більше доповнюється плануванням і це — завдяки розширенню рівня усуспільнення виробництва, що є наслідком концентрації і централізації виробництва, тоб­то зосередження останнього в руках монополій та олігополій. Завдяки цьому ліквідується або зменшується ненадійність, не­стабільність ринків тощо. Таким чином стихійність, притаман­на класичному ринку вільної конкуренції, завдяки монополіям обмежується, доповнюється, але зовсім не витісняється регу­люванням, плануванням, свідомим встановленням необхідних виробництву пропорцій.

У цілому регулювання економіки в змішаній системі мож­на розглядати з трьох боків:

• Регулювання здійснюється з боку насамперед держави завдяки її економічній політиці.

• Регулювання здійснюється з боку крупних монополій і олігополій, які володіють значною економічною силою на ринку.

• Державі значно легше здійснювати свою регулюючу функ­цію завдяки монополіям і іншим крупним підприємствам. Багатомільйонне середовище малого і середнього бізнесу є, як правило, нерегульованим або слабко регульованим з боку дер­жави.

У цілому можна вважати, що монополії і олігополії в змішаній економіці співіснують поряд з мільйонами, а й то десятками мільйонів дрібних фірм і організацій.

Наявність останніх є основою класичних ринкових відносин вільного підприємництва, наявність монополій і олігополій — основою не ринкових, не конкурентних, а свідомих відносин керованого (регульованого) підприємництва. Останнє (планування, регулювання тощо) бере на себе держава. Тому найефек­тивніше це виявляється в існуванні так званих регульованих монополій, тобто існування таких крупних об'єднань, виконан­ня функцій яких недоцільно перекладати на конкуренцію. Це стосується транспорту, зв'язку, газо- та електропостачання, ко­мунального господарства тощо.

У цілому ж слід зазначити, що в змішаній економіці відбу­вається соціалізація розвинутої корпорації, про що писали Гелбрейт та інші вчені Заходу. Під соціалізацією розуміють те, що максимальний прибуток перестає бути кінцевою ме­тою діяльності фірми. На перший план висувається задово­лення потреб на необхідному рівні всіх працівників корпо­рації.

Слід також відмітити, що монополії та олігополії в сучасній змішаній ринковій економіці відіграють провідну роль. У бага­тьох галузях США 4 найбільші фірми випускають понад 60 % продукції (міднаруда - 98 %, цигарки — 93 %, пиво — 90 %, елек­тролампи — 86 %, автобудування — 84 %, скляна тара — 84 %, домашні холодильники — 82 %, скляна промисловість — 81 %, турбіни і генератори — 79 %, літакобудування — 79 %, виробниц­тво шин — 70 %, мотоцикли і велосипеди — 65 %) (Макконелл К. Р., Брю С.Д. Економікс: принципи, проблеми і політика. Пер. з 14-гоангл. вид.- М.: Інфра-М.- 2003.- С. 568).

До найкрупніших фірм США, які відомі усьому світу, відносять: Майкрософт, Дженерал Моторе, Пепсі-Кола, Форд Моторе, Проктер енд Гембел, Філіпп Морріс, Дженерал Електрік, Макдональдс, Джілетт, Ксерокс, Боінг, АТТ. 50 % всіх необроблених алмазів світу виробляє корпорація Де Беерс у Південно-Африканській республіці.

Процес монополізації супроводиться поглинанням од­нією корпорацією інших, не лише в межах однієї країни, а й за її межами.

Американська фірма Дженерал-Моторс за п'ять років ску­пила більше десяти великих компаній і проникла в галузі аеро­космічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма Дай млер-Бенц протягом року вийшла на пер­ше місце серед промислових гігантів країни і перетворилась на величезний технологічний концерн, при цьому встановила кон­троль над провідною моторобудівною фірмою МТУ, яка випускає двигуни для літаків, танків і військових кораблів; захопила передову компанію Доньє - лідер у виробництві авіакосмічної техніки і електроніки; включила до свого складу АЕГ — одну з провідних електротехнічних фірм.

Виробники побутової техніки та електротехніки голландська компанія Роул Філіпп Електронік та корейська ЕлДжі Електронік уклали угоду про створення спільного виробництва дисплеїв для телевізорів та комп'ютерів. Об'єдналися також "пивні королі": норвезький конгломерат Оркла і датська пивна компанія Карлсберг.

Більшість монополій і олігополій входять до складу фінан­сово-промислових груп. У США - це групи Чейз, Моргана, Лімена-Голдсмена, Сакса, в Японії — Міцубісі, Міцуї, Сусімото, Даїчі-Кенгі, Фус (Див.: Політична економія: Навч. посібник/ К. Т. Кривенко та ін. За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривен­ка.- К.: КНЕУ, 2001.- С. 401 - 412).