Суперечності одержавленої економічної системи та їх загострення в соціалістичних країнах у середині 80-х років XXст

Соціалістична система господарювання, за своєю ідеальною суттю, має бути прогресивнішою, ніж капіталістична, тому що в ній зникають притаманні капіталізму суперечності. Однак практика соціалістичного господарювання довела не лише відсутність суперечностей соціалістичної економіки, а навпа­ки, виявила їх гостроту, що й призвело до необхідності заміни соціалізму на ефективнішу систему господарювання, яку сьо­годні пов'язують соціально-орієнтованою ринковою еконо­мікою.

Які ж суперечності сповна дали про себе знати, особливо на рубежі 80 — 90-х років минулого століття?

Це — непросте запитання і відповіді на нього не можуть бути однозначними. Тим більше, що й у сучасний період залишилось багато прихильників соціалістичної системи господарювання, а те, що сталось із реальним соціалізмом, пов'язують із зрадою ідеа­лам соціалізму лідерів окремих країн та партій, які стояли в цих країнах при владі. З іншого боку, критична оцінка реального со­ціалізму перетворилась фактично на його шельмування, відки­дання поряд із недоліками, помилками, зловживаннями також позитивного, що було набуте при соціалізмі. До речі, капіталістична система господарювання зуміла розумно взяти на "озб­роєння" такі окремі позитивні риси соціалізму, як планомірність у масштабі суспільства, державне регулювання економіки, роз­в'язання окремих соціальних проблем тощо.

У цілому ж можна виділити як суб'єктивні, такі об'єктивні при­чини суперечностей колишньої економічної системи соціалізму.

До суб'єктивних слід віднести невідповідність практики соц­іалістичного господарювання теорії соціалізму, намагання в пол­ітиці, пропаганді і в теорії прикрасити реальне, підмінити реаль­не бажаним тощо. Щодо економічних відносин це виявилось, насамперед, у слідуючому:

1. Підміна суспільної форми власності лише державною, і тому вся складність і багатоплановість процесу соціалістичного виробництва пов'язувалась, головним чином, із ступенем розвит­ку державної власності і підвищенням її питомої ваги.

2. Трактування положення про соціалістичну економіку як єдину "велику фабрику", у рамках якої планомірність ототож­нювалась із жорсткою централізацією управління і детальною регламентацією господарської діяльності. Разом із відкиданням економічної відокремленості підприємств і недооцінки товар­но-грошових відносин це вело до значного поширення адміні­стративно-командних методів управління, заохочувало суб­'єктивізм.

3. Система оцінки економічного розвитку ґрунтувалась на валових об'ємних показниках, які включали не лише кінце­вий результат, а й проміжний продукт. Гіпертрофоване зна­чення надавалось темпам зростання обсягу виробництва про­дукції без урахування структурних змін, якості економічного зростання, його впливу на соціальну сферу, розвиток людини. Особливості, притаманні екстенсивній формі економічного зростання, трактувались як загальні закономірності соціалі­стичного відтворення.

Подібні умови, перетворившись на стереотип економічного мислення, серйозно ускладнили перехід економіки на рейки інтенсивного розвитку, боротьбу за вищу ефективність вироб­ництва.

4. Дуже бідними відображались соціальна структура суспіль­ства, багатогранність і суперечливість економічних інтересів.

Окремі працівники і трудові колективи розглядались лише як слухняні виконавці волі вищих органів. Це неодмінно вело до недооцінки демократичних начал в управлінні економікою і суспільством у цілому. Була забута ідея соціалістичного демо­кратичного управління, більш того, вона стала сприйматися як вияв "ревізіонізму".

5. Спрощено розумілась соціально-економічна рівність, що вела до зрівнялівки в розподілі. Поступово пустила глибоке корі­ння утримансько-споживальна психологія, яка перебувала в гострій суперечності з вимогами єдності міри праці і міри спожи­вання, оплати за кінцеві результати, поглиблення соціальної спра­ведливості.

У цілому, стара система економіки, заснована на принципах централізованого планування й зверхності державної бюрокра­тичної машини, повністю себе вичерпала. Командна система ніколи не відзначалася особливою ефективністю, проте так чи інакше вона функціонувала протягом багатьох десятиліть. Не­зважаючи на те, що у повоєнний період Радянський Союз де­далі помітніше відставав від решти країн світу за рівнем життя і більшість населення перебувала у бідності, щоденне життя зали­шалось досить стабільним і глибокої кризи не виникало.

Проте у 80-х роках система перестала працювати. Одна з причин цього є цілком очевидною: запорукою ефективності командної системи був страх, несумісний з економічними і політичними свободами. Щойно реформи М. Горбачова звільни­ли населення від страху політичних переслідувань, державні за­мовлення перестали виконуватись. Система була неспроможною функціонувати самостійно, без команд згори.

До об'єктивних причин суперечностей економічної систе­ми соціалізму слід віднести низький рівень продуктивних сил і особливо гіпертрофовану структуру економіки. Величезна кількість людей працювала на економічно нежиттєздатних підприємствах і жила в економічно безперспективних регіонах.

Економіка була значною мірою переобтяжена важкою інду­стрією, орієнтована на потреби військово-промислового ком­плексу. Внаслідок цього в занепаді перебувало виробництво споживчих та експортних товарів.

Економіка СРСР, і особливо України, у величезному об­сязі виробляла сталь, електроенергію й хімікати, але водночас вона була нездатною будувати сучасне житло, випускати якісний одяг та взуття, меблі й побутову техніку, сучасні легкові авто­мобілі.

Колишня система виробництва заохочувала байдуже став­лення до стану навколишнього середовища й охорони здоро­в'я населення. Прикладами цього є Чорнобильська катастро­фа, загибель Аральського моря внаслідок екстенсивного вироб­ництва бавовни в Узбекистані. Забруднення навколишнього середовища в районах багатьох підприємств важкої промисло­вості досягло жахливих обсягів, а у певних вугледобувних регіо­нах середня тривалість життя становить лише 45 — 50 років.

До перелічених вище причин та суперечностей соціалістич­ного господарювання слід додати такого роду феномени, як сталінські репресії, хрущовський суб'єктивізм та брежнєвський застій.

23. 6. Загальна криза та розпад світової системи соціалізму Антикомуністичні революції 1989 р. у Східній Європі та крах соціалізму у Радянському Союзі 1991 р- не були Історично ви­падковими. Це стало закономірними результатами глибокої неспроможності реального соціалізму у духовній, політичній, науковій та економічних сферах. Крім того, соціалізм уже дав­но перебував на смертному одрі. Економічний занепад настав уже наприкінці 50-х років. У 70-х роках уряди країн Східної Європи вже зверталися за послугами до міжнародних креди­торів, намагаючись з "їхньою допомогою підтримати на плаву приречену систему. У другій половині 80-х років тим самим шляхом рушив Радянський Союз.

Як правило, політичні лідери Східної Європи та Радянсь­кого Союзу використовували всі існуючі засоби, щоб продов­жити своє перебування при владі. Коли економічна ситуація заходила у безвихідь, вони починали імпровізувати. В усьому регіоні уряди припускались перевитрат бюджету, вдавалися до істотних іноземних позичок, скорочували обсяги капітало­вкладень на користь поточного споживання, недбало ставились до економічних проблем, постійно підвищували заробітну плату з метою умиротворення незадоволення населення й одержання підтримки суспільства. Таке імпровізування не тільки не розв'я­зало головних проблем, а, навпаки, поглибило економічну кризу.

Колосальний дефіцит бюджету дедалі сильніше розкручував інфляцію. Збільшення заробітної плати завдавало величезних збитків підприємствам, які в результаті вимагали нових і нових субсидій. Іноземні кредити нарешті виснажилися, і міжнародні кредитори почали вимагати повернення значних зовнішніх боргів.