Державне регулювання економіки, його функції та методи

Роль держави в ринковій економіці змішаного типу зводиться до виконання нею таких основних функцій:

1. Розробка, ухвалення й організаційне забезпечення вико­нання положень господарського законодавства (правова основа підприємництва, оподаткування, банківська система тощо).

2. Забезпечення умов нормальної роботи ринкового меха­нізму (демонополізація економіки, антиінфляційна політика, підтримка державних фінансів у бездефіцитному стані, стабільність грошового обігу і т. д.).

3. Забезпечення розв'язання економічних проблем, які рин­ковий механізм вирішити неспроможний, або розв'язує їх не до­сить ефективно (економічні, соціально-економічні, проблема справедливого розподілу доходів, НТП, структурні зрушення в економіці, міжнародний поділ праці тощо).

Система державного регулювання економіки охоплює цілу систему впливу на соціально-економічні процеси. Ця система включає певні методи й регулятори, за допомогою яких здійснюється цей вплив.

Регулювання — це система централізованих заходів, які про­водить держава з метою утримання економічної системи в да­ному стані або забезпечення її розвитку на перспективу. Роз­різняють короткострокове, або поточне, й довгострокове ре­рулювання.

Короткострокове регулювання — це комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом'якшення наслідків економічних криз, згладжування циклічного характе­ру розвитку економіки в цілому. Характерною рисою короткост­рокового регулювання є те, що воно являє собою оперативне реа­гування на виникнення і розвиток кризових явищ, а тому зазда­легідь не планується.

Безпосередніми об'єктами поточного регулювання є попит і пропозиція, тобто вплив на них за допомогою певних еконо­мічних інструментів, які перебувають у розпорядженні держа­ви: політика прискореної амортизації, субсидії, державна до­помога окремим фірмам та галузям, державне регулювання норми процента, державна закупівля продукції тощо.

Довгострокове державне регулювання здійснюється у формі економічного програмування. На сьогодні це найбільш розвинута й поширена форма державного втручання в еконо­міку й соціальні процеси. Програмування, на відміну від по­точного регулювання, характеризується більшою мірою узгод­женості часткової планомірності, властивої окремим госпо­дарствам (фірмам, підприємствам) із макроекономічним регулюванням відтворювальних процесів. А це означає певне скорочення сфери стихійності й зростання свідомого ціле­спрямованого впливу на економічні процеси.

Програмування може бути кон'юнктурним і структур­ним. Кон'юнктурне програмування спрямоване на регу­лювання процесу відтворення через маніпулювання гос­подарською кон'юнктурою з метою одночасного досягнен­ня макроекономічних показників: стабільності цін; сталих темпів економічного зростання; повної, з позиції капіта­лу, зайнятості; збалансованості платіжного балансу. В ос­новному кон'юнктурне програмування зводиться до впли­ву на економіку шляхом впливу на попит. З кінця 70-х років застосовуються методи, спрямовані на пожвавлення пропозиції, в тому числі пов'язані із оподаткуванням підприємницького сектору, регулювання ставок кредиту, ціноутворення тощо.

Структурне програмування являє собою кон'юнктурне, до­повнене програмами економічного й соціального розвитку. Воно передбачає:

• наявність державного сектору в галузі виробництва або в кредитно-грошовій сфері;

• високий ступінь взаємодії приватного та державного секторів;

• значний ринок державного споживання.
Структурне програмування може бути частковим і повним.

Ч асткове програмування спрямоване на регулювання співвідношень попиту і пропозиції в окремих сферах і галузях економіки.

Повне (власне структурне) програмування передбачає зміну співвідношень різних галузей економіки.

Вищою формою впливу з боку держави на соціально-економічні процеси з метою підвищення їх ефективності є плану­вання.

Планування є формою вияву такої об'єктивної категорії, як планомірність. Це об'єктивна необхідність встановлення необхідної пропорційності в процесі функціонування різних елементів економічної системи з метою забезпечення її високої ефектив­ності.

Планування — це свідома діяльність людей, які спираються на вимоги економічних законів у процесі розробки й реалізації планових завдань розвитку економіки. Планування в масштабі суспільства спирається на високий рівень спеціалізації і кон­центрації виробництва та на державну форму власності.

Виділяють індикативне (необов'язкове, рекомендаційне) і державне (обов'язкове) планування. Найширшу форму дер­жавного регулювання економіки застосовують у країнах, які дотримуються концепції економічного дирижизму. Еконо­мічний дирижизм включає, окрім бюджетно-податкових, цінових та грошових форм впливу, індикативне плануван­ня, за допомогою якого держава впливає на економіку не методом директивних завдань, а на основі координації гос­подарської діяльності всіх їх суб'єктів та забезпечення їх інформацією про мету та пріоритети соціально-економічного розвитку країни.

Методи і форми державного регулювання залежать від конкретно-історичних та соціально-економічних умов, що існують у кожній країні.