Фінансово-монополістичний капітал. Фінансова олігархія

Сучасний капіталізм називають пануванням фінансового капіталу.

Фінансовий капітал — це банківський монополістичний ка­пітал, який об'єднався з монополістичним промисловим (ви­робничим) капіталом.

Якщо для домонополістичної стадії капіталізму характерним було відокремлення від промислового капіталу його функціо­нальних форм — торгового, позичкового капіталу, то на моно­полістичній стадії спостерігається зворотний процес — об'єднан­ня різних форм капіталу в рамках єдиної системи фінансового капіталу. Зрощення банківського і промислового монополістич­ного капіталів можна трактувати у вузькому і широкому ро­зумінні. У вузькому — це безпосереднє об'єднання банківських і промислових капіталів у рамках єдиної організації під єдиним капіталом. У широкому розумінні —зрощення являє собою тісне переплетіння капіталів банківських і промислових підприємств, встановлення між ними міцних кредитних відносин і інших зв'язків.

В умовах домонополістичного капіталізму зв'язки банків і промислових підприємств не відзначались значною стабільністю, оскільки вибір кредитора або позичальника визначався на основі вільної конкуренції. Рівень концентрації банківського (грошо­вого) капіталу в окремих банках був відносно низьким. Позич­ковий капітал відігравав скромну роль агента промислового капі­талу і був лише його відокремленою частиною.

Крупним підприємствам на монополістичній стадії стали необхідними значні суми грошей, які могли надати лише крупні кредитори, тобто крупні банки. Таким чином виникла концен­трація банківського капіталу, на місце дрібних вузькоспеціалізованих банків прийшли банківські монополії.

Завдяки цьому змінилась роль банків. Із простих посеред­ників, що обслуговували промисловий капітал, вони перетво­рились на всесильних господарів, на розрахунково-кредитні центри національних економік, які значною мірою впливають на спрямованість господарського розвитку промислових та інших корпорацій.

Сучасні банки дедалі частіше стають універсальними кредит­ними комплексами, які можуть вести справу як із підприємства­ми, так із індивідуальними вкладниками.

Основою відносин банківських установ з небанківськими
є, звичайно, кредит. Однак кредитні відносини стали обслу­говувати багатомільйонні витрати урядів, оплачувати рахун­ки десятків і сотень тисяч підприємств, сотень тисяч фізич­них осіб.

Банки фінансують закупівлю товарів і цим самим сприяють прискоренню обігу матеріальних цінностей. Широкого розвит­ку набув фінансовий лізинг, тобто фінансування банками орен­ди обладнання (особливо нової дорогої техніки).

Банки повернулись обличчям до дрібних позичальників, кредитування населення, малого бізнесу.

Окрім кредитних відносин, між промисловими і банківсь­кими підприємствами існують відносини, що забезпечують фактично панування фінансового капіталу, а саме:

1) особиста унія — взаємне володіння банківським і промис­ловим капіталом. В управління промислових підприємств вхо­дять управлінці банків, одночасно - в управління банків вхо­дять управлінці промислових підприємств;

2) система участі - коли фірми намагаються володіти конт­рольним пакетом акцій. Завдяки системі участі товариство-мати із власним капіталом у 10 млн доларів може тримати під контролем капітал дочірніх підприємств загальною сумою в 100 млн доларів й більше. Багатоступінчаста система володіння крупними пакетами акцій дає змогу створити фінансову за­лежність цілих сфер економіки. Розвиток системи участі при­водить до прямого зрощення банківських і промислових капі­талів (див. мал. 21. 1).