Економічна тактика перехідного періоду

У цьому питанні йдеться про конкретні кроки української влади на шляху побудови нової економічної системи в перші роки незалежності. Тут варто звернути увагу на те, що загострення політичної боротьби всередині країни створило ґрунт для тінізації економіки. Окрім того, захоплення порадами західних міжнародних фінансових організацій не сприяло усуненню кризових ситуацій. У сукупності це робило тактичні заходи влади малоефективними, а нерідко й згубними для інтересів України.
Проблеми та труднощі перехідного періоду України породжувалися різними причинами політичного, економічного й соціального характеру. Серед політичних причин найбільш руйнівною була політична нестабільність. Суспільство розкололось на соціалістичних консерваторів і демократичних реформаторів. Їх непримиренна боротьба заважала стабілізації суспільства й законодавчому процесу. Сюди ж слід віднести й те, що до влади прийшли люди, які хотіли побудувати світле майбутнє, але як будувати не знали, бо не мали досвіду державного будівництва.

Поки між собою воювали «праві» та «ліві», тіньову владу фактично захопили треті сили. Вони кримінальними методами поступово прибрали до рук національне багатство України.

Основні економічні причини наших невдач такі.

Антинародний метод роздержавлення усуспільненої радянської економіки. Чубайсівська ваучеризація перетворила процес приватизації на «прихватизацію». Власниками об’єктів національної економіки, що створювалася потом і кров’ю українського народу, умить стали спритні шахраї та кримінальні елементи. Якщо Рокфеллери й Форди йшли до свого першого мільярда доларів століттями, то «нові українці», що величають себе національною елітою, одержали свої мільярди внаслідок кримінального перерозподілу всього лиш за кілька років.

Взірцем економічних перетворень наша по суті антиукраїнська влада взяла схему життя США, які еволюціонують за умовах політичної та економічної стабільності від класичного капіталізму до соціалізованого суспільства, на яке працює півсвіту. Стандарти американського життя ніяк не могли вписатися у кризову ситуацію України.

Рекомендації та вимоги міжнародних економічних і фінансових інституцій фактично поглиблювали кризу, знищуючи власне виробництво та внутрішній ринок України. Чого варті наполягання Міжнародного Валютного Фонду і Світового банку про лібералізацію цін і підвищення плати за комунальні послуги при зростанні заборгованості з зарплати й пенсій, що призвело до стрімкого зубожіння народу?

Цьому сприяла також інфляційна схема реформування.

Про цю схему Дж. Сакс пише: «… висока інфляція, що супроводжується всеохопним і хаотичним перерозподілом доходів і достатку здатна підірвати суспільний устрій». Наприкінці Першої світової війни Д.М.Кейнс писав у своїй праці «Економічні наслідки Версальського миру»: «Не існує більш вправного і надійного способу зміни існуючих основ суспільства, ніж дестабілізація валюти. У цей процес втягуються всі приховані руйнівні сили економічного закону, причому робиться це так, що жодна людина з мільйона не здатна їх розпізнати».

Ще однією вирішальною помилкою був повний відхід держави від управління економікою. Історія свідчить, що завжди в екстремальних умовах — війни, стихійні лиха, кризи, соціальні потрясіння — держава посилювала свій контроль за економікою. В Україні ж навпаки: держава втратила контроль за розвитком стратегічних галузей, насамперед галузей паливно-енергетичного комплексу, за використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за зарплатою й виробництвом, за рухом цін, тарифів, процентної ставки, за грошовим обігом. Це значно поглибило кризу, посилило стихію ринкових інституцій і майнове розшарування населення на бідних і багатих.