Методологічні підходи щодо включення інституціональних факторів в економічну систему

Методологічно проблема врахування духовних, морально-етичних, соціально-культурних факторів у системі економічних відносин вирішується в межах інституціональної теорії, на підставі таких основ.

По-перше, класична політекономія вивчала винятково раціональні, матеріалізовані (уречевлені) відносини, в межах яких індивід існував у міру його раціонального функціонування на ринку — як «економічна людина».

Традиційно складові процесу суспільного виробництва визначалися як речі — засоби праці, речі — предмети праці, суб’єкти, речі — продукти праці. Суб’єкт праці включався в економічний процес у своєрідній матеріальній, предметній, речовій формі — або як розмовляючий засіб праці, або як товар — робоча сила, втілена в здатності людини до праці. Відповідно, і виробничі відносини не могли бути нічим іншим, окрім відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних продуктів, речей.

Звичайно, людина ніколи не відігравала роль лише агента виробничих відносин та елемента продуктивних сил. Вона завжди була «соціальною» — здатною любити, дружити, творити. Але панівним типом людини була економічна (у широкому розумінні — носієм соціально-економічної ролі) людина, завершеним образом якої став hоmо есоnоmісиs.

У зв’язку з цим, на нашу думку, неправомірно говорити про «первинність» виробничо-економічних відносин, про «базис» та «надбудову». В економічному досліджені можна сконцентруватися на певному типі факторів чи взаємодій та починати з них як з вихідного пункту аналізу (зокрема, і із суспільного виробництва). То можуть бути, наприклад, духовні або соціально-культурні фактори, широка соціально-технологічна, чи етико-економічна сторона проблеми.

Найважливіша властивість суспільства — бути об’єктно-суб’єктною системою — може трактуватися по-різному. У класичній теорії економічна система розглядалася як об’єктивна, базисна структура суспільства, а соціально-політична сфера отримувала статус суб’єктної структури. В інституціональній економіці об’єктивно необхідне ототожнювалося з системністю, яка формувалася суспільними інститутами, що охоплювали всі ланки життєдіяльності суспільства як дещо єдине, цілісне.

На відміну від неокласичної доктрини, яка розглядає економічну систему як механістичну спільність ізольованих один від одного індивідів («атомізм») та виводить властивості системи на підставі властивостей її складових елементів (індивідів), інституціоналісти наполягають на важливості зв’язків між елементами у формуванні властивостей як самих елементів, так і системи в цілому. Цей підхід, що визначається поняттям «холізм» (цілісність) або «органіцизм», означає переважання соціальних відносин над психофізичними якостями індивідів, що визначає сутнісні властивості економічної системи. «Органічний» підхід поділяли також деякі представники класичної школи, але в жодного з них, крім К.Маркса, ця ідея не займала центрального місця. Зростання суспільного багатства, обмін, розподіл та споживання матеріальних благ пояснювались переважно з позицій інтересів та преференцій ізольованого індивіда (або домогосподарства). Тим часом сучасна наука все більшою мірою зосереджується на вивченні взаємодії між елементами системи, додержуючись методологічного підходу, обґрунтованого теорією систем і кібернетикою.