Об’єктивні умови посилення інституціональних факторів економічного розвитку

Передусім потрібно з’ясувати положення про те, що реалії соціально-економічного життя людства свідчать, що на рубежі XXI ст. розпочався перелом, якісний стрибок у суспільних відносинах, пов’язаний з усвідомленням нової парадигми суспільного прогресу — розвитку людини, особистості з усім багатством її здатностей та потреб. Економічну людину в цьому розумінні змінює людина соціальна. Постіндустріальне суспільство знімає з неї домінуючу до цього роль — бути фактором виробництва.

Людина, за словами К.Маркса, виходить з процесу виробництва, «стає над ним», перетворюється на його контролера й регулювальника. У зв’язку з цим об’єктивно посилюється роль пост економічних, а точніше, над економічних факторів економічного розвитку — духовних, морально-етичних, соціокультурних, тощо які, у свою чергу, змінюють зміст та напрямок економічної політики. Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою проведення економічної політики. З цього погляду, доцільно дослідити основні причини тих змін у суспільному розвитку, що якісно впливають на характер економічної політики, формують її відповідно до нової домінанти соціально-економічних відносин.

По-перше, процес науково-технічної революції та, передусім, перетворення творчої праці в основний фактор соціально-економічного прогресу, обумовлює необхідність переорієнтації економіки на людину. Це є необхідною передумовою функціонування та розвитку ефективної системи соціально-економічних відносин.

По-друге, революція в продуктивних силах, які вперше за весь час існування людства переросли планетарний масштаб (як кількісно, так і якісно), містить загрозу руйнування усієї ноосфери, всієї сфери життя та розуму на Землі. Такі чинники, як наявність ядерної зброї, загальна глобалізація, світова взаємозалежність соціально-економічного, політичного та соціально-культурного розвитку людства перетворюють подібні конфлікти в загрозу виживання людства в цілому. Розуміння цих глобальних проблем потребує певного пом’якшення соціально-економічних суперечностей, орієнтації на «загальнолюдські цінності» та є важливою метою сучасного соціально-економічного й суспільного розвитку в цілому.

По-третє, загострення екологічних проблем як проблем загальносвітових, пов’язаних з необхідністю переходудо нової якості взаємовідносин людини та природи, також актуалізує завдання переорієнтації економіки на вирішення соціальних завдань.
За цих умов людина підвладна системі відносин відчуження в усіх її різновидах від «примітивного» поглинання особистості первісним суспільством та підпорядкування індивідуальності людини традицією до товарного фетишизму, уречевлення людських відносин, експлуатації та тоталітарно-бюрократичного пригнічення. У розвинутому суспільстві від людини стають відчуженими засоби виробництва, праця та її продукт, суспільство, сім’я та її власне економічне життя. Людина всім своїм єством поринає в соціальний простір відчуження — пануючих над людиною зовнішніх, незалежних та непізнаних нею суспільних сил. У цьому світі людина мислить себе вже не стільки, як особистість з певним характером, здатностями, пристрастями, скільки як функція зовнішніх, пануючих над нею сил.

Але в процесі суспільного розвитку зароджується «нова» людина, яка поступово стає внутрішнім нервом соціально-економічного прогресу. Людина, яка свідомо створює цей світ, починаючи з форм науки та мистецтва та закінчуючи соціальними революціями, стає максимально вільною — непідвладною відчуженню. Така людина максимально єдина з суспільством, вона перебуває в діалозі з усіма творцями культури, розпредмечуючи предмети їх діяльності.

По той бік цього відчуженого світу зароджується якісно інша соціальна реальність, в якій індивіди «набувають свободу в асоціації та за її допомогою» (К.Маркс). Подолання економічної необхідності, відчуження, зародження свободи — така системна якість нового суспільства. Постіндустріальне суспільство є не лише новим способом виробництва, а й новим видом соціального розвитку, що характеризується новою домінантою прогресу — «виробництво» особистості, а не речей, відносинами суб’єктів, особистостей, а не економічних «осіб-маріонеток»; спільною творчістю, діалогом, а не відчуженням.

Якісні зрушення в соціально-економічних процесах, зміна парадигми економічної теорії потребують оновлення теоретичних підходів до аналізу економічної політики. Соціалізація та гуманізація економічних відносин, відхід від економічної детермінації суспільного життя підносять значення надекономічних факторів соціального розвитку. Здійснення економічної політики, ураховуючи лише економічні, виробничі умови — масштаби індустріалізації країни, наявність відповідного науково-технічного потенціалу, рівень монополізації економіки тощо, не відповідає домінанті соціальних умов економічного розвитку та виявляється малопродуктивним.

Нині на перший план виступають такі параметри економічної політики, як урахування історичних традицій, духовного складу населення, системи ціннісних настанов, рівня правосвідомості, словом, усе те, що визначається як інституціональні складові соціально-економічної системи. Усвідомлення цих обставин й обумовило розгляд того теоретичного підґрунтя, на базі якого можна розробити адекватну умовам конкретної країни економічну політику. Розгляд інституціональних аспектів економічної політики є необхідним, оскільки саме інститути (в їх класичному розумінні як сукупність формальних та неформальних норм та правил) є тим середовищем, в якому проявляються економічні закони, саме через інститути знаходить свій вираз економічна політика. Водночас, інститути як фактори духовного, культурного, ідеологічного та політичного характеру, формують зміст економічної політики, є тим навколишнім середовищем, що активно впливає на характер економічного розвитку.

Важливість інституціонального підходу під час проведення соціально-економічних перетворень визначається тим, що він дає змогу:

- об’єктивно оцінити ідеологію, стратегію і практику українських реформ;

- проаналізувати й визначити коло суб’єктів, з якими буде пов’язано зміцнення та розвиток української державності, громадянського суспільства та цивілізованого ринку;

- поставити питання про співвідношення ринкових перетворень, ринкових реформ і тією ціннісною, економіко-правовою та організаційною основою, яка в нашому розумінні визначається як інституціональна база й інфраструктура ринкових реформ.

Інституціональні дослідження базуються на вченні про людину (екзистенціоналізм), її поведінку, мораль тощо та пов’язані з проблемами етики в економіці. Етична поведінка є продуктом певних інститутів, таких як релігія, система освіти, виховання. Неекономічні або, точніше, нематеріальні фактори в економічному механізмі мають бути визнані принаймні не менш важливими, не «вторинними», не похідними чи «надбудовними».