Напрями і пріоритети структурної політики в Україні

Провідною ланкою формування майбутньої моделі економіки України є активна й цілеспрямована структурна політика. Під час визначення її основних напрямів неможливо абстрагуватись від тієї спадщини, що залишилась нам від колишнього Радянського Союзу. Так, глибокі диспропорції народногосподарської структури, які складалися в СРСР протягом тривалого періоду, показали свій руйнівний для економіки характер уже на початку переходу до ринкових відносин в усіх країнах СНД. Зокрема, розвал на початку 90-х років і астрономічне зростання цін в Україні на товари широкого вжитку за умов лібералізації ціноутворення в основному зумовлені недостатнім розвитком другого підрозділу суспільного виробництва (групи Б), а концентрація масового безробіття (значною мірою прихованого) в окремих регіонах — їх відносно низьким рівнем економічної динаміки й вузькою спеціалізацією.

Міжнародний досвід свідчить, що навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою усунення таких глибоких диспропорцій у структурі народного господарства не відбувається автоматично під дією ринкових механізмів, а потребує втручання держави. Зокрема, після Другої світової війни в країнах Західної Європи таке втручання сформувалося до кінця 60-х років у специфічний напрям державного регулювання — структурну політику. Серед найістотніших її ознак можна назвати довгостроковий характер і спрямованість на досягнення якісних перетворень економіки в галузевому аспекті та в територіальному розміщенні продуктивних сил, а також формуванні раціональної ринкової інфраструктури.

Суть проблеми в тому, що ринкова трансформація економіки — не самоціль, а спосіб подолання нашої технологічної відсталості, структурної перебудови, підвищення добробуту населення. Досвід розвинутих країн свідчить, що 65—75% усіх інновацій відповідає потребами ринку, а безперервний інноваційний процес хоч і здійснюється відповідно до імовірнісних (стохастичних) законів, усе-таки піддається стратегічному управлінню. Інноваційна стратегія за своєю суттю — це визначення та реалізація системи конкретних цілеспрямованих заходів сприяння НТП з метою отримання істотних науково-технічних та економічних переваг, зокрема і конкурентних. Головною ланкою такої стратегії держави є відбір науково-технічних пріоритетів.

Ураховуючи перехідний характер нашої економіки, важливо оцінити реальну можливість прямого державного втручання в економіку за допомогою проведення відповідної структурної політики. Як свідчать факти, практичне здійснення такої політики викликає ряд критичних зауважень. Але тут важливо враховувати такі обставини. З одного боку, незначний і віддалений у часі ефект застосування непрямих інструментів (методів) впливу на структуру економіки викликатиме критику й генеруватиме вимоги перейти до прямого втручання. З іншого боку, пряме втручання держави в окремі сфери господарювання може дезорганізувати й без того слабкі ринкові імпульси, що потребує і подальшого розширення сфер, які перебувають під безпосереднім управлінням держави.

Разом з тим, досвід свідчить і про обмеженість впливу законів ринку на глибокі перетворення в структурі суспільного виробництва, що зумовлено рядом обставин. По-перше, тим, що від надходження сигналу про зміну суспільних потреб у даному продукті до початку реальних зрушень у виробництві проходить досить багато часу. По-друге, будь-яка структурна перебудова потребує великих коштів, а за відсутності централізованого їх нагромадження вона взагалі стає проблематичною. По-третє, як відомо, запобіжна властивість вартісного механізму обмежена.

Де проходитиме межа, яка зупинятиме прагнення держави до централізованого окреслення економічної структури, нині сказати важко через перехідний характер нашої економіки. Але те, що таку межу має бути встановлено, не підлягає сумніву. Своєрідність сучасної трансформації адміністративно-командної системи у ринкову полягає в тому, що ми вступили в довготривалу смугу соціально-політичної й економічної нестабільності. Ось чому програми економічної перебудови не можуть мати як «завужений горизонт» — 1,5—2 роки, так і невизначено тривалий строк дії, по закінченні якого є надія реалізувати сконструйовану в кабінетах влади модель чи програму.

Стосовно структурної політики нашої держави правомірно виокремити такі її пріоритети.

1. Використання всіх наявних інструментів державного підприємництва для ліквідації існуючих диспропорцій народного господарства (розриву й розвитку І і ІІ підрозділів, промисловості та сільського господарства), налагодження належної виробничої й соціальної інфраструктури, ліквідації наслідків екологічних катастроф.

2. Інтенсивна підтримка конкурентоспроможних на світовому ринку галузей і виробництв з метою зміни міжнародної спеціалізації народного господарства. Здійснення державою комплексу заходів щодо створення прозорих конкурентних взаємовідносин між учасниками ринку, підтримки виробників високоякісної продукції, стимулювання виробничої кооперації та інших зрушень інституціонального плану.

3. Пом’якшення впливу на сектори економіки, де створення ринкових відносин відбувається більш-менш динамічно (торгівля, сфера послуг, а в перспективі — виробництво й переробка сільськогосподарської сировини). Тут, як показує міжнародний досвід, достатньо створення загальних сприятливих умов для прискореного зростання податковими пільгами й усуненням селективної підтримки окремих видів виробництв.

4. Незважаючи на відсутність вірогідних даних, які б підтверджували ефективність надання субсидій окремим регіонам, уникнути їх у недалекій перспективі ми не зможемо, хоч у країнах з розвинутою ринковою економікою субсидії мають переважно соціальне навантаження.
Зрозуміло, що використання субсидій як інструменту структурної політики поставлять перед нашим суспільством питання про пошук засобів підвищення їхньої ефективності. Процес структурного зламу економіки України під дією новопосталих ринкових сил загострює соціальні проблеми (особливо тоді, коли він некерований). А це означає, що структурна перебудова від самого початку має підпорядковуватися підвищенню якості життя людей — своїй головній меті.

Недосконалість напрацьованих у країні проектів структурної перебудови, пов’язана по-перше, зі складністю та багатоаспектністю даної проблеми, по-друге, з тим, що структурні зрушення в економіці мають спиратись на міцну й розгалужену національну фінансово-економічну базу та на всебічне наукове обґрунтування.

На фоні попередніх різних державних документів, в яких не було чітко визначених способів і методів здійснення структурної перебудови економіки, правомірно звернути увагу, що в Програмі «Україна 2010» змінено концептуальні підходи до ідеології розроблення і реалізації структурної політики за умов обмежених фінансових можливостей держави. Зроблено одну з перших спроб опрацювати функціональний підхід до структурної перебудови через призму узгодження виважених економіки-технологічних рішень і пошук потрібних для їхнього забезпечення внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Але лінійного (прямого) зв’язку між структурною та інноваційною політикою в цьому загальнодержавному документі не закладено. Тому можливість реалізації економічно логічних намірів структурних трансформацій (для нашої ситуації) викликає сумнів, оскільки економічні реалії сьогодення свідчать, що підґрунтя для їх реалізації досить хитке.

Головна мета структурної політики — формування збалансованого соціально орієнтованого вітчизняного господарського комплексу на базі його багатовекторної структурної перебудови: раціональних галузевих, регіональних та інституціональних зрушень. Зміни ж, які вносились свого часу в цей процес, були частковими, некомплексними, недокорінними. Тому важливо серйозно переосмислити рівень і тенденції структурних зрушень в економіці через призму конструктивності структурної політики в Україні, оскільки конструктивної декларованої економічної стабілізації в країні ми так і не маємо.

План семінарського заняття

1. Структурна політика як умова й фактор раціоналізації процесу ринкової трансформації: НТР і структурні зрушення в економіці; сутність та складові (галузева, регіональна, інституційна) структурної політики.

2. Загальні теоретико-практичні основи і проблеми структурної політики в розвинутій та перехідній економіці: обґрунтування її мети та критеріїв пріоритетних напрямів; вибір методів і важелів (інструментів) структурного регулювання.

3. Структурна політика в Україні на етапі ринкової трансформації: основні напрями, проблеми та способи розв’язання; логіка структурної перебудови економіки.

Теми рефератів

1. Методи обґрунтування галузевої структури кінцевого попиту та його функціональних елементів (на прикладі України).

2. Концептуальне обґрунтування структурної політики, як умови і фактора раціоналізації ринкової трансформації в Україні.

3. Взаємоузгодженість складових структурної політики на сучасному етапі в Україні.

4. Аналіз змін галузевої структури економіки України за роки незалежності: тенденції, проблеми, перспективи.

Питання для обговорення

1. Складові та пріоритети структурної політики в Україні.

2. Проблеми інвестиційного забезпечення структурної політики в Україні.

3. Хід реалізації прогресивних структурних зрушень в український економіці: досягнення, проблеми, суперечності.