Методи та засоби економічної політики

Цілі економічної політики та засоби їх реалізації взаємозалежні. Цільова спрямованість економічної політики визначає засоби, які застосовуються для її реалізації. Якщо засобів не було з певних причин, то уряд не може ставити перед суспільством недосяжні цілі. Наприклад, за відсутності інвестиційних коштів (внутрішніх і зовнішніх) не можна планувати чи передбачувати високі темпи економічного зростання і відповідні збільшення надходжень до бюджету, приросту доходів населення, сукупного попиту тощо.

Слід мати на увазі, що економічні цілі та економічні інструменти не є самодостатніми величинами. Як відомо, вони обумовлені в першу чергу рівнем розвитку продуктивних сил, економічною системою суспільства та конкретним станом економіки на певний період (наприклад, криза або піднесення), а також національними відмінностями, традицією, звичаями, співвідношенням політичних сил, міжнародним становищем і т. ін. Економічні цілі складають цілу систему або множину цілей. Серед них є основні, головні чи стратегічні. Це певним чином кінцеві цілі. Усі інші цілі є менш значними, і вони служать інструментами досягнення кінцевих цілей. Тобто цілі поділяються на кінцеві, довгострокові, стратегічні, проміжні, короткострокові, тактичні.

У практиці економічної політики короткострокові цілі стали вперше застосовуватись у 30 — 40-х роках ХХ ст. з метою боротьби з циклічними кризами. Першим прикладом такого регулювання став «новий курс», який проголосив Президент США Франклін Д.Рузвельт.

Короткострокове регулювання має особливість, на яку слід звернути увагу. Воно наперед не планується, оскільки невідомі специфічні умови розвитку спаду (глибина кризи та її міжнародне поширення, характер стадії, на якій застосовуються антициклічні засоби тощо).

В Україні короткостроковим економічним регулюванням була програма боротьби з інфляцією. Антиінфляційна політика уряду 1995—1998 рр. досягла своєї мети, і на кінець 90-х років інфляцію було в основному вгамовано.

Сучасна економічна наука має у своєму розпорядженні дієві стандартизовані комплекси заходів, які застосовуються відповідно до конкретних умов тієї чи іншої країни. Розгляд засобів економічної політики слід розпочинати з їх класифікації на методи економічної політики та інструменти (важелі) економічної політики. Під методами економічної політики розуміється характер, спосіб впливу на діяльність економічних суб’єктів. Інструменти економічної політики — це ті конкретні дії, засоби, об’єкти, з допомогою яких робиться вплив на господарські процеси.

Методи економічної політики поділяються на прямі та непрямі. Пряме регулювання ототожнюється з адміністративним впливом, а непряме (опосередковане) — з економічним. При цьому слід зазначити що пряме (адміністративне) і непряме (економічне) регулювання економіки буває важко розмежувати, адже поділ нерідко є умовним. Проте відмінності між ними все ж таки є, і це проявляється в різниці часових розривів між рішеннями і діями, з одного боку, та їх результатами — з іншого, та в психологічному впливі на суб’єктів господарювання.

Специфіка прямого методу полягає в тому, що є комплексом вимог і розпоряджень державних органів, обов’язкових для виконання суб’єктами економічної діяльності. Під час вивчення дії прямого методу слід звернути увагу на дві його особливості: по-перше, він є безальтернативним і не залишає суб’єктам права вибору; по-друге, він є засобом негативного впливу й охоплює всіх суб’єктів, що робить його за певних умов високоефективним і єдино можливим.

Характеристика непрямого методу має, у першу чергу, підкреслити його економічний характер, який найкраще відповідає ринковим умовам. Непрямий метод зводиться до створення таких економічних умов, які змушують діяти суб’єктів у певному напрямку, вигідному для суспільства.
За непрямого методу чинні суб’єкти мають можливість самостійного вибору, використовуючи економічний аналіз та порівняння.

Звичайно, непряме регулювання має певні вади і полягають у значному часову лазі, який виникає між моментом прийняття державних заходів і результатами, які приносить їх реалізація.

Прямі та непрямі методи економічної політики здійснюються за допомогою різноманітних інструментів або важелів і їх можна поділити на три групи.

По-перше, це ті інструменти, які використовуються за прямого методу, наприклад, субсидії, субвенції, тарифи, штрафи, державні інвестиції (капіталовкладення), квоти, ліцензії тощо.

По-друге, це її інститути, які використовує непрямий метод регулювання, наприклад, операції з цінними паперами Центрального банку, норма процентної ставки, індикативне планування і т. ін.

По-третє, є такі інструменти економічного регулювання, застосування яких не має чітко окресленого характеру. Залежно від ситуації їх можна віднести і до прямого, і до непрямого методів економічної політики. Наприклад, податок з прибутку можна зробити на такому рівні, за якого суб’єкт самостійно на основі вільного вибору прагнутиме збільшувати обсяг прибутку. З цього погляду, податок на прибуток може викликати економічну зацікавленість. З двох варіантів — не збільшувати виробництво і прибуток і нарощувати обсяги виробництва і прибутку — суб’єкт вибирає другий. Отже, податок на прибуток дає можливість вибору серед альтернативних варіантів. З іншого боку, податок на прибуток має пряму дію і уникнути його сплати не можна.

Сучасна економічна політика користується широким арсеналом інструментів регулювання господарських процесів: квоти, ліцензії, стандарти, нормування різноманітних видів діяльності, виробничих витрат та поведінки ринкових суб’єктів, державне замовлення, податки, кредит, цінові засоби, бюджетне фінансування, грошова емісія, облікова ставка, операції на відкритому ринку, індикативне та директивне планування, державні програми економічного й соціального розвитку, пропагандистські (морально-етичні) інструменти економічної політики тощо.

З поміж інструментів економічної політики найчастіше вживаними є фіскальні (податково-бюджетні), грошово-кредитні, норми витрат, поведінки та діяльності суб’єктів та цінові інструменти.