Поняття та особливості захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності

Конституція України проголошує широкі права і свободи людини і громадянина (розд. II) та гарантує їхній захист судом (ст. 55). Захист суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інте­ресів, серед яких значне місце належить правовідносинам з авторсь­кого права, здійснюється у встановленому законом порядку у формах кримінального, цивільного, господарського судочинства, а також третейським і товариським судами, профспілковими або іншими громадськими організаціями та в адміністративному порядку.

У сучасній науці правову охорону і захист прав інтелектуальної власності часто ототожнюють, проте це різні категорії. Так, під охороною прав заведено розуміти всю систему правового забезпечення! тих чи інших відносин, тієї чи іншої діяльності. Це правове регулювання відносин, які складаються у процесі тієї чи іншої діяльності починаючи від виникнення даних відносин і до їх припинення.

Так, «Тлумачний словник української мови» ототожнює поняття «охорона» і «захист». Л. В. Воєводін, посилаючись на «Словарь русского языка», також зазначає, що ці поняття в багатьох випадках збігаються, але привертає увагу і до підстав для їх розмежування: «Звичайно "захист" пов'язується з діяльністю, що здійснюється в разі порушення суб'єктивних прав (наприклад, судовий захист). Він передбачає заходи з відновлення порушеного права (наприклад, відміну або призупинення незаконних дій і т.п.). Поняття "охорона" означає діяль­ність, що забезпечує нормальну реалізацію суб'єктивних прав, при­чому першорядного значення набувають профілактика, попередження, недопущення можливих порушень (запобіжні заходи)». Таким чином, поняття «захист» і «охорона» практично протиставля­ються одне одному.

Що ж до поняття «охорона», то слід відзначити, що охорона не припиняє свою дію в момент порушення прав, а продовжує діяти на всіх стадіях реалізації прав, у тому числі під час захисту. Зміст охо­рони чітко окреслюється її функціями, основними з яких є забезпе­чувальна і захисна. Отже, не можна визначати охорону лише через забезпечення нормальної реалізації прав. Неможливо щось забезпечувати абстрактно, потрібні визначені заходи, спрямовані на примусове забезпечення прав, певне реагування на порушення порядку реалізації прав з метою його забезпечення. Відповідно, «охорона» і «захист» співвідносяться як ціле і частина, тобто захист є складовою частиною охорони. Отже, охорона — це сукупність заходів, спрямо­ваних на забезпечення нормальної реалізації прав, а також на захист прав у випадку їх порушення або оспорювання.

З моменту, коли особа вчинила порушення прав інтелектуальної власності, виникає можливість здійснити дії щодо захисту прав ін­телектуальної власності.

Порушенням права інтелектуальної власності визнається вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єкта права інтелектуальної власності та їх майнові права. Порушенням визнається піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розпо­всюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

До порушення права інтелектуальної власності належить плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають право інтелектуаль­ної власності і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм), фонограм, відеограм, програм мовлення пізнається порушенням права інтелектуальної власності.

Порушенням права інтелектуальної власності визнається також вчинення дій, що створюють загрозу порушення цього права; будь-які дії свідомого обходу технічних засобів захисту авторського пра­ва і (або) суміжних прав, зокрема, виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема, в елек­тронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управ­ління правами, зокрема, в електронній формі.

Порушенням права інтелектуальної власності визнається також порушення умов договору щодо використання об'єктів цього права. Це може бути як невиконання умов договору, так і їх неналежне ви­конання. У зазначених договірних відносинах порушником умов договору може бути будь-яка двох сторін - як суб'єкт права інтелектуальної власності, гак і його партнер за договором. Суб'єкт права інтелектуальної власності не надав обумовленого договором об'єкта в користування, партнер за договором своєчасно не сплачує обумовленої винагороди за використання. Порушенням визнається невиконання або неналежне виконання чи недодержання інших умов договору, що стосується права інтелектуальної власності. А особи, які вчиняють дії, що передбачені раніше, визнаються порушниками права інтелектуальної власності.

Системи захисту права інтелектуальної власності як сукупності правових заходів для забезпечення непорушності права інтелекту­альної власності (єдиної, цільної, взаємоузгодженої) в законодавстві України про інтелектуальну власність поки немає. Захист інтелекту­альної власності в Україні не відповідає сучасним вимогам, про що свідчать численні публікації у засобах масової інформації щодо по­рушень прав. Захист будь-яких суб'єктивних прав — це правове забезпечення недоторканності прав, а в разі їх порушення — застосу­вання заходів примусового характеру, спрямованих на їхнє відновлення. У цьому разі йдеться про захист права інтелектуальної власності, який здійснюють у судовому або адміністративному порядку.

У законодавстві зарубіжних країн захист прав інтелектуальної власності заведено поділяти на два види — юрисдикційний і неюрисдикційний. Юрисдикційний захист здійснюється у судовому порядку та іншими вповноваженими на те державними органами. Юрисдикційний спосіб захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушено, звертається до належного державного органу за захистом, який за потреби і надає останній.

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності характеризується тим, що це позасудовий захист, котрий здійснюється особою, право якої порушено, самостійно, але в межах закону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, право кот­рої порушено, може відмовитися від виконання певних дій (напри­клад, внести певні зміни до твору, які не були передбачені договором, або від виконання договору в цілому).

Цивільний кодекс України передбачає як один з неюрисдикційних способів захисту — самозахист цивільних прав. Ст. 19 ЦК України проголошує: будь-яка особа має право на самозахист свого ци­вільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечить моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідками, що, спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть вибира­тися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.