Загальне поняття про договори інтелектуальної власності

Договором визнається угода двох або більше осіб, яка спрямова­на на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними. Договори мають.укладатись тільки дієздатними особами, в установ­леній законом формі, предметом їхнього регулювання повинні бути майнові відносини, які ґрунтуються на законній основі.

У сфері інтелектуальної діяльності укладається велика кількість різноманітних договорів. Серед них є багато звичайних цивільно-правових договорів, а є й договори, характерні лише для інтелектуа­льної діяльності. їх можна класифікувати за різними критеріями. Передусім основні договори у сфері інтелектуальної діяльності мож­на поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів інтелек­туальної власності, і на договори, які регулюють порядок використання об'єктів інтелектуальної власності.

Зазначені договори можна поділити також за змістом інтелектуальної діяльності Велику групу становлять договори в галузі науко­вої, літературної та мистецької діяльності. Останнім часом інтенси­вно зростає значення договорів, пов'язаних з використанням об'єктів суміжних прав — виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та програм (передач) організацій мовлення.

Значною є гру па договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Це договори на створення об'єктів промислової власності, а також договори на їх використання. Ще одну групу становлять договори на використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Окрему групу становлять договори, які можна назвати супутніми договорами, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них належать договори на управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб'єктів права інтелектуальної власності тощо.

Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності — це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майновий прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1107 ЦК розпорядження майновими правам інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1)ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійного договору;

3) договору про створення за замовленням і використанні об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договору про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) іншого договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» приписуй авторські договори укладати в письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чинне законодавство іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить правило, за якими договори на створення чи використання невеликих за обсягом твори (для газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі.

Сучасні технічні засоби зв'язку впроваджують у практику в одну форму укладання договорів, яка є і не усною, і не письмової Це може бути просто обмін документами через засоби поштового телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного та інших видів зв'язку. При цьому перелік засобів зв'язку не є вичерпний можуть з'являтися й нові. За таким способом обміну документами метою не допустити будь-яке втручання третіх небажаних осіб використаються спеціальними засобами захисту такого зв'язку.

Предметом договірних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути дії, спрямовані на створені об'єктів інтелектуальної власності, або самі об'єкти цієї власності Група договорів, метою яких є врегулювання порядку і умов використання об'єкта інтелектуальної власності, своїм об'єктом матиме саме результати інтелектуальної діяльності.

Предметами таких договорів будуть об'єкти авторського права, суміжних прав, об'єкти промислової власності, об'єкти, які склада­ють засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, та інші результати інтелектуальної діяльності.

Але предметами договорів можуть бути і такі результати інтелектуальної діяльності, які ще мають бути створені. Це предмети дого­ворів на виконання певних робіт, наприклад, здійснення патентного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої іншої ін­формації, необхідної для успішної науково-технічної розробки, певні юридичні послуги, які надаються авторам творів та інших розробок.

За своєю юридичною природою такі договори наближені до підрядних договорів, хоч між ними є істотна відмінність. Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Об'єктом такого договору може бути створення певного науково-технічного об'єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети.

Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є також те, що предметом зазначених договорів, спрямованих на вико­ристання об'єктів інтелектуальної власності, можуть бути тільки ті результати інтелектуальної діяльності, які стали об'єктом правової охорони. Іншими словами, коли зазначені результати визнані об'єктами інтелектуальної власності в установленому порядку.

Специфікою договорів у сфері інтелектуальної діяльності є та­кож те, що об'єктами права інтелектуальної власності є не матеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати можуть бути ма­теріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій, але об'єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нематеріальний результат інтелектуальної діяльності.

Безперечно, такий своєрідний характер об'єкта інтелектуальної власності зумовлює і відповідний характер самого договору в цій сфері. Такі договори набагато складніші від звичайних цивільно-правових договорів.

Проблематика зазначених договорів полягає ще й у тому, що зацікавлені в укладенні такого договору особи часто не можуть чітко уявити, про що йдеться, оскільки матеріального носія може ще й не бути. Така ситуація виникає, коли передбачається використання об'єкта інтелектуальної власності. Коли ж ідеться про створення цього об'єкта, то яким він буде, не знає ніхто.

Правила щодо форми цивільно-правових договорів поширюються і на договори у сфері інтелектуальної власності.

Зміст договору — це ті умови, на яких сторони погодились укла­сти договір. В основному це — права й обов'язки сторін, визначені договором. За своїм юридичним значенням усі умови договору за­ведено поділяти на істотні, звичайні і випадкові. До істотних відно­сять такі умови, без яких договір не може набрати чинності. Безпе­речно, істотні умови договору визначаються за волевиявленням обох сторін. До таких істотних умов належить визначення предмета договору — того, стосовно чого укладається даний договір — твору науки, літератури чи мистецтва, об'єкта промислової власності чи будь-якого іншого результату творчості, що охороняється законом. Без такого визначення предмета договір не виникає. До істотних умов слід віднести також його ціну. Так, наприклад, ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що авторський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягну­то згоди щодо всіх істотних умов строку дії договору, способу вико­ристання твору, розміру і порядку виплати авторської винагороди, території, на яку поширюється право, що передається, та інших умов. Отже, строк чинності договору у сфері інтелектуальної діяльності є його істотною умовою, хоча строк далеко не в усіх договорах є істотною умовою.

Очевидно, що до істотних умов договору у сфері інтелектуальної діяльності слід також віднести умову про обсяг використання об'єкта. Адже від обсягу використання залежить ціна договору. Обсяг використання може визначатися кількістю, часом або територією.

Істотні умови договору у сфері інтелектуальної власності можуть визначати самі сторони, якщо вони дійшли висновку, що такі умови мають важливе значення для них.

Звичайними умовами договору визнаються ті, що передбачені нормативними актами й автоматично набувають чинності при укла­денні договору. Вони не потребують погодження сторін, але це не означає, що такі умови діють проти волі сторін, вони також опира­ються на угоду сторін. Це означає, що сторони, укладаючи договір, погоджуються на такі визнані, усталені й звичайні для такого виду договору умови. Передбачається, що сторони, які згодились укласти такий договір, погоджуються його укласти на таких звичайних умо­вах. Так, наприклад, в договорі на виконання науково-дослідної роботи звичайною умовою цього договору є те, що ризик одержання негативного результату несе замовник.

Звичайні умови договору можуть визначатися типовими договорами, які можуть мати місце в договорах із приводу інтелектуальної власності. Так, Законом України «Про авторське право і суміжні права» передбачається (ст. 33, п. 4), що відповідними відомствами, творчими спілками можуть розроблятися приблизні авторські дого­вори. Такі приблизні договори можуть містити умови, не передбачені Законом, але вони не повинні погіршувати становище автора чи його правонаступників. Авторський договір також може містити умови, яких не передбачає приблизний договір. Але в обох випадках умови, які погіршують становище автора порівняно зі становищем, установленим чинним законодавством, є недійсними.

До звичайних умов договору слід віднести умови про місце укладення договору та місце його виконання, час укладення договору, умо­ви та підстави відповідальності за невиконання або неналежне вико­нання договору, що стосуються інтелектуальної власності. За загаль­ним правилом такі умови визначаються цивільно-правовими нормами.

Сучасне цивільне законодавство країн із ринковою економікою до звичайних умов відносить також звичаї ділового оборогу.

Випадковими умовами договору визнаються такі, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються до тексту договору за погодженням сторін. Відсутність випадкових умов у догово­рі не робить його недійсним. Слід підкреслити, що відсутність у до­говорі звичайних умов також не робить договір недійсним, але на відміну від них, випадкові умови набувають чинності лише за умо­ви, що вони включені до тексту договору. Звичайні умови (чинними незалежно від того, включені вони до тексту договору та ні.

Важливою умовою дійсності договору, у тому числі договору, що стосується інтелектуальної власності, є воля сторін і волевияв­лення. Воля сторін виявляється в їх намірі укласти договір па ство­рення або використання будь-якого об'єкта інтелектуальної власно­сті. Цей намір сторони можуть виявити будь-яким способом. Чинне цивільне законодавство передбачає багато способів проголосити свій намір укладення такого договору. Усі вони поширюються й на об'єкти інтелектуальної власності. Це можуть бути оголошення в засо­бах масової інформації, виставки, ярмарки, вітрини, реклама тощо.

Проте чинне законодавство України про промислову власність передбачає і спеціальні способи такого волевиявлення. Власник па­тенту на об'єкт промислової власності має право подати до Устано­ви для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта. Будь-яка особа, що виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зо­бов'язана укласти з власником патенту договір про платежі. Фор­мою волевиявлення наміру про укладення договору є публікації в офіційному бюлетені Установи відомостей про видачу патенту.

Отже, правове регулювання договірних відносин у сфері інтелек­туальної власності потребує значного вдосконалення. Це стосується насамперед системи договорів, закріпленої Цивільним кодексом Украї­ни. Договори у сфері інтелектуальної власності доцільно поділяти на дві основні групи: договори про створення та договори про викорис­тання результатів творчої діяльності.