Санітарно-гігієнічна оцінка якості грубих кормів

Санітарна якість і поживність грубих кормів залежить від часу збирання рослин (до цвітіння, під час або після нього), а також від технології заготівлі та умов зберігання.

Санітарно-гігієнічна оцінка якості грубих кормів проводиться органолептично і лабораторно.

При органолептичній оцінці визначення якості корму починається з дослідження безпосередньо на місці його зберігання. При цьому звертають увагу на такі показники: однорідність, колір, запах, вологість, ботанічний склад, наявність отруйних рослин, механічних домішок.

При лабораторній оцінці визначають вологість, вміст поживних і мінеральних речовин, вітамінів, наявність отруйних речовин і рослин, механічних та хімічних домішок, токсичних грибів тощо.

За необхідності користуються біологічним методом.

Однорідність визначають за наявністю в грубих кормах рослин одних культур, особливу увагу звертають на кількість отруйних рослин. Якщо в одному місці зберігаються партії сіна чи соломи різних культур, то кожну оцінюють окремо.

Колір визначають на білому папері при денному освітленні.

Колір правильно зібраного сіна зелений з відтінками. Наприклад, сіно люцерни доброї якості має яскраво зелений колір; злакових трав – зелений з сіруватим відтінком; кислих трав – інтенсивно-зелений; пирійного (рис. 1) – із синювато-жовтим відтінком.

Рис. 1. Пирій повзучий

Світло-жовтий колір сіна злакових і темно-коричневий бобових свідчить, що воно під час заготівлі знаходилось під дощем або високій вологості, а тому зігрілось і втратило значну кількість каротину й поживних речовин.

Білявий колір сіна свідчить про те, що воно пересушене, довго лежало на сонці.

Колір соломи залежить від її виду: пшенична яра і вівсяна – ясно-жовта із світло-бурими вузлами; пшенична озима та житня – дещо світліша порівняно з ярою; просяна – від зеленого до темно-зеленого з темно-бурими вузлами. Солома, яка була під дощем, втрачає блиск. Підозріла щодо якості – має темно-сірий колір, легко ламається, із запахом гнилі або плісені.

Колір полови залежить від основних рослин, умов зберігання і наявності в ній домішок. Зміна кольору свідчить про її псування.

Грубі корми з пороками кольору необхідно направляти для лабораторних досліджень.

Запах сіна, соломи залежить від виду, фази вегетації зібраних культур, способів сушіння, місцевості, строків зберігання тощо. Запах сухого, своєчасно зібраного сіна специфічний ароматний. Завдяки наявності пахучих трав (буркун, пахучка звичайна, полин та ін.) деякі сорти сіна мають особливий запах. У сіні протягом двох місяців запах підсилюється, потім з часом послаблюється, а якщо воно зберігається кілька років, то він зникає.

За несприятливих умов заготівлі і зберігання, підвищеній вологості сіно набуває несвіжого, затхлого й навіть гнильного запаху, який зберігається після додаткового перетрушування і сушіння. Таке сіно небезпечне для згодовування тваринам.

Для кращого відчуття запаху порцію сіна поміщають в чисту склянку, заливають гарячою (50–60 °С) водою, щільно закривають і через 2–3 хв досліджують запах.

При оцінці запаху пресованого сіна тюки пиляють звичайною пилкою і досліджують тирсу, а якщо необхідно, то також підсилюють запах гарячою водою.

Запах соломи також залежить від виду, заготівлі і зберігання. За поганих погодних умов солома втрачає властивий для кожного виду рослин приємний запах і набуває запаху гнилі або плісені.

Запах полови залежить від основних рослин, різних домішок і умов зберігання. Пліснявий, гнильний або затхлий запах свідчать про її псування.

Вологість сіна за діючим стандартом має бути не більше 17 %. Органолептично її можна визначити з точністю до 1 %. Розрізняють сіно сухе, середньої сухості, вологе і сире.

Сухе сіно має вологість до 15 %. При перекручуванні таке сіно тріщить і переломлюється.

Сіно середньої сухості має вологість 17 %. При перекручуванні воно здається м’яким, не тріщить, повністю не переломлюється, не коле в руки.

Вологе сіно має 17–20 % вологи. При перекручуванні джгутика кілька разів сіно не переломлюється, в руках відчувається свіжість і прохолода.

Сире сіно має вологість 20–23 %. З жмутика такого сіна при перекручуванні виділяється волога, яку можна відчути руками.

Органолептично вологість пресованого сіна можна визначити за допомогою пилки. Якщо сіно сухе, то пилка буде різати тюк нормально, а якщо вологе – буде “заїдати” або намотувати на себе.

Вологість соломи визначають такими ж способами як і вологість сіна. Згідно з діючим стандартом вміст вологи в сухій соломі має бути 14 %, середньої сухості – 14–16 і надмірно вологій понад 20 %.

Норма вологості полови 15–16 %. Така полова сипуча, легко проходить через пальці. При вологості понад 16 % вона збивається в грудки, швидко гріється і псується.

Враховуючи, що полова гігроскопічна, її необхідно зберігати в сухих приміщеннях і невеликими купами.

Вологість кормів у лабораторних умовах визначають шляхом висушування наважки їх при температурі 130 °С протягом 40 хв, після чого зважують. За різницею у масі визначають процент вологості.

Час збирання сіна визначають оглядом окремих рослин, оцінюючи за ознаками згідно таблиці 1.

Табл. 1. – Характерні ознаки часу збирання сіна.

Час збирання	Ознаки
Весняний збір	Яскраво-зелене, має квіти весняної флори (жовтеці, незабудки), злаки тільки виколошуються, а у суцвіттях бобових виявляються тичинки.
Пізньовесняний збір	Жовтувате-зелене, менш ароматне, суцвіття розпушене. Насіння майже зріле, нижня частина стебел солом’яно-жовтого або бурого кольору.
Перестояле	Зріле насіння.
Висушене на корені	Світло-жовте, стебла ламаються, відсутні листочки.
Літній збір	Блідо-жовте, зріле насіння, запаху немає.
Отава	Має виключно листя, жовто-зелене, без квітів і запаху.

Класність. Це сумарна оцінка, за якою встановлюють клас сіна – таблиця 2.

Табл. 2. – Класність сіна за масою, %.