Дерево” конфлікту

Як правильно підмічено літературознавцями, конфлікт має: зав'­язку, розвиток, кульмінацію і розв'язку. Додамо до цього післяконфліктний синдром як психологічний досвід, результат і станпісля розв'язання конфлікту(8, с.135 – 137).

Розпочинається конфлікт із зав'язки, тобто виявлення суперечностей, які активно чи пасивно вступають у боротьбу. Ініціація конфлікту може йти «згори-вниз» (начальник-підлеглий), «знизу-вгору» (підлеглий - начальник) і по горизонталі, коли конфліктують рівні за статусом, правами, владою, свободою дій величини (наприклад, колеги по роботі)

Зав'язка - це публічне виявлення антагонізму як для самих сторін конфлікту, так і для сторонніх спостерігачів.

Конфлікт може розвиватися явно (оголошено) або приховано. Явно - в тому разі, коли сторони відкрито заявили про свої суперечної 11 Приховано - коли сторони не заявили про свої протиріччя, але через і дії чи невербальну поведінку здогадуються або точно знають, що перебувають у стані конфлікту.

Прихований період конфлікту ще називають латентним. Його можна також назвати інкубаційним.

Прихований період розвитку конфлікту рано чи пізно переходить у явний або оголошений, якщо «передчасно» не втрутиться «третя сила». Тривалість прихованого періоду не може бути прогнозованою, бо перехід його в явний залежить від кількості набраної «конфліктної енергії» сторін і зовнішнього подразника, який дестабілізує саморегуляцію («відпущені гальма»).

Кульмінація конфлікту - це явний (візуальний) вияв найгострішої суперечності, досягнутий у процесі конфлікту. Образно кажучи, це остання і вирішальна «битва» конфліктуючих сторін, в результаті якої одна зі сторін визнає себе переможеною або дося­гається перемир'я.

У кульмінаційний момент конфлікт досягає такої величини, що змушена (якщо вона є) втрутитися «третя сила». «Третя сила» або зрівноважує «чашу терезів», або стає на бік однієї зі сторін. Наприклад, в управлінні «третьою силою», якщо конфліктують два завідуючих відділами, може бути генеральний директор, тоб­то вищий керівник. «Третьою силою» може також бути якась важ­лива інформація, яка підтверджує правоту тієї чи іншої сторони, чи інформація, яка ліквідовує початкову причину конфлікту, роб­лячи його несуттєвим, або ж дає абсолютно нові орієнтири (роз­водить).

Дія сторонньої (третьої) сили реалізується через управлінські прийоми, стиль і стратегію управлінської поведінки.

Після кульмінації конфлікт або розв'язується, або загасає сам по собі, або ж конфліктуючі сторони розводяться примусово.

Характерним є післяконфліктний синдром як психологічний на­слідок конфліктної ситуації після її розв'язання. Це емоційний та інтелектуальний досвід, результат і психічний стан, що їх виносять кожна із сторін (особистостей) із конфліктного процесу.

Часто післяконфліктний синдром виявляється у вигляді фрустрації.

Фрустрація - це крайня невдоволеність, блокада прагнень, трив­ке негативне емоційне переживання, що дезорганізує свідомість і діяльність. Фрустрація може розкриватися як окремі або поєднані між собою крайня досада, озлобленість, пригніченість, повна бай­дужість до оточення, необмежене самобичування.

Зрозуміло, що ні духовному, ні фізичному здоров'ю стан фруст­рації не сприяє, а навпаки - негативно позначається на поведінці й діяльності індивіда. Звідси висновок: без вагомої причини краще не конфліктувати.

А.Т. Ішмуратов виокремлює такі сходинки розвитку конфлікту, називаючи їх фазами:

"Латентна – процеси викривлення спілкування не усвідомлюються, зовні спілкування виглядає нормальним.

Демонстративна – конфлікт усвідомлений, конфліктуючі це демонструють.

Агресивна – зовні спілкування припинене, воно латентне, формуються образи ворога, противники виношують агресивні плани.

Батальна – демонстративно-агресивна, реалізуються агресивні плани"(4, с.14).

Латентна фаза (прихована) характеризує викривлене, але ще неусвідомлене конфліктне спілкування, яке зовні себе не виявляє і виглядає нормальним. На цій сходинці суб’єкти уникають зіткнення, поводять себе стримано, але виявляють невдоволення.

Демонстративна фаза протилежна латентній. Тут суб’єкти прагнуть до спілкування, але з метою переконати в своїй правоті або знищити опонента як ворога. Йде протиставлення інтересів, заява претензій. Фаза інцидентів.

Агресивна фаза розгортається вже з використанням посередників. Офіційний розрив стосунків, спілкування використовується для агресивних заяв.

Остання фаза нищівна для обох сторін, коли забуваються передконфліктні інтереси, панує ненависть.

Ця фазовість конфлікту характеризує деструктивний шлях його розвитку. Стосовно педагогічних ситуацій „вчитель-учень” допустимі лише перші дві фази, бо вони надають вчителеві можливість самостійно вплинути на позитивний хід розвитку стосунків. Тому для характеристики динаміки педагогічної складної ситуації обмежимося розглядом саме цих сходинок.

Як ми вже з’ясували, конфлікт зароджується у конфліктній ситуації й виявляється в інциденті, який виступає в ролі пускового механізму, провокуючи конфліктну взаємодію. Це зовнішній сигнал неблагополуччя, коли одна із сторін починає діяти, обмежуючи інтереси іншої. Конфліктну ситуацію можна не помітити, не звернути увагу на обставини, які складаються, але інцидент не помітити неможливо. Його видають різкі рухи, напружена пластика, жорсткі слова. „Інцидент – тіло конфлікту, його матеріалізація, його образ”(4, с.46).

Інцидент фіксується різними формами, які виступають як „строкате вбрання конфлікту”(9, с.47). Він виявляється як невдоволення: гримаса, інтонація, погляд. Конфлікту ще немає, а суперечність є, хоча й неусвідомлена. Ця суперечність, якщо вона не усвідомлена і не розв’язана, може отримати різкі риси і перетворитися у розбіжність, незгоду. Розбіжність у думках і поглядах мають для суб’єктів особистісний сенс, тому немає поступок у поглядах, думках. Наступний ступінь розвитку інциденту – протидія, тобто дія, яка перешкоджає іншій дії. Типова реакція „Не буду” або „Усе одно буду”.Кожен знає, чого хоче, і бажання досягти його зростає. Час між розбіжністю і протидією коротший, ніж між невдоволенням і розбіжністю: протиріччя усвідомлене. Тому, якщо сторони не уявляють, як будуть розгортатися події, не осмислять свої позиції й не почнуть шукати виходу, то зможуть опинитися в атмосфері високої напруги почуттів. В ситуації протистояння, коли власні інтереси закривають увесь світ, почуття змінюють реальну картину і виходити із конфлікту важко.

У педагогічній взаємодії трапляються дуже важкі ситуації, коли висока напруга переростає у протиборство – бо ротьбу проти того, що заважає досягти результату. Зусилля можуть бути скеровані на знищення того, хто уособлює перешкоду, знищення моральне як приниження, бо контроль за поведінкою знижується.

Суб’єктивним фактором загострення протиріч у конфлікті виступає мотивація, обумовлена рівнем усвідомлення ситуації кожним із учасників взаємодії. Учень може сприймати оцінку як несправедливу, гумор вчителя як образу, а вчитель дивиться на неслухняність, пустощі дітей як злонамірені вчинки. Різниця в оцінках і стимулює розвиток конфлікту. Вчитель, який іде на конфлікт, часто хоче відстояти своє право на повагу, прагне здійснити дисциплінуючий вплив на учня, захистити значущі ціннісні уявлення.

Конфлікт розвивається і може йти по шляху конструктивному –вирішення проблеми в інтересах обох сторін або деструктивному – загострення розбіжностей, продовження руйнування стосунків, а то й розрив їх.

Як ВИСНОВОК представимо стадії розвитку конфлікту схематично:

Конфліктна ситуація► Інцидент► Розв’язання конфлікту► Конструктивне Деструктивне