Конфлікт як константа педагогічного соціуму, ставлення до нього у різних педагогічних парадигмах

Конфлікти як в учнівських, педагогічних, а також в управлінських колективах відбуваються досить часто. Але чи слід керівникові боятися конфліктів? Відповідь не однозначна. З одного боку ми читаємо у Василя Олександровича Сухомлинського: „Потрясіння, вибухи, конфлікти у вихованні дітей не є об’єктивною необхідністю. І краще без потрясінь”(18, с.626). Конфліктна і після­конфліктна нервова напруга може стати передумовою серйозної душевної та фізичної кризи, яка може призвести до інфаркту. За словами академіка К.М.Бикова, „печаль, яка не виплакана в сльозах, змушує плакати внутрішні органи”.

Водночас інший автор – Н.Є. Щуркова дає своє бачення: „Знищити конфлікт – знищити один із найсильніших механізмів розвитку життя. Конфлікт об’єктивний і неминучий, як об’єктивне саме життя, а конфлікт - частина життя, його константа, атрибут життя.”(8, с.5). О.Г.Ковальов вважає, що є конфлікти, які після розв’язання не залишають ніяких негативних наслідків: „ Це буває тоді, коли протиборство має делікатний характер, протиріччя вирішуються так, що конфліктуючі повністю задоволені його рішенням; між ними встановлюються нормальні товариські стосунки, які не мають прихованого відчуття недоброзичливості”(4, с. 139). Тут автор ще не стверджує конструктивності конфлікту, а лише обережно визначає позитивний характер його наслідків. Рішучіше висловлюють позитивну оцінку конфліктів М.Х. Мескон, Альберт М., Ф.Хедоурі: „Коли люди думають про конфлікт, вони частіше асоціюють його з агресією, погрозами, спорами, ворожістю, війною, тощо. У результаті існує думка, що конфлікт – явище завжди небажане, що його необхідно за можливості уникати і що його слід негайно розв’язувати, як тільки він виникає...

Сучасний погляд полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, а навіть і бажані... Адже в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив або проблем і т. ін.”(9, с.517).

Педагоги не полюбляють конфлікти. Не замислюючись над тим, чи є позитивне у протиріччі, яке виникає між учителем і учнем, часто прагнуть попередити конфлікт, відійти від нього, схвалюючи тих, хто безконфліктний: безконфліктний клас, безконфліктна дитина, неконфліктний вчитель. А чи можна розвиватися без суперечностей? Та й чи благо „безконфліктна людина”? Хто вона? Часто це той, хто не хоче вирішувати проблему, уникає з’ясування суті розбіжностей. Проте невдоволеність у такому разі наслідками викликає у людини внутрішню напругу. Безконфліктним може бути й той, хто не бажає бачити реальних відносин, придушуючи своєю владою волю учнів. Та чи добре це?

Сучасні дослідники справедливо підкреслюють: „Імперативна педагогіка - педагогіка безконфліктна” (16, с.135). Конфлікт не розв’язується, а придушується. Традиційні педагогічні реакції на порушення дітьми шкільного розпорядку й режиму відрізняються репресивністю, а сама діяльність педагога - це копіювання і трансляція відомих зразків поведінки.

По-іншому ставиться до проблеми конфлікту гуманна педагогіка. Вододілом між гуманною (толерантною, педагогікою ненасилля) і авторитарною(імперативною, педагогікою насилля) виступає характер взаємодії з дитиною. У гуманній педагогіці дитина сприймається як суб’єкт спілкування, тому зусилля вчителя спрямовані на організацію діалогу, стимулювання особистісного саморозвитку й саморегуляції.

Тому гуманна педагогіка відстоює думку, що конфлікти в педагогічній діяльності неминучі, бо сама діяльність містить суперечності. Логіка дитинства не співпадає з логікою зрілості, тому входження дитини в культуру дорослого життя пов’язане з постійними конфліктами. Треба їх не боятися, а навчитися правильно розв’язувати. У разі правильної спрямованості дій вчителя конфлікт може слугувати стимулом до змін і поштовхом до прогресу.

Педагогічний конфлікт, за думкою педагогів гуманістичного напрямку, стає додатковим і досить сильним фактором розвитку: вчить бачити і відчувати іншу людину, рахуватися з інтересами інших, шукати вихід із складної ситуації, а не лише копіювати поведінку інших, тобто вчить творити власну поведінку.

ВИСНОВКИ:

1.Конфлікт – константа соціуму. Не слід уникати конфлікту, якщо він дає можливість сходженню людини в її розвитку.

2. Керівнику школи і вчителю слід проаналізувати, яку парадигму виховання він сповідує.

3. Необхідна обізнаність у методиці розв’язання конфлікту.