Поезія і проза

Є дві форми організації художньої мови – вірш і проза. Вони склалися історично, мають свої особливості. Їхнє використання зумовлене естетичними завданнями, які вирішує письменник. Ліричні твори пишуть здебільшого віршами; романи, повісті, оповідання – переважно прозою. Трапляються й романи та повісті, які мають віршову форму («Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Маруся Чурай» Ліни Костенко). Є ліричні твори у прозі.

Термін «проза» походить від латинського prosus – вільний, незв’язний, прямий. Вірш від латинського versus – оберт, ряд, порядок. Від слова versus – французьке le vers, польське wiersz, білоруське верш, українське вірш. Грецьке слово stichos також означає лад, порядок, стрій, від нього походить російське стих.

Термін «вірш» має кілька значень:

1) рядок ритмізованого тексту;

2) метрична композиція або структура;

3) окремий твір;

4) форма буття поезії;

5) ритмічно організована художня мова.

Віршем називають рядок і жанр. Але вірш не завжди є рядком, є вірші, розбиті на «східці», «драбинку». За смисловим характером вірші можуть бути філософськими, медитативними, сатиричними, публіцистичними, пародійними. За будовою – моновіршами, двовіршами, тривіршами (терцетами, терцинами), п’ятивіршами, строфічними, астрофічними, білими, верлібрами.

Вірш має сувору організацію. Мова вірша лаконічна, вона емоційна, експресивніша, ніж прозова. Основна енергія вірша – ритм. Отже, мова віршів – ритмізована, а мова прози – вільна.