Тема 3. Культура усного фахового спілкування

Самовдосконалення особистості як шлях до культури фахового спілкування

План

І

1. Сутність поняття "самовдосконалення" у сучасній українській мові.

2. Програма самовдосконалення особистості.

3. Чинники формування сучасного конкурентоздатного фахівця.

Сучасна українська мова подає таке визначення терміна "досконалий": 1) який має потрібну ступінь довершеності; 2) який визначається повнотою позитивних якостей, довершений; 3) повний, абсолютний.

Розділ II. Тема 3. Культура усного фахового спілкування

Термін "самовдосконалюватися" ("самовдосконалення") означає набу­вати самому названих якостей, позбуватися негативного в собі.

Самовдосконаленням людина займається при самовихованні - при сві­домій діяльності, спрямованій на вироблення в собі позитивних рис і подо­лання негативних, тобто на прагнення стати досконалою людиною.

Самовдосконалення особистість досягає лише на шляху внутрішніх бо­рінь і криз. Проте є й інша позиція, зокрема М. Мольц уважає, що кризи мо­жна контролювати. "Я ніколи не повірю, що Богові було потрібно, щоб його діти блукали по Землі з виразом вини на обличчі, почуваючи себе жалюгід­ними й нещасними, о ні!" - писав він і як шлях до щастя пропонував вироби­ти позитивне ставлення до самого себе ("Світ сучасної людини", с. 63).

На думку М. М. Фіцули, автора підручника "Педагогіка", для цього треба вміти оцінити самого себе, визначити позитивне і негативне та виділи­ти те, чого слід позбутися, а що треба набути. У такому випадку людина фор­мує для себе ідеал, до якого слід прагнути. Уявний ідеал допомагає "скласти програму самовдосконалення".

Програма самовдосконалення може складатися з:

1) у навчанні - поповнення знань з окремих предметів; набуття фахо­
вих знань; набуття різноманітних знань для загальної ерудиції;

2) у праці - робота у різних галузях, царинах життя;

3) у самообслуговуванні - прагнути до зовнішньої довершеності, точ­
ніше - до зовнішньої привабливості;

4) у характері - вироблення рис самостійності, ініціативності, стрима­
ності, прагнення бути комунікабельним у стосунках з близькими, друзями,
діловими людьми, керівництвом, уміти бути на висоті у спілкуванні з негати­
вними індивідами.

М. Фіцула вважає, що самонавіювання допоможе подолати страх перед труднощами, нерішучість, невпевненість у власних силах, запальність, поха­пливість (і непродуманість, невміння все зважити), а також допоможе виро­бити потребу підбадьорювати себе; позбутися неорганізованості, лінощів, не­бажання вчитися і все досягати самому;

- уміння аналізувати свої вчинки, оцінювати їх, визначати позитивне в
них і недоліки, свій поступ і тупцювання на місці;

- вироблення обов'язковості, необхідності, відповідальності (треба
зробити - зроби, обіцяв - виконай).

Відомий український педагог-учений В. О. Сухомлинський писав: "Са­мовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу - почуття влас­ної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж учо­ра... За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в люди­ну, звертання до честі й гідності людини" (Сто порад учителю: Вибрані твори - у 5-ти томах. - Т. 2. - С. 602).

Самовиховання неможливе в тих людей, які звикли до окрику, грубого слова, примусу, вважає великий педагог. Тобто людина повинна шанувати в собі людину, особистість, а в інших - також, робити все так, як би вона хоті­ла, щоб робили для неї, з нею.

Українська мова фахового спрямування

Таджицький поет XII ст. Анварі Авхадіддін писав:

Вот тебе два дела - сделай хоть одно из них,

Коль прославиться делами хочешь пред людьми:

Или то, что сам тьі знаешь, передай другим,

Или то, чего не знаешь, от других возьми.

Ця порада дуже слушна при виконанні програми самовиховання.

До цієї програми належить і робота щодо вдосконалення, шліфування свого характеру. Слово характер (сЬагасїег - ознака, риса, прикмета) - це су­купність стійких психічних властивостей людини, що виявляються в її пове­дінці та діяльності. Це суттєві властивості людини, за якими вона відрізня­ється від інших людей і які вирізняють її як певну індивідуальність. Харак­тер, твердить Н. Бугай, автор книги-посібника "Український етикет", форму­ється у процесі життя, виховання і навчання, трудової та громадської діяль­ності людини.

Чи можна позбутися негативних рис, самому вдосконалити себе?

Виявляється, можна, але за умови, коли правильно визначиш у собі те, чого слід позбутися, по-друге, спланувати, порадившись з авторитетними для тебе людьми, як це зробити. Це можуть бути батьки, старший друг, педагог, тренер - словом, це мусить бути людина, яка має більший від тебе життєвий

ДОСВІД.

Які ж риси характеру вважаються негативними?

їх чимало. Серед них - упертість, непоступливість; агресивність, хандра, свавілля, почуття вседозволеності; самовпевненість, переконаність у тому, що все тобі під силу; надмірна балакучість; легковажність, необов'язковість; допу­щення грубощів, вульгарності в мові; неохайність і небажання бути чемним.

Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. Вивчення мови дає можливість людині орієнтуватися у духовному просторі, який її оточує. Мова формує й організовує досвід людей; вона - один з найважливіших еле­ментів духовної і матеріальної культури, вважають Л. М. Зінченко та Л. В. Долинська. Чеський учений-лінгвіст Павло Шафарик писав: "Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя, ви­конує над собою самогубство".

Мова - носій і культура фаху. Л. І. Мацько зазначає: "Компетенція і професіоналізм з будь-якого фаху - це передусім бездоганне володіння фахо­вим мовленням". Літературна мова, чиста, красива, з дотриманням орфоепіч­них і граматичних норм, викликає почуття задоволення, захоплення, радості в щоденному як службовому (офіційному), так і в побутовому (неофіційному, інтимному) спілкування. Кожен носій української мови повинен пам'ятати, що силою й талантом геніїв проста, буденна мова, як дехто хотів і (чого гріха таїти!) тепер хоче бачити обмеженою хатнім ужитком, піднімалася і підняла­ся, за словами М. П. Старицького, "до генеральського чину".

"Люди, яких люблять і шанують, не обов'язково вродливі й не завжди винятково розумні. Проте вони мають такі властивості, які полегшують їм установлювати контакти з іншими людьми і допомагають знаходити собі друзів (тобто виробити вміння спілкуватися). Ці властивості можуть бути за-

Роздіп II. Тема 3. Культура усного фахового спілкування

кладені в характері від самого народження, але їх можна й виробити, доклав­ши до цього певних зусиль" - тобто самовдосконалюючись (Іржі Томан).

Усмішку названо однією з людських мудростей. Справді, китайці та японці завжди усміхнені. Мудреці радять: усміхайся - і світ (люди) поверта­тиме тобі усмішку. Посмішка справді, мабуть, дійова зброя, бо вона усуває настороженість чи агресивність - роззброює. Пригадаймо будь-яку телепере­дачу - хроніку подій у світі: дипломатичні і повноважні представники інших держав з'являються перед главами держав, у які прибули, завжди усміхнени­ми. Такими є і керівники держав на міжнародних форумах, нарадах, з'їздах, засіданнях.

Усмішка викликає у співбесідника приязнь, доброзичливість, бо вона передає ці ж почуття і від тебе. Не можна сварити, ображати усміхаючись. Не завжди, звичайно, можна і варто бути усміхненим, і не кожен може завжди бути таким. Але пригадаймо вислів: "посмішка Гагаріна". Таким він "пар-нем" був! Завжди усміхненим і привабливим, чистим душею і серцем.

Слід запам'ятати ще одне правило спілкування - навчись дружньо ста­витися до людей, бо "Хто любить людей, того й люди люблять". Може, через те й є така подорожня молитва: "Господи, дай мені любити людей і хай люди люблять мене". Пригадаймо притчу про Марію Магдалину, яку натовп про­сив покарати. Ісус Христос у відповідь натовпові запропонував: хто безгріш­ний, нехай кине в неї каменем. Ніхто не насмілився. Це не заклик до всепро­щенства і до обов'язковості виробити в собі таку рису "добренький для всіх", ні. Але саме доброта, як любов і краса, врятують світ!

Для успішного спілкування згодиться і така настанова: тільки щире, дружнє ставлення, співпереживання полегшують спілкування між людьми. Щирість і... лукавство, корисливість, на щастя, швидко розпізнаються.

Навчальні заклади всіх рівнів: школа, технікум, ліцей, коледж, інсти­тут, університет чи академія - дають знання, навчають мови чи й мов. Та ко­ли людина ставить перед собою завдання знати більше, аніж їй дали в назва­них установах, вона повинна багато працювати над собою.

Так, М. Булгаков писав: "Я вважаю, що в кожному навчальному закладі освіченою людиною стати не можна. Та в кожному закладі, в якому добре по­ставлене навчання, можна стати дисциплінованою людиною і набувати нави­ків, які згодяться в майбутньому, коли людина поза стінами навчального за­кладу почне навчати саму себе".

Ще давньогрецький письменник-мораліст Плутарх писав: "Знатне по­ходження є благом, але це - благо предків. Багатство почесне, але це - справа щастя. Слава бажана, та не постійна. Краса прекрасна, але минуча. Здоров'я цінне, та легко руйнується. Сила завидна, але вона теж руйнується старістю й хворобами (болячками). Освіта - єдине, що є божественним і безсмертним у нас самих; і дві речі найкращі в людській природі - розум і мова".

Наведені вище слова слід пам'ятати і розуміти кожному, вдосконалю­ючи себе в самонавчанні - в самоосвіті, у вправності користуватись мовою, адже найважливіший засіб зв'язку для комунікантів у всіх випадках життя була і залишається мова. Борис Дмитрович Грінченко, наприклад, самотужки

Українська мова фахового спрямування

вивчив українську мову (у сім'ї зрусифікованого офіцера Грінченкова!), до­сконало знав англійську, французьку та німецьку мови, перекладав з них, ви­вчав італійську мову. Високоерудованою людиною цей педагог-письменник став через самоосвіту, адже він не закінчував жодного ВНЗ, а йому присила­ли на рецензії роботи академіків Санкт-Петербурзької імператорської акаде­мії Росії. За 4-томний "Словарь української мови" (1907 - 1909 рр.) був удо­стоєний премії ім. М. І. Костомарова від цієї ж академії.

Французький математик, фізик і філософ XVII ст. Блез Паскаль (1623 -1662) вважав, що "...погано бути наповненим недоліками; але ще гірше бути сповненим ними і не бажати усвідомлювати їх у собі, тому що це означає до­давати до них ще свій порок самообману".

Працюючи над самовдосконаленням, слід виробити в собі:

- скромність і вміння бути ввічливим, адже ввічливість згуртовує, ви­
кликає почуття душевного задоволення, взаємної радості, симпатії, поваги;

- позбутися грубості, нетактовності (ці риси роз'єднують близьких
людей, друзів, викликають почуття обурення);

- виробити риси тактовності, делікатності, доброзичливості,
люб'язності, душевну доброту, при цьому пам'ятаючи, що тактовність - це
постійна властивість, стан душі і характеру;

- чемність - у стриманості, тобто на грубість не відповідають грубіс­
тю чи вульгарністю;

- мати поблажливість (володіти поблажливістю) - у допустимих ме­
жах, пам'ятаючи "золоте правило" моральності: стався до інших так, як хоті­
лося б, щоб ставились до тебе;

- знаходити правильний тон розмови;

- навчитися керувати своїм настроєм і впливати позитивно на настрій
співрозмовника;

- вміти самому створювати настрій через самонавіювання;

- в колективі з гарним мікрокліматом людина з поганим настроєм по­
ступово позбудеться його;

- при зустрічі з товаришами посміхніться, скажіть комплімент (один
на один), запитайте про успіхи, про членів родини. Так вважає В. М. Поздня-
ков і викладає свої думки у статті "Людина і культура спілкування" (див. кни­
гу "Світ сучасної людини", с. 104 - 108).

Конфлікт як одна із форм спілкування завжди має психологічний зміст, бо він є наслідком видимих і невидимих суперечностей, словесних зіткнень у спілкуванні двох людей. Велике вміння - перешкодити виникненню його.

Питанню самовдосконалення приділяє велику увагу чеський учений-педагог Іржі Томан. Так, у книзі "Мистецтво говорити" він радить:

- завжди дбати про свою зовнішність, хотіти подобатись;

- виробити такі риси характеру, які подобаються в усіх суспільних
верствах, прошарках, а саме: веселу вдачу, товариськість, тактовність;

- слід дбати про чистоту тіла і одягу (шия, вуха, рот, ноги - шкарпет­
ки у чоловіків; пам'ятати про існування дезодорантів; при пітливості - часті
ванни, душ);

Роздіч II. Тема 3. Культура усного фахового спілкування

- успіхові налагодження контактів додає одяг комунікантів, адже по
одягові судять, куди зібралася йти людина: чи на концерт, чи на ділову зустріч,
чи на пляж, чи на спортивні заняття (пам'ятати про взуття і його чистоту, чоло­
вікам - про сорочки, про 2 хусточки - однією не користуються - на запас);

- прагнути виробити гарні манери - хода, постава, манера сидіти,
слідкувати за рухами рук, голови, стримувати рухливість надмірну загалом.

Іржі Томан вважає, що компенсувати брак фізичної краси можна багато в чому гарними манерами та відповідним убранням, умінням з гідністю три­матися серед людей.

Як же вдосконалювати поведінку? Виробити гарні манери можна через вивчення поведінки навколишніх людей, акторів кіно і театру.

Вайлуватості можна позбутися, виробляючи енергійність, сварливості й ексцентричності - виробляючи витриманість, а замість незібраності, невпев­неності, розгубленості - набути наполегливості. Щоб досягти поставленої мети у професійній діяльності, треба набути впевненості, рішучості, стати сильною особистістю.

Завжди негативне ставлення до себе викликають люди нечесної поведі­нки, бо їм більше не довіриш і не захочеш підтримувати контактів; ті, які не вміють (чи не хочуть?) додержати даного комусь слова (пригадайте Пузиря з сатиричної комедії І. Карпенка-Карого "Хазяїн": "Обіцянка - цяцянка. Обі-щати можна все").

Егоїзм, грубість, вульгарність не викликають на відвертість, не поро­джують у комуніканта-партнера бажання спілкуватися, мати ділові стосунки, не свідчать про культуру спілкування, а навпаки - про її відсутність.

Привітність і ввічливість - найкращі засоби боротьби проти нечемнос­ті. Стримайте себе під час лайок, суперечок - обеззброїте кривдника, напад­ника, сперечальника, "схилите на спілкування на належному рівні".

Цікавтеся людьми, виявляйте інтерес до їхніх справ.

Не озлоблюйтеся на світ у 17, ЗО, 50 років!

Хороший співрозмовник уміє добре говорити, уважно слухати, заціка­вити до розмови.

Навчись проникатися інтересами тих, з ким спілкуєшся, бо "лагідне слово - ключ до серця" (прислів'я).

Уміти розв'язувати суперечки - це якнайшвидше знайти компроміс.

Виробити в собі звичку поводитися ввічливо і пристойно.

Отже, самовдосконалення в характері - це вироблення в собі приязні до людей, ввічливості, тактовності, гарних манер, це дбати про свій приємний зовнішній вигляд, уміти поставити себе на місце іншого, навчитися любити себе і людей.

Самовдосконалення - це вироблення пам'ятливості, пам'яті, уміння змістовно і гарно висловлюватися, вести полеміку, просто спілкуватися. Це вміння поповнювати свої фахові знання і вміння та загальну ерудованість, адже недарма люди кажуть: яка головонька, така й розмовонька.

Українська мова фахового спрямування

Література

1. Карнеги Дейл. Как завоевьшать и оказьівать влияние на людей... - М.:
"ЗОС", 1992.

2. Корніяка О. Мистецтво ґречності. - К.: Либідь, 1995.

3. Хрестоматія з усного ділового спілкування. Випуск 1 / У поряд.:
Л. Г. Погиба, Т. О. Грибіниченко, Н. А. Ковальчук та ін. - К., 2005.

3.2. Стратегія поведінки під час ділової бесіди. Ділові зустрічі

До переговорів, як правило, залучається певна група людей. Вони скла­дають делегацію. Кількісний склад делегації залежить від важливості обгово­рюваних питань, рівня представництва. Протокол рекомендує формувати де­легації для двосторонніх переговорів на основі приблизно однакової кількості їхнього складу. Членів делегації добирає керівництво переважно із працівни­ків ділової фірми, компанії, організації. До складу делегації входять:

- безпосередні учасники переговорів;

- консультанти-експерти;

- допоміжні працівники: перекладачі, стенографістки, друкарки, водії
та ін.

Обидві сторони наперед домовляються про місце і час зустрічі, предмет обговорення і мову (або мови) переговорів. Узгодження організаційних пи­тань починається після того, як досягнуто домовленості щодо самої зустрічі. Узгоджується рівень ведення переговорів, зокрема посада керівника делега­ції. Це директор фірми, його заступник або начальник відділу. Обумовлюєть­ся кількісний склад делегації, порядок денний, час і місце проведення перего­ворів. Порядок денний узгоджується узагальнено. Рівень представництва в основному має бути однаковим. Вибір місця зустрічі може впливати на її ре­зультати. Тому кожен партнер прагне провести зустріч на своїй території, де він почуває себе більш комфортно і впевнено. Є елемент престижності і в то­му, хто до кого іде. З цієї причини відповідальні, особливо міжнародні зу­стрічі, проводяться на нейтральній території. Вибір країни для зустрічі часто використовується з метою піднести її авторитет у міжнародних процесах.

Прийняття делегації на своїй території має як переваги, так і недоліки. На переговорах дотримуються правил етикету й особливостей протоколу, прийнятих у країні проведення. Отже, зарубіжна делегація має до цього при­стосуватися. Разом з тим сторона, яка приймає, також бере на себе додаткові обов'язки. Вона не може зволікати з прийняттям рішення, посилаючись на відсутність інформації. Приймаюча сторона відчуває себе зобов'язаною пе­ред партнером, який до неї приїхав. На сторону господаря лягають турботи щодо організації зустрічі, а це може відволікати її від суті переговорів. Якщо ділові зустрічі проводяться постійно, то вони можуть почергово відбуватися на території однієї і другої сторони. Приймаюча сторона прагне проводити

Розділ II, Тема 3. Культура усного фахового спілкування

зустрічі у своєму офісі. Це зручно і престижно. Для великих офіційних зу­стрічей підбирають нейтральні приміщення: конференц-зали, будинки куль­тури, театри. Час для переговорів призначають або вранці, або ввечері. Ділові зустрічі проводяться переважно у другій половині дня, але не відразу після обіду. Закінчують у робочий час, не пізніше 17.30.

Приміщення для ділової зустрічі, згідно з протоколом прийому зарубі­жних партнерів, має бути спеціально підготовленим. На столах має бути тіль­ки те, що потрібне для зустрічі: блокноти, олівці, сигарети, сірники, попіль­ниці, пляшки з мінеральною водою, фужери (ставлять перевернутими). При­міщення має бути чистим, світлим, зручним для роботи.

На переговорах, якщо вони тривають кілька годин, роблять перерву. Під час перерви подають чай, каву, бутерброди, фрукти. Це роблять в іншому - суміжному приміщенні. Якщо його немає, то безпосередньо в залі перего­ворів. Перед главами делегацій частування ставиться персонально, інші учас­ники переговорів обслуговують себе самі.

Розміщення за столом переговорів відбувається з урахуванням службо­вого становища учасників. Якщо глави делегацій сидять на початку стола, то перекладачі розміщуються між ними. Інші члени делегацій сидять уздовж стола. Якщо глави делегацій сидять у центрі стола один навпроти одного, то перекладачі розміщуються поруч зі своїми керівниками зліва. Інші члени де­легацій розміщуються за столом зліва і справа відповідно до рангу. На бага­тосторонніх переговорах делегації розміщуються навколо стола (круглого чи прямокутного) в алфавітному порядку за годинниковою стрілкою.

Протокол ділової бесіди ведеться в ході переговорів. У протоколі фік­сують основні дані:

- назви фірм, які ведуть переговори;

- країна, місце, дата, початок переговорів;

- тривалість переговорів;

- прізвища, імена, по батькові, посади учасників обох сторін;

- ініціатор зустрічі;

- основні питання обговорення;

- досягнута домовленість або позиції сторін із суперечливих питань;

- інформація про вручення різних документів (копії додаються).
Протокол ведуть уповноважені учасники переговорів або самі керівни­
ки фірм.