У ДОЛІ- ДВА КРИЛА

Тут Мати Небесна сказала: "Ось наречена твоя", і гімназист побачив у ногах Богородиці прекрасне дитя, риси обличчя якого йому запам'яталися. Зачарований таємничим сном, хлопчик довго носив у душі чудесне видіння, а потім воно поступово розсіялося.

Пройшло чотири роки. Одного разу батьки взяли сина в гості, у сусід­ній маєток. Господарі винесли показати свою семимісячну доньку. І тут юнак

Українська мова фахового спрямування

завмер від здивування: це була та сама крихітка, яку він десятирічним поба­чив уві сні.

Маша Косяровська з дитинства виховувалася у маєтку багатої тіточки, яка любила її безмежно. Дівчинка росла надзвичайно красивою: сяяли темні очі, яс­краво-червоні губи приховували чарівну усмішку. Почувши за вікном стукіт во­за, вона кидала все і припадала до віконного скла. Із завмиранням серця слідку­вала, як легко зістрибує він з підніжки і стрімко входить до будинку.

Пройде ще трохи часу, поки він поцілує тіточчині руки, люб'язно пе­ремовиться кількома словами, а потім... Швидко наступило б це "Потім"! Тільки б щоденно спілкуватися з ним, опинятися в променях його ласкавих очей, ловити завжди миготливі в них смішинки. Для неї він найкращий у сві­ті. Власне, інших юнаків вона й не бачила - не було в її житті ні знайомств, ні балів. Та й навіщо все це? Наречений був відомий з пелюшок, він буквально виплекав її і тепер чекав, коли ж наречена підросте.

Заручини вже відбулися, весілля тітонька призначила через рік, коли Маші буде ближче до п'ятнадцяти. Тільки зосталося сказати, що юнакові бу­ло 27 років і звався він Василь Гоголь.

"Любов мого чоловіка до мене була неописанною", - такі слова зоста­вила в своїх спогадах Марія Іванівна Гоголь. Цей шлюб був на рідкість щас­ливим. Подружжя ніколи не розлучалося, життя їхнє було веселим, спокій­ним і безтурботним, повне статків, стосунки незмінно однаковими - ніжними і радісними. Марія Іванівна зізнавалась, що почувала з чоловіком "безперерв­не, незбурюване щастя". І все ж ця велика любов потьмарена і трагедією: у Маші народжувалися мертві діти, а інші вмирали в дитинстві. Із дванадцяти дітей вижило тільки три дочки і син - майбутній письменник Микола Васи­льович Гоголь. Він з'явився на світ у Сорочинцях, куди відправили родити Марію Іванівну за порадою лікаря. Дитина була слабка і немічна, проте ви­жила завдяки безперервним турботам і молитвам своєї юної матері. Все жит­тя вони боготворили один одного. Вже пригнічений хворобами, Гоголь все одно знаходив для матері зворушливі слова: "Туга моя світліє при спогадах про Вас, матусю..."

Щастя довго не зраджувало дім Гоголів, а потім несподівано обернуло­ся горем. Василь Афанасійович раптом помер. Поховавши чоловіка, тридця­тирічна Марія Іванівна, не бачачи більше мети життя, лягла вмирати: вона відмовлялася від їжі і питва, танула на очах. Та от хтось привів до ліжка ма­лих доньок і змусив їх просити милосердя до них. Материнський інстинкт переміг, але до кінця днів своїх вона надавала перевагу траурному одягу.

Марія Гоголь пережила коханого чоловіка на сорок три роки і на шіст­надцять років - обожнюваного сина. її поховали в рідних місцях, на Полтав­щині, в одній могилі з Василем Афанасійовичем.

Друзі Гоголя, які бачили Марію Іванівну вже п'ятдесятирічною, були вражені її нев'янучою красою. Зостались чарівними очі й руки, обличчя було без жодної зморщечки. До речі, природа передала Миколі Васильовичу Гого­лю материнську форму рук, які, натхненні талантом, водили по паперу без­смертним пером...

(З журналу)

Розділ II. Тема 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Вправа 4. Прочитайте вголос, оберіть форму професійного усного спіл­кування.