Проектний ризик і прийняття господарських рішень

Інвестиційні рішення – це рішення щодо вкладення (інвестування) коштів в активи у певний момент часу для одержання прибут­ку в майбутньому. Вони становлять результати діяльності ОПР з обґрунтованого вкладення фінансових та реальних (матеріальних та нематеріальних) інвестицій.

Інвестиційний проект – це план (програма) заходів, пов’я­заних зі здійсненням капітальних вкладень для їх майбутнього відшкодування та отримання прибутку. Критерій ефективності прийняття інвестиційних рішень можна сформулювати таким чином: інвестиційний проект вважається ефективним, якщо його дохідність і ризик збалансовані в прийнятній для учасника проек­ту пропорції. Формально представимо критерій ефективності у вигляді виразу [28]:

. (8.1)

У свою чергу, дохідність інвестиційного проекту як економічну категорію, що характеризує співвідношення доходів та витрат, можна виразити формулою:

. (8.2)

Розрахунок показників ефективності та їх характеристику подано у п. 7.4.

Реалізація інвестиційних проектів потребує відмови від коштів сьогодні на користь одержання прибутку в майбутньому. Складність прийняття рішень щодо довгострокових активів полягає в прогнозуванні грошових потоків на значний період часу, а також в оцінці відсоткової ставки.

Оскільки приплив коштів розподілений у часі, його дисконтування здійснюється за деякою усередненою процентною ставкою e, тобто ставкою порівняння. Вона має відображати очікуваний усеред­нений рівень позичкового відсотка на фінансовому ринку [30]. Розрахунок майбутнього фінансового результату за певний період часу називається приведенням майбутнього грошового потоку до результату цього періоду, чи дисконтуванням. Коефіцієнт дисконтування за обраної ставки e іноді називають бар’єрним коефіцієнтом. В умовах інфляції коефіцієнт дисконтування обчислюється за формулою:

, (8.3)

де – показник інфляції за розглянутий період часу (як правило, рік), що відбиває знецінювання коштів за цей час.

Якщо рівень інфляції високий, оцінка проекту з урахуванням і без урахування інфляції часто дає прямо протилежні результати.

Критерій NPV з урахуванням ризику може бути визначений через [27]:

розрахунок еквівалентного грошового потоку;

коригування ставки дисконтування за фактором ризику.

Щодо розрахунку еквівалентного гарантованого грошового потоку, то NPV визначається за ставкою дисконтування з безризи­ковою прибутковістю:

, (8.4)

де – очікуване значення чистого грошового потоку;

– коефіцієнт еквівалентності за нейтрального відношення до ризику .

Метод урахування ризику через збільшення ставки дисконтування найпоширеніший у разі прийняття інвестиційних і фінансових рішень.

Оскільки ризик в інвестиційному процесі виявляється у вигляді ймовірного зменшення реальної віддачі від капіталу, порівняно з очікуваною, то можливим методом урахування ризику є додавання премії до процентної ставки, що характеризує дохідність за безризиковими вкладеннями (наприклад, у державні короткострокові цінні папери) [21]. Таким чином, необхідна для інвестора норма прибутковості від реалізації проекту визначається за формулою:

, (8.5)

де – безризикова норма дохідності; – премія за ризик.

Чим вища ризикованість проекту, тим вищою має бути ризикова премія та, відповідно, дохідність.

Найбільш використовуваний у практиці закордонних фірм метод обґрунтування ставки дисконтування — це визначення середньо­зваженої ціни капіталу підприємства (Weighted Average Cost of Capital — WACC). Вартість капіталу для фінансування проекту — це середньозважена величина вартості за кожним джерелом фінансування. Як правило, виділяють чотири типи джерел фінансування: позика банків; вкладення інвесторів у пільгові акції; вкладення інвесторів у звичайні акції; реінвестування прибутку. Виходячи з цього середньозважену вартість капіталу можна обчислити за формулою:

, (8.6)

де – частка відповідного джерела в загальному обсязі інвестицій;

– відсотки за кредит;

– необхідна дохідність пільгових акцій;

— необхідна дохідність звичайних акцій;

— необхідна дохідність за альтернативними інвестиціями.

Коефіцієнти необхідної дохідності включають безризикову ставку та премію за ризик, які визначаються: загальноекономічними умовами, станом ринку, інвестиційними та фінансовими рішеннями компанії; фінансовими потребами для інвестиційного проекту.

Існує інша модель, завдяки якій можна більшою мірою врахувати ризик в обґрунтуванні ставки дисконтування. Це модель визначення ціни капітальних активів (Capital Asset Pricing Model — САРМ). Основний принцип САРМ застосовується в інвестиційному аналізі, оскільки дана модель становить метод оцінювання, скоригованого на фактор ризику вартості капіталу фірми, необхідної для реалізації проекту. Відповідно до моделі САРМ очікувана норма прибутковості акції компанії (ціна акціонерного капіталу) розраховується як сума вільної від ризику норми прибутковості та відповід­ної ризикової премії, що визначається ринком:

, (8.7)

де – безризикова ставка;

– середньоринкова дохідність акцій;

– рівень систематичного ризику проекту.

Коефіцієнт є оцінкою систематичного ринкового ризику. Чим вищий коефіцієнт, тимвищий і систематичний ризик. За акціями він коливається від 0,5 до 1,5. Коефіцієнт звичайної акції вказує, на скільки відсотків наближено зросте (знизиться) норма прибутку акції, якщо норма прибутку ринку зросте (знизиться) на 1 %. Тобто це означає, що коефіцієнт певної акції показує, якою мірою норма прибутку акції реагує на зміни, котрі відбуваються на ринку в цілому.

Коефіцієнт систематичного ризику j-го активу визначається за формулою:

, (8.8)

де R – загальноринковий середній рівень норми прибутку;

– норма прибутку j -гo капітального активу (акції);

– коваріація величин;

– дисперсія загальноринкового середнього рівня норми прибутку [5].

Таким чином, завдяки описаній вище моделі можна врахувати тільки систематичний ризик, при цьому вважається, що несистематичний ризик усувається диверсифікацією. Тому для недиверсифікованих портфелів необхідно додатково враховувати несистематичний ризик.

Традиційно середньозважена ціна капіталу підприємства може застосовуватися як ставка дисконтування під час проведення інвестиційних розрахунків у тому випадку, якщо розглянутий проект належить до того самого класу ризику, що і середній ризик наявних проектів. В іншому разі це може призвести до неправиль­них висновків в оцінці проекту. Якщо рівень ризику проекту відмінний від середнього ризику здійснюваних фірмою проектів, прийнятна ставка дисконтування може бути здобута на основі дослідження β фірм, чия діяльність, а отже й ризик, аналогічні розглядуваному проекту. Найчастіше на практиці для визначення ставки дисконтування, що враховувала б ризик, застосовуються середні коефіцієнти для галузі – об’єкта майбутніх інвестицій.