Класифікація методів вимірювання ризику

Аналіз ризиків можна поділити на два види, які доповнюють один одного: якісний і кількісний.

Якісний аналіз може бути порівняно простий, його головне завдання – визначити фактори ризику, етапи роботи, при виконанні яких ризик виникає, тобто встановити потенційні сфери ризику. Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета – визначити фактори ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

Якісний аналіз ризику проводять у такій послідовності:

1) визначення внутрішніх та зовнішніх факторів, що збільшують чи зменшують ступінь певного виду ризику;

2) аналіз виявлених факторів;

3) оцінювання певного виду ризику;

4) встановлення допустимого ступеня ризику;

5) аналіз окремих операцій щодо обраного ступеня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

З’ясуємо особливості якісного аналізу. Якісний аналіз ризику включає декілька аспектів. Перший аспект пов'язаний з необхідністю порівняння сподіваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними та іншими, як сьогоднішніми, так і майбутніми наслідками. Другий аспект якісного аналізу ризику пов'язаний з виявленням впливу рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб'єктів економічного життя. Без урахування інтересів (зацікавленості), без керування ними неможливі реальні якісні перетворення в соціально-економічному житті. Необхідно виявити: кому ризик корисний, чиїм інтересам відповідає?

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови:

наявність невизначеності;

наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидністю вибору);

зацікавленість у результатах;

можливість оцінити наявні альтернативи – прийняти рішення.

Розглянемо другий вид аналізу ризику – кількісний.

Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є досить складною проблемою.

З метою проведення такого аналізу можна використовувати різні методи. Найбільш розповсюдженими є:

статистичний метод;

метод аналізу доцільності витрат;

аналітичний метод;

метод аналогів. [5]

Якщо ступінь ризику виразити, наприклад, через величину середньоквадратичного відхилення від сподіваних величин, мож­на кількісно виразити і оцінити ризик як для кожного елемента, так і для об'єкта (програми) в цілому.

Зосередившись на елементах з більшою невизначеністю, ме­неджер (плановик, системний аналітик) може деталізувати ці елементи і переформувати їх для включення в план (про­граму). Попередня оцінка потім уточнюється. Якщо невизна­ченість зменшилась, необхідно вести подальшу деталізацію і переформувати елементи, що мають велику невизначеність. Коли чергова оцінка призводить до того, що невизначеність не вдається зменшити, і послідовні уточнення не є значними, слід, зокрема, проаналізувати грошові суми для компенсації мож­ливих результатів невизначеності (ризику).

Досить розповсюдженим є метод Монте-Карло, перевагою якого є можливість проведення аналізу і оцінки різних «сцена­ріїв» реалізації проекту (програми, стратегії) і врахування різних чинників ризику в межах єдиного підходу.

Як приклад можна розглянути одну з таких моделей, що дозволяє аналізувати наслідки накопичення ризикових си­туацій. У цій моделі ризики поділені на три категорії, що впливають на обсяги робіт та терміни їх виконання. Ці категорії ризиків подані у трьох матрицях (таблицях). Модель дозволяє дослідити та оцінити комбінований (інтегрований) вплив цих ризиків на фінансовий стан учасників проекту у формі затримок щодо одержання доходу, збільшення позик тощо.

Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт за проек­том, що можуть змінюватися залежно від зміни умов щодо реалізації проекту. Матриця часу на виконання робіт містить варіантний ряд даних щодо необхідного часу на виконання робіт за проектом залежно від зміни умов. Матриця вартості містить імовірні позови підрядника, котрі можуть виникнути в зв'язку зі зміною обсягів робіт та за­тримкою їх виконання з урахуванням умов контракту, інфля­ційних процесів тощо. Блок розрахунку критичного шляху визначає можливості (імовірні) затримки завершення окремих робіт і проекту в ці­лому.

Цей метод реалізує лише формалізовану (концептуальну) схему, що дає можливість розкласти (деталізувати) досить склад­ний комплекс ризиків на окремі складові і мати міркування щодо ймовірності прояву та розміру їх наслідків.

Що стосується конкретного об'єкта (проекту), то наведена схема (модель) вимагає деталізації, що в свою чергу потребує певної компетентності у відповідній сфері діяльності. Різні об'єкти (типи проектів) відрізняються один від одного, власне, різними видами ризиків, якими вони обтяжені. Тоді особливості виявляються також завдяки їх формалізації та економіко-математичному моделюванню.