Наголос

Правило наголосу. Наголос у латинській мові падає на другий склад від кінця слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж він короткий, то наголос переходить на третій склад від кінця слова, незалежно від довготи чи короткості голосного третього складу від кінця слова.

Кількість складів у слові залежить від кількості голосних. У латинській мові поділ на склади буває:

а) між двома голосними:

prae-si-d i-u m – захист, засідання

de-val-va-t i-o – девальвація, зниження курсу грошей;

б) перед окремими приголосними, сполученням qu:

oe-c o-n o-mi-cus – господарський

a-qu o-sus – водяний;

в) у групі з двох приголосних у середині слова:

ce n-t um – сто

in-spe c-t or – інспектор, наглядач;

г) у групі з трьох приголосних, у середині слова між другим і третім приголосним:

pun c-t um – крапка

san c-t us – священний;

д) префікс виділяється в окремий склад:

trans -for-ma-ti-o – перетворення, передавання

dif -fer-en-ti-a – різниця, відмінність.

Дифтонги і диграфи утворюють один склад:

Eu -clī-des – Евклід

a-moe-nĭ-tas – краса.

Довгота і короткість складу

І. Правила довготи (наголос на другому складі від кінця слова)

1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи (ˉ) (природна довгота):

natūra – природа

longitūdo – довжина

2. Дифтонги і диграфи завжди довгі:

emphyt eu ta – орендатор

di ae ta – дієта

3. Голосний довгий за положенням, якщо він стоїть перед двома і більше приголосними:

fundam ent um – основа

instrum ent um – знаряддя

4. Голосний завжди довгий перед приголосними x або z:

refl ex us – рефлекс

or yz a – рис

ІІ. Правила короткості (наголос на третьому складі від кінця слова)

1. Голосний короткий, якщо над ним стоїть знак короткості (˘) (природна короткість):

l i ttĕra – буква

n u mĕrus – число

2. Голосний перед голосним короткий:

oblig a tio – зобов’язання

pr ae mium – нагорода

3. Голосний короткий перед h і сполученнями ch, ph, th, rh, sch:

c o ntraho – стягую

phil o sophus – філософ

4. Голосний короткий перед сполученням приголосних b, p, d, t, g, c з наступним l або r (bl, br, pl, pr, tl, tr, cl, cr, gl, gr, dl, dr):

c e rebrum – мозок

cent i metrum – сантиметр

Якщо довготу і короткість складу за положеням визначити неможливо, слід звернутися до словника, де довгота позначається знаком ˉ, а короткість – ˘.

ЛЕКЦІЯ 2

МОРФОЛОГІЯ. ДІЄСЛОВО

ПЛАН

1. Коротка характеристика граматичної будови латинської мови.

2. Частини мови.

3. Граматичні категорії дієслова.

4. Основні форми дієслова. Дієслівні основи.

5. Дієвідміни латинського дієслова.

6. Теперішній час дійсного способу активного стану (Praesens indicatīvi actīvi). Дієслово sum, fui, esse (бути).

7. Наказовий спосіб теперішнього часу (Imperatīvus praesentis).

1. Коротка характеристика граматичної будови латинської мови.

Латинська мова за своєю гарматичною будовою належить до індоєвропейських мов флективного синтетичного типу.

У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legĭtis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка)) вимагає в реченні перехідного дієслова.

Синтетичні мови протистоять аналітичним, у яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв’язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.

У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни у латинській мові.

Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови.

Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних – англійська, французька та ін.