Вимова приголосних

У латинській мові 18 приголосних (consonantes). Більшість приголосних вимовляється як відповідні звуки українського алфавіту. Зупинімося на тих, які мають різне звучання залежно від позиції у слові.

c перед e, i, y, oe, ae, eu вимовляється як [ ц ]:

cera [цера] – віск

circŭlus [ціркулюс] – коло

cyclus [ціклюс] – цикл

caelum [целюм] – небо

coenobīta [ценобіта] – монах

ceu [цев] – ніби

У решті випадків c вимовляється як український [ к ]:

color [кольор] – колір

calor [кальор] – тепло

culmen [кульмен] – верхівка, точка

g вимовляється як український [ ґ ] у словах “ґрунт”, “ґудзик”:

gravĭtas [ґравітас] – важкість, тягар

granum [ґранум] – зерно

h вимовляється приблизно як український [ г ] у словах “глина”, “огірок”, проте вимова цього звука ближча до вимови англійського h, наприклад у слові“hotel”:

hortus [гортус] – сад

habilĭtas [габілітас] – придатність

k вживається для позначення звука [ к ] і трапляється у небагатьох словах, запозичених з інших мов:

kinesis [кінезіс] – рух

Karphago, ĭnis, f [карфаґо] – Карфаген

l вимовляється м’яко як український [ ль ]:

lapis [ляпіс] – камінь

lac [ляк] – молоко

s вимовляється у більшості випадків як український [ с ]:

subsidium [субсідіум] – допомога, підтримка, субсидія

sequester [секвестер] – посередник

sal [саль] – сіль

Але! У середині слова між двома голосними (в інтервокальній позиції) або між голосним з одного боку і приголосним m або n – з іншого, s вимовляється як український [ з ]: petrōsus [петрозус] – кам’янистий; lusor [люзор] – співець; neoplasma [неоплазма] – новоутворення.

Nota bene! S, що стоїть після префікса на початку кореня, вимовляється як український звук [ с ]: designatio [десіґнаціо] – позначення; consistentia [консістенціа] – консистенція. Проте у префіксах dys-, des-, ex- s перед голосним читається як[ з ]: dysenteria [дізентеріа] – дизентерія; desinfectio [дезінфекціо] – дезінфекція; exaltatio [екзальтаціо] – радісне збудження.

x відповідає українським буквосполученням [ кс ] і [ кз ]: radix [радікс] – корінь; lex [лєкс] – закон. На початку слова між голосними x вимовляється як [ кз ]: exĭtus [екзітус] – кінець; exemplum [екземплюм] – приклад.

z вимовляється як український [ з ] і трапляється у словах грецького походження: zona [зона] – зона; zodiācus [зодіакус] – зодіак. У словах негрецького походження z читається як [ ц ]: zincum [цінкум] – цинк.

Буквосполучення з h

ch → [х]: charta [харта] – карта, папір

ph → [ф]: philosophia [фільозофіа] – філософія

rh → [р]: rhombus [ромбус] – ромб

th → [т]: theoria [теоріа] – теорія

sch → [сх]: schola [схоля] – школа

Буквосполучення з ngu, qu, su, ti

ngu перед голосним вимовляється як[ нґв ], перед приголосним – [ нґу ]:

lingua [лінґва] – мова

pinguis [пінґвіс] – жирний

angŭlus [анґулюс] – кут

singulāris [сінґуляріс] – окремий, однина

qu вимовляється як [ кв ] перед наступним голосним:

qualificatio [кваліфікаціо] – ступінь і вид професійної підготовки

quorum [кворум] – кількість присутніх на зборах, достатня для визнання зборів правочинними

su перед голосним вимовляється як [ св ], перед приголосним – [ су ]:

consuetŭdo [консветудо] – звичка

suavis [свавіс] – приємний

summa [сумма] – сума, підсумок

substantia [субстанціа] – суть, речовина, матерія

ti перед наступним голосним вимовляється як [ ці ]:

lectio [лєкціо] – читання, вибір

eruditio [ерудіціо] – освіта, навчання

ratio [раціо] – розум

Але: Якщо перед сполученням ti стоять приголосні s, t, x, то його слід вимовляти як [ ті ]:

ostium [остіум] – вхід, гирло

mixtio [мікстіо] – суміш

Attius [аттіус] - Аттій

Ti вимовляється як [ ті ], якщо на нього падає наголос або перед ним стоїть n:

totīus [тотіус] – родовий відмінок однини від totus – цілий

montium [монтіум] – родовий відмінок множини від mons – гора